Ліцензія на смерть

      Боротьба з нелегальними копанками на Луганщині триває зі змінним успіхом. Це стосується, зокрема, спроб їх легалізувати і цивілізувати. Як тільки копанка перетворюється на звичайне, хоча й мале підприємство з вуглевидобутку, її власники змушені відмовлятися від послуг працівників, які, скажемо так, мало за що відповідають. Відразу виникає потреба в дотриманні різноманітних правил, у першу чергу — правил техніки безпеки; оптимізується склад робочого колективу, а ті, кого виганяли за порушення трудової дисципліни, знову опиняються без постійного заробітку. Куди вони прямують далі — питання відкрите. Інший же варіант поведінки бізнесмена — просто нічого не міняти в умовах праці.

      Як наслідок — на кожні 650 тонн вугілля, що видобуто в копанках, припадає 24 випадки травматизму. Два — із летальним кінцем. Про це, з посиланням на офіційну статистику 2005 року, повідомив начальник територіального управління Держпромгірничого нагляду Георгій Басакін. Цифри жахливі. Адже на промислових вуглевидобувних підприємствах дві смерті припадають, як максимум, на кожні півмільйона тонн «чорного золота», виданого на-гора в Україні, і таку пропорцію  вважають неприпустимо високою в порівнянні з шахтами Польщі, не кажучи вже про американські чи західноєвропейські.

      Георгій Басакін пообіцяв посилити нагляд за дотриманням правил безпеки на копанках і в разі потреби рішуче позбавляти ліцензій злісних порушників. Але не видно кінця війни з нелегальними копанками. Скажімо, лише в Антрацитівському районі міліція за 10 місяців нинішнього року, здійснивши 75 рейдів, закрила 32 незаконні копальні. От тільки ті, хто на них заробляв на шмат хліба, нікуди не поділися.