...Чорнобильська зона у темряві, знаєте, — видовище не для слабкодухих і байдужих. Світло автомобільних фар розрізає морок, і ми помічаємо при в’їзді в село стару пошарпану вивіску «Сьогодні в кіно». Без оголошень. Бо, на жаль, усе, що ми зараз побачимо, далеко не витвір талановитого режисера, а моторошна правда... Президентський кортеж в’їжджає у покинуте село: машини грузнуть у багнюці, а ліс, що вже давно проковтнув численні оселі, претендує вочевидь і на дорогу — єдине сполучення населеного пункту з цивілізацією. Далі доведеться йти пішки. Це — село Новошепилівці. Тут немає ані світла, ані газу, ані жодних інших зручностей. Але є життя! Подружжя літніх людей: бабця Олена та дід Сава Ображеї тут мешкають з 70-х. І вочевидь у рідному, хай і порожньому селі залишаться назавжди. Окрім стареньких, тут немає жодної живої душі в людській подобі — хіба що хижі звірі навкруги, домашній пес, сила-силенна котів та десяток курочок.