Ласкаво просять... у Вирій

      Є у Всесвіті місце, де ніколи немає зими, де завжди тепло і сонячно. Там зелені трави, красиві квіти, синє, як очі Сварога, небо, а вода — жива. І, як пише «Велесова книга», «ніхто не поневолений у краї тому, і нема рабів там». Так уявляли наші предки Вирій — край, де мешкають боги, і куди після смерті потрапляють душі праведників. Заглянути краєчком ока у ту красиву ідилію можна на виставці «Коло Свароже» скульптора Анатолія Куща.

      Навіть зовсім далека від мистецтва людина знайома з творчістю цього скульптора. Монумент Незалежності на Майдані, встановлені по-сусідству Кий, Щек, Хорив та Либідь, а також скульптура архiстратига Михаїла, що на Печерських воротах — все це витвори його рук. Він же автор скульптури у вигляді порепаної долоні, де замість пальців — згорблені людські фігурки, що була заявлена на конкурс проектів пам'ятника жертвам Голодомору. І досі шкодую, що не цей проект тоді переміг у конкурсі... А ще у Білорусі й Варшаві стоїть його Шевченко, у США — Богдан Хмельницький, а по всій Україні — десятки пам'ятників і скульптур. Навіть композиція на фасаді Будинку художника, де наразі триває ювілейна виставка Анатолія Куща, теж його.

      У Будинку художника роботи скульптора «окупували» майже весь третій поверх. Скульптури, барельєфи, бюсти — їх безліч. Тому цілком віриться у слова колег, чиї майстерні розташованi в одному приміщенні з майстернею Куща, що Анатолій Васильович страшенний трудоголік: на робочому місці він з'являється найраніше, а світло в його вікнах горить найдовше.

      Приміром, міфологічний цикл «Коло Свароже» він створив за сім років. А це більше, ніж 20 скульптур у людський зріст!. До того ж тема зовсім «не заїжджена» колегами. Є ще, правда, цикл чудових полотен Віктора Крижанівського, є деякі образи на картинах художників Володимира Форостецького та Петра Качалаби. От, власне, і все. А скульптурна спроба створити український «олімп» — взагалі перша.

      «Коло Свароже» — це календар наших предків з усіма святами, присвяченими різним божествам. Анатолій Кущ захопився цією тематикою ще в 1994 році. Багато читав. А в 1998 році, коли прочитане трансформувалося у певні образи, почав ліпити. Власне, на виставці Анатолій Кущ вперше познайомився з Галиною Лозко — iдеологом вiдродження язичницької вiри, релігієзнавцем і етнографом, з чиїх книг він черпав найбільше матеріалу для своїх образів. «Я 15 років працюю над темою «Кола Сварожого», тому дуже щаслива, що сьогодні чимало образів українських божеств побачила в такому талановитому скульптурному втіленні, — сказала «УМ» Галина Лозко. — Якщо колись в Україні буде збудовано храм наших рідних богів, то думаю, що ці статуї достойно представлять у ньому язичницький божественний пантеон. По-щирому заздрісно, що древні греки зберегли свою скульптуру, зображення своїх божественних сил, а українці, на жаль, втратили їх. І ось, дякуючи Анатолію Кущу, ми їх здобуваємо знову».

      Щоправда, вплив цивілізації і світової культури відчувається: в образах переплелися і давньогрецькі, і римські, і біблейні мотиви. Приміром, богиня краси Красопані не має правої руки, як і понівечена варварами антична Афродіта, більше відома як Венера Мілоська. Чорнобог дуже схожий на біблейного диявола. Голову Дажбога, бога Сонця, на грецький манер прикрашає лавровий вінок. А Спокуса, обвита змієм із яблуком у руках, дуже нагадує про біблейний Едем. А от чого Кущ категорично уникнув, так це маскування сороміцьких місць — давні греки їх прикривали бодай фіговими листками, а Кущ не став нічого приховувати. Може, тому, що у теплому Вирію одяг нікому не потрібен. Чи тому, що Природа не потребує шатів?

      Хто позував, скульптор не зізнається і запевняє, що богів у його пантеоні, ідентичних конкретній людині, немає — образи збірні. Чиєсь обличчя, чиєсь тіло, з когось «поцуплені» деталі і своє художнє бачення — ось рецепт, за яким ліпилися Нава, Прия, Леля, Лєта, Полель, Літуниця, Денниця, Дивія, Відунья, Сварог, Перун, Слава, Велес, Дана, Жива та інші. Не важко помітити, що образи здебільшого жіночі. Навіть Купайло, бог літнього сонця, у Куща має жіночу подобу. «Це не випадково, — зізнається скульптор на моє запитання про цю помітну диспропорцію. — Бо я більше люблю жіночі образи. Та й жінок узагалі»...