Пішли, щоб повернутися

      Подавши у відставку після призначення президентом НТКУ Віталія Докаленка, один із найактивніших ініціаторів та ідеологів створення в Україні Суспільного мовлення, відомий телевізійний журналіст Андрій Шевченко вирішив розбудовувати і впроваджувати в життя своє дітище поза стінами «олівця» — телецентру на вулиці Мельникова.  Деякий час Андрій ходив загадково-стриманий і надто не розводився перед колегами стосовно своїх творчих планів. Єдине, на чому він незмінно наголошував, це те, що й далі «лупатиме скелю» громадського мовлення в Україні.

      Нарешті оприлюднено стратегічний план дій: створено Центр, метою якого є розбудова Суспільного мовлення і роздержавлення преси. Президентом Центру став Андрій Шевченко, виконавчим директором — Катерина Кириченко (екс-радник Президента НТКУ), а посаду директора з розвитку обійняв колишній директор ТВО «Новини» Першого каналу Василь Самохвалов. Як бачимо, знайомі всі обличчя: менеджмент Національної телекомпанії України за часів хоч і нетривалого, зате несамовито бадьорого керівництва Тараса Стецьківа.

      Андрій Шевченко погодився докладніше розтлумачити читачам «УМ», у який спосіб створений ним Центр пришвидшить демократичні процеси у вітчизняних ЗМІ:

      — Залишаючи Перший канал, ми говорили, що Суспільне мовлення можна створювати не лише сидячи в кріслі президента НТКУ. Пропрацювавши півтора місяця поза Першим Національним, на багато речей я і мої колеги глянули іншими очима. Багато явищ стали для нас зрозумілішими. Але головний висновок, який я для себе особисто зробив: щоб Суспільне телебачення не просто відбулося, але й відбулося якісно, потрібно діяти дуже системно і за чітким планом. Саме за це зараз і візьметься наш Центр. Насамперед ми хочемо консолідувати всіх людей, які справді вірять в ідею створення СМ в Україні.

      — Поясни, будь ласка, як має відбуватися роздержавлення преси?

      — Неповороткий монстр, яким є УТ-1, — це лише частина величезної махіни, яка є тягарем для країни. Всі державні засоби масової інформації — це неймовірний тягар. Країна, в маленьких містечках якої тон задають безбарвні державні медіа, не здатна повноцінно рухатися вперед. Ми сподіваємось, що завдяки роботі нашого Центру журналісти, які працюють зокрема в районних газетах, зможуть вільно дихати і перестануть бути хлопчиками на побігеньках у районних начальників. Адже до співпраці ми плануємо залучити не лише медіа-експертів і громадських діячів, а й представників влади (секретаріат Президента, Кабмін, Нацраду).

      — Де реально братимуть гроші державні ЗМІ? Чи не перетворяться вони з хлопчиків на побігеньках у влади на хлопчиків на побігеньках у «грошових мішків», представників різних політичних сил?

      — Я переконаний, що тільки зникнуть залежні від держави ЗМІ, знайдуться гроші, і все стане на свої місця. Якщо ми подивимося на Захід, побачимо, що ринок чудово вирішив там усі ці питання. Щоправда, в царині електронних мас-медіа ситуація трохи інша. Там ресурс обмежений. Саме тому світ і придумав такий інструмент як Суспільне телебачення і радіо, які становлять противагу приватним засобам інформації.

      — Під Центр суспільних медіа ви отримали якийсь грант?

      — На даний момент ми не маємо жодного фінансування. Але, звичайно ж, під цю організацію ми будемо залучати кошти, які йтимуть на цілком конкретні проекти: написання бізнес-плану для майбутнього Суспільного мовлення, написання програми і концепції, редакційної політики та на юридичний супровід усього цього процесу. Людей і організацій, які вірять у цю ідею, не так мало, як це може комусь здатися.

      — Чи правильно я зрозуміла, що організація складається поки що з трьох осіб?

      — Маємо дуже симпатичний перелік людей, які можуть працювати в Опікунській раді. Поки що не називатиму їхніх прізвищ, адже організація лише в процесі реєстрації. Скажу лише, що є шанс об'єднати дуже сильних людей, які зможуть створити своєрідний штаб із просування Суспільного мовлення.

      — Тож наразі ви працюєте винятково за ідею, себто «на шару»? Невже ви, троє таких молодих людей, уже встигли напхати грошей у трилітрові банки, щоб будучи фактично безробітними прогодувати свої сім'ї?

      — Чому ж безробітні? Це не єдиний проект, яким ми займаємося... Але, мабуть, найперспективніший.

      Р. S. Думаю, Андрієві та його команді все вдасться. Принаймні одне з головних американських правил вони засвоїли: звітувати про фінансовий стан і відповідати на запитання, які стосуються зарплатні, ніхто не зобов'язаний.

      P.P.S. Крiм того, у середу Шевченко став п’ятим номером виборчого блоку БЮТ.