Випадок у Приазовському районі Запорізької області, коли травмована жінка чекала на приїзд «швидкої» 50 хвилин і, не дочекавшись, поїхала до лікарні на машині підприємства, для України —не дивина. Нарікань на «черепахові» темпи надання невідкладної допомоги, коли від своєчасності прибуття лікарів залежить життя людини, вистачає і в розвинених обласних центрах, і у віддалених районах. Чому ж «машина життя» запізнюється так часто? У пошуках відповіді на це непросте питання я звернувся до кількох працівників медичної галузі Запоріжжя.
Винні дороги?
Заступник головного лікаря п'ятої міської лікарні швидкої допомоги Ганна Булатова розповіла, що від моменту отримання виклику диспетчером до виїзду бригади має пройти не більше чотирьох хвилин, а потрапити до хворого медики в містах повинні через 15 хвилин: «Перевірка показала, що в Запоріжжі «швидка» може доїхати до людини, яка потребує невідкладної допомоги, за 12 хвилин. А в селах області медиків варто чекати через півгодини. Запізнення може бути на совісті бригади, якщо вона довго збирається на виклик, але це, швидше, виняток, і такі випадки розглядають окремо. Частіше за все запізнення пояснюється поважними причинами: погані дороги, заплутаність вулиць, відсутність нумерації будинків і освітлення у приватному секторі. Стан доріг — окрема тема».
За словами Ганни Булатової, із технікою, на якій дістаються до пацієнтів лікарі, теж не все гаразд: сьогодні 40 відсотків автомобільного парку області перебуває у «передінфарктному стані» і потребує заміни (30 — в обласному центрі, 7 — у Мелітополі, 4 — у Бердянську та 20 машин — в районах області). А 16 «Газелей» і 20 «УАЗів», які область отримувала впродовж двох останніх років, ситуації не рятує... «У поточному році, за планом, місто повинно було придбати 20 машин «Газель» замість стількох же зношених «РАФів», — говорить Ганна Булатова. — Потім ішлося про 10, зараз рік закінчується, розмови вщухли зовсім. Водночас автопарк потерпає від нестачі пального, машини заправляють «нормою» не більше від 15 літрів. А без бензину далеко не поїдеш...»
Кадрове питання
Крім того, в Запоріжжі існують проблеми з персоналом «швидкої»: сьогодні бригади укомплектовані лише на 64 відсотки. В області функціонує медичний університет, щороку збільшується кількість дипломованих ескулапів, але молодь не поспішає вливатися у ряди працівників «швидкої допомоги». Пояснюється це і складністю роботи, і розміром грошової винагороди. Важко бути самовідданим у роботі, коли голова наповнена думками про утримання власної сім'ї. Тому, мабуть, і не вистачає «швидкій» 107 лікарів. Більше за роботу тримаються лікарі зі стажем, які вже мають певні доплати.
«На десять тисяч мешканців повинна бути одна бригада швидкої допомоги, — стверджує голова незалежної профспілки працівників швидкої допомоги Анатолій Сидоренко. — Це останні вимоги, які діють з 2001-року. Я готовий відповідати за свої слова. Візьмемо Хортицький район Запоріжжя, де я працюю: тут 122 тисячі мешканців. Повинно бути не менше 12 бригад, фактично ж їх 8, причому три з них непридатні для експлуатації. У районі немає лікарні, немає навіть надії на її будівництво у майбутньому. Виходить, усіх хворих треба везти в інші райони. Інколи виклики обслуговувати нікому... Диспетчери й лікарі мають усний наказ від керівництва не фіксувати запізнення, а хвороба не чекає... Так, до колишнього міського голови швидка їхала 45 хвилин — сьогодні його з нами немає. А до чинного міського голови Запоріжжя достукатись не можемо. Впродовж місяця кілька разів звертався до його заступника, той обіцяв зустріч із Євгеном Карташовим, але зустрітись так і не довелося...»
За словами Анатолія Сидоренка, в сусідній Польщі новоприбулим лікарям швидкої одразу доплачують 30 відсотків тарифу, а в нас молодий лікар отримує 460-480 гривень за відповідальну роботу й безсонні ночі. Результат: із 20 лікарів на «містечковій» підстанції 10 — пенсіонери...
Фінанси співають романси...
На проблеми з фінансуванням скаржиться завідувач аналітично-організаційного відділу обласного центру екстреної медичної допомоги Микола Попов: «Ми маємо надавати негайну допомогу під час виникнення аварій і катастроф, тому й називаємось центром екстреної медицини. Наш центр, створений на базі санавіації, почав діяти з 1 січня 2003 року. На його створення, організацію та розвиток протягом першого року повинні були отримати півтора мільйона гривень, потім щорічне фінансування мало б дорівнювати 500 тисячам гривень, але... не отримали за цей час ні копійки! Нам виділили лише оце приміщення в аварійному стані. Навіть підлоги не було. Все, що ви тут бачите, зроблено руками наших співробітників. Довелось просити допомоги, писали листи на заводи, зверталися до тодішнього голови облдержадміністрації Євгена Карташова, адже ми повинні фінансуватися з обласного бюджету. Але складається таке враження, що ми ні в Запоріжжі, ні в області не потрібні. Згадують про нас лише коли відбуваються надзвичайні події — такі, як у Новобогданівці. А потім знову забувають...»
А ще Микола Попов розповів про три реанімаційні автомобілі, які передали Запоріжжю з Києва. Одна машина мала потрапити до центру екстреної медичної допомоги, але з легкої руки тодішнього начальника управління охорони здоров'я чомусь опинилася у Токмаку. Центри в інших областях отримали такі машини. Вони, до речі, супроводжують перших осіб держави під час візитів у область. У таких випадках працівники центру орендують швидкісну реанімаційну машину у психіатрів. Чи не образливо це для наших лідерів?
Щодо планів розвитку служб медичної допомоги в області все добре, тільки грошей на їхнє виконання немає: ні на паливно-мастильні матеріали, ні на заміну придбаної ще до 1985 року наркозно-дихальної апаратури, яка свистить в усі боки, ні на дефібрилятори та електрокардіографи, які раз на три-чотири дні відправляють на ремонт, а вони як не працювали, так і не працюють... Показовою в цьому плані є відповідь, яка надійшла на запит медиків щодо придбання нових автомобілів. Начальник фінансового управління міської ради пан Малиш повідомляє: «В бюджеті міста на поточний рік видатки на придбання автомобілів швидкої допомоги не передбачені... питання щодо виділення коштів буде розглядатися у процесі формування бюджету міста на 2006 рік». Тобто пропозиції керівництва і профспілкового комітету лікарні швидкої допомоги стосовно придбання у 2005 році автомобілів і апаратури у міськвиконкомі відхилили, але цнотливо мовчали про це до отримання запиту від незалежної профспілки. Отже, медпрацівникам доведеться ще одну зиму їздити з вітерцем, який проривається у дірки й щілини машин з червоним хрестом...
Костянтин МОРОЗ,
керівник прес-служби Держнаглядохоронпраці у Запорізькій області.