Московський ярмарок інтелектуальної літератури non/fictio№7 позиціонується як міжнародний. Ще пару років тому цей самопроголошений статус викликав поблажливу посмішку — таку ж, як і намагання українських ярмарків (київських, харківського і навіть тернопільського) задовольнити свої підліткові претензії на дорослість оцим доважком у назву: «міжнародний» (тобто наданням двох-трьох стендів іноземним посольствам).

Фестинами лемки називають свої забави з піснями та танцями. Кажуть: «Є три, мабуть, найяскравіші субетноси українського народу — гуцули вміло танцюють, бойки гарно музикують, а лемки фантастично співають». Згадують імена народжених Лемківщиною та відомих далеко за її межами: композитора Дмитра Бортнянського, Станіслава Людкевича (між іншим, коли Леся Українка отримала від нього збірник «Русские народные мелодии», написала сестрі: «Там найгарніші пісні — лемківські»), Анатолія Кос-Анатольського, Філарета Колесу, автора Національного гімну Михайла Вербицького, поета Богдана-Ігоря Антонича, а також сучасників — народної артистки України, лауреатки національної премії ім. Т. Шевченка Марії Байко та відомої на Західній Україні молодої співачки Аннички (Анни Чеберенчик). Та запитують: «Хіба можна не співати, коли народилися у такому прекрасному краї?».