Небайдужа Нiна Матвiєнко.
Наступного тижня на тихі води, на ясні зорі знову збираються виїхати митці і борці, організатори та прихильники громадської акції «Не будь байдужим!». Своє «Ні — Малоросії, зробимо країну Україною!» скажуть 4.12 — Лубни, (Полтавська обл.), 5.12 — Сміла (Черкаська обл.), 6.12 — Біла Церква (Київська обл.), 7.12 — Фастів (Київська обл), 9.12 — Умань (Черкаська обл.), 10.12 — Бердичів (Житомирська обл.).
Оргкомітет (давні друзі — продюсер Валерій Умрихін та фронтмени гуртів «Мотор'ролла» та «Тартак» Сергій Присяжний і Олександр Положинський), що називається, фактично самі (акція неполітична, не рекламна, не пов'язана з жодною політичною силою, не фінансується жодним фондом чи організацією), пильно й ненастанно намагаються довести, що українські пісні гудуть не тільки хрущі, та й ті над вишнями, у травні. Що бути українцем — модно, а гасло «зробимо Україну українською» — на жаль, хоч i тавтологiчне,проте актуальне. Прикметно, що серед представників української інтелігенції першими за Божу справу взялися музиканти: «інтелігентний рок» «Мотор'ролли», анархічний «Тартак», запальні і рокабільні «От вінта», молоді гурти з Тернополя — «Скай» та з Луцька — «Флайза», а також неповторна Ніна Матвієнко, Володимир Кушпет (старосвітська ліра) і Сергій Захарець (старосвітська бандура). Але акція може набувати різних форм: громадські чи літературні слухання, скажімо. «Ми не зациклюємося тільки на кількох музикантах, які зібралися собі і їздять країною, — розповідає «УМ» організатор та ведучий акції Валерій Умрихін. — Виявляється, є люди, які проводять схожі акції. І приємно, що після попередніх концертів у Яготині та Костополі наших однодумців стає більше. Тобто якщо такі питання хвилюють не тільки мене, а ще й багато кого, значить це уже не мої власні фантазії, а проблема спільноти!».
Друге популярне запитання, яке ставлять ідейникам акції, після «хто вас фінансує?» — «чому вибираєте маленькі міста?». Відповідають: «Cаме у них ще не настільки зрусифікована та заангажована молодь, як у обласних центрах чи столиці. Ми хочемо підняти ці питання, збурити свідомість українців, змусити їх про це говорити». Співають: «Відшукаю суперпрофі найкрутіших на землі, є ж чудові агрономи у сусідньому селі».
Сергій Присяжний згадує, як під час акції у Яготині познайомився з киянином, котрий приїхав до містечка по роботі. Дорого вдягнений російськомовний киянин почав «збирати» автографи для друга, якому подобається українська музика, а вже після кількох отриманих трофеїв настільки захопився, що й самому сподобалося.
P. S. «УМ» вирішила на власні очі переконатися, невже національна ідея нарешті не засіб спекуляції, і як хлопці будуть «всі хмари за гору заганяти та витирати бруд». Тож одразу після закінчення туру шукайте на наших сторінках репортаж із місця події.
Сергій Присяжний: «Якщо я не господар цієї землі, то я буду поводити себе, наче живу в зйомній квартирі. Тільки коли кожен почне ставитися до країни, як до своєї, а не шукати можливостей виїхати деінде, покращиться не тільки добробут. Ці питання ніхто з політиків руба не поставить — це точно. Скоро вибори, і можна сильно погоріти зі східним електоратом».
Валерій Умрихін: «Я часто буваю в Польщі, одного разу зайшов у Варшаві у величезний магазин, який спеціалізується на мультимедійних товарах, і натрапив на відділ компакт-дисків. Класифікація тут проводилася по країнах, і мені, звісно, захотілося знайти свою. Де, ви думаєте, я її знайшов? У російському секторі був тільки один компакт групи «Океан Ельзи» з наліпкою-роз'ясненням: це, мовляв, українська група. Ну так же далі не можна!»
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
