... Якби посеред промислової Костянтинівки раптом приземлився НЛО і звідти вигулькнув триголовий гуманоїд, тутешній люд, мабуть, здивувався б менше. Бо те, що вони недавно побачили на березі річки Кривий Торець, дуже вразило й приголомшило. Ще б пак! Уявляєте: біля води примостився якийсь, м'яко кажучи, дивак із вудкою... А оскільки це не та водойма, де риба має бодай найменший шанс вціліти, подивитись на того оптиміста збіглося майже півміста. І по-хорошому радили йому відмовитися від цієї затії, і відверто кепкували з нього, а той — ні пари з вуст. А потім потягнув вудку із води і всі присутні оторопіли ще дужче. Адже «рибалка» замість гачка із приманкою припасував до волосіні ... магніт. Отой самий, до якого прилипає метал...
Хтозна, скільки у цій побрехеньці, власне, самої брехні. Адже Кривий Торець і справді міг би стати таким собі «клондайком» для місцевих «металістів», бо фахівці регіональної екологічної інспекції зафіксували в його воді в межах міста Костянтинівки перевищення норми заліза в три з половиною рази.
Таке забруднення сталося, як вважають, через зростання обсягів промислового виробництва. Тутешнє виробництво і справді має репутацію палиці, в якої, як відомо, два кінці. За останній рік місцева промисловість відчутно пожвавила свою роботу, що позитивно позначилося на соціальній сфері. Водночас залишило свій негативний відбиток на навколишньому середовищі. Зокрема екологи називають і таку цифру: порівняно з осінню минулого року підприємства Костянтинівки «викинули» у повітря шкідливих речовин на 72 тонни більше.
Щоправда, досі зафіксовано не тільки негативні зміни. Адже лабораторні аналізи засвідчили, що порівняно з минулим роком у специфічному повітрі міста поменшало свинцю на 10 відсотків, сірководню — на 2 та сірчаної кислоти на 0,6 відсотка. Причому, і це найголовніше, позитивні зрушення сталися не завдяки тому, що зменшилися обсяги виробництва, а тому, що на окремих підприємствах нарешті ввели в дію очисні споруди. Шкода тільки, що в прагненні попіклуватися про навколишнє середовище «черга» поки не дійшла до водойм, куди і далі безперешкодно скидають токсичні речовини. І оті рукотворні «притоки» Кривого Торця, на жаль, наввипередки біжать не тільки від працюючих промислових підприємств. Приміром, один із токсичних «струмків» бере свій початок на так званому полігоні, де упродовж доброго десятка років накопичувались різноманітні промислові відходи. І весь цей час шкідливі речовини найкоротшим шляхом потрапляли й потрапляють у головну водну артерію, бо не було належного контролю за звалищем. Підтвердженням цьому є й те, що підвищений вміст у воді Кривого Торця заліза, нікелю, цинку, а також фенолів та солей важких металів екологи зафіксували саме поблизу того місця, де впадає у річку «притока».
До речі, «залізний» Кривий Торець потім впадає у Казенний Торець, а той, у свою чергу, — у Сіверський Донець. А з останнього вода завдяки каналу «Сіверський Донець — Донбас» уже потрапляє у водогінні мережі, її використовують мешканці краю і для пиття.
Отож нині і аж доти, поки суттєво не зменшаться викиди токсичних відходів у ріки водного басейну «питного» Сіверського Донця, всім жителям регіону пора надати додаткові пільги. Ні, навіть не обов'язково оті грошові «гробові». Але, оскільки постійне вживання рідини із тутешніх «залізних» річок таки не минає безслідно, є резон, наприклад, звільнити донеччан від необхідності в деяких випадках проходити контроль «рамки»-металошукача. Причому аби зберегти саме оті«рамки», які після безперервного дзеленчання можуть взагалі швидко повиходити з ладу.
Це могутнє довговічне дерево з розлогою зеленою кроною, що росте на островах Океанії і Зондського архіпелагу, здалеку схоже на дуб чи каштан і носить ім’я артокарпус. Місцеві жителі називають його кемпедак, тобто хлібне дерево, на міцних гілках якого або товстезному округлому стовбурі виростають велетенські довгасті кремово–золотисті, схожі на дині чи гарбузи плоди, завдовжки близько метра. >>
Популярність харківського синоптика байбака Тимка, що вже десять років поспіль прогнозує у лютому весняну погоду, ніскільки не вплинула на чисельність місцевої популяції цих симпатичних тваринок. >>
Здавалося б, тому факту, що за останні 15 років у головній річці України з’явилося шість нових видів риби, треба радіти. Але у фахівців це, навпаки, викликає тривогу. >>
На Харківщині плесо найбільшої річки Східної України — Сіверського Дiнця — місцями повністю вкрила широколиста пістія. Приголомшені екологи здивовано розводять руками: цей тропічний водяний бур’ян росте винятково у спекотних частинах світу, тому появу його на Слобожанщині називають небезпечною сенсацією. Якщо лапата рослина з довгим коренем успішно перезимує в наших краях, то боротися з нею стане ще важче. Для Сіверського Дінця, що й без того серйозно потерпає від забруднення заводськими стоками, тропічна «окупація» може обернутися серйозним екологічним лихом. >>
Віктора Гавриленка, директор заповідника «Асканія–Нова», можна слухати і не наслухатися. А ще краще побути з ним на природі. Хіба не диво спостерігати, як віслюки, побачивши в степу машину з «шефом», прагнуть її зупинити, перекривши дорогу. У такий спосіб вони випрошують собі гостинці — звикли, що в Віктора Семеновича для них завжди є щось смачненьке. Звернення до хитрунів зазвичай починається з лагідного «звірята»… >>
Сьогодні вже важко навіть повірити, що такі типові для наших краєвидів дерева як біла акація, каштани, тополі й канадські клени з’явилися в Україні лише 200 років тому. Завезли їх у різний час і акліматизували до місцевих природних умов Іван Назарович та Іван Іванович Каразіни — батько та син. Колискою для тоді ще фактично екзотів став створений ними дендропарк у селі Основинці поблизу містечка Красний Кут, що й понині вражає багатством і різноманітністю культивованих дерев та чагарників. Але, на жаль, сьогодні цей унікальний куточок природи з багатьох причин переживає не найкращі часи. Чи не вперше за свою довгу і непросту історію він опинився на межі повного занепаду. >>
