Схід, як відомо, справа тонка. Однак кадрова політика, що тут донедавна велася, здебільшого товстелезна та груба. Приміром, у «ядиній» Донеччині раніше існувало неписане, проте залізне правило — якщо ти досі не член Партії регіонів, то не бачити тобі керівної посади, як своїх вух.
І все ж, враховуючи місцеві традиції та реалії, нова влада, позбавляючись від політично заангажованих керівників, таки не стала звільняти всіх гамузом. Тому й сьогодні тут перебувають на посадах персони, які недавно гордо походжали в шарфах «Янукович — наш президент» і публічно волали про загрозу для Донбасу з боку «помаранчевої чуми», «бандерівців» тощо. А ось ті особи, яким усе ж довелося звільнити керівні крісла, на добрих півроку були принишкли, як миші в соломі. Але з наближенням весни, а точніше виборів, вони потроху почали оживати і нині прагнуть повернутися навіть не просто до публічної політичної діяльності, а й на свої колись утрачені посади. Саме на такі «маневри» нині дуже схожа ситуація навколо намагання звільнити з посади начальника КРУ в Донецькій області Ігоря Балика.