Його пісню не задушиш, не уб'єш?

      Цієї неділі в залі Палацу «Україна» на прощальному концерті Михайла Поплавського «Кохаймося» був аншлаг. Поруч сиділи Алла Кудлай із сином та Дмитро Гордон, Ольга Сумська та Віталій Борисюк, Світлана та Віталій Білоножки, Павло Зібров, Влада Литовченко, Лілія Підкопаєва, навіть колеги-депутати, колишні голови парламенту Олександр Мороз та Іван Плющ, але найбільше було студентів Університету культури та мистецтв. Вони буквально завалювали скромними та не дуже букетами вічно юного ректора-«орла». У свою чергу зі сцени «зі святом», як вони говорили, Поплавського вітали дует «Світязь» («Ти зі сцени ідеш, на кого ж ти нас полишаєш?.. Лиш Сердючка і ти — більш нема кого слухати!»), Наталка Могилевська («Улюбленому ректору від улюбленої студентки — я люблю вас таким, який ви є»), Ані Лорак та, власне, Вєрка Сердючка, яка на сцену вийшла в рожевому плащику з тюлевими трояндами, своїй улюбленій синій шапочці із квіткою та зі словами «Мишко, орел мій юний». Андрій Данилко ностальгійно, у традиційний для нього іронічній манері, згадав «улюбленого» викладача КНУКіМ, присвятивши йому пісню, та студентські будні в гуртожитку.

      Спеціальним гостем був Томас Андерс, який заплановано мав виконувати одну пісню, причому не власного авторства, а дуету «Модерн токінг». Але давно забутого і непопулярного в Європі гера Андерса так шокував не просто теплий, а, сказати б, «кип'ятковий» прийом в Україні, що він виконав «а капельно» ще одну пісню.

      А Павло Зібров на фуршеті розкрив карти і проговорився, що Михайло Михайлович замовив йому та іншим піснярам-композиторам кілька пісень, відтак прощання Поплавського зі сценою не означає реального кінця співочої кар'єри пана ректора-депутата. «І бажаю вам гудіти ще сто років», — сказав Зібров та проспівав кілька строф зі свого шлягера «Мертві бджоли».