Повернімо Україні «батька»

      Упродовж трьох днів батьківщина Нестора Махна свій провінційно-неквапливий ритм життя охоче підпорядковувала правилам другого всеукраїнського фестивалю «Гуляй Поле». Присвячений він був 117-річчю від дня народження майбутнього «батька анархії»; некруглість дати компенсовувала ще одна — п'ятирічна діяльність всеукраїнської громадської організації «Товариство Нестора Махна «Гуляй Поле».

Де вулиця Махна?

      Хто в Гуляйполі ліпше від усіх пам'ятає Нестора Махна — так це 92-річний Павло Левицький. Свого часу особисто поспілкувавшись iз «батьком анархії», старожил будь-кому докаже, що Нестор Іванович дбав не тільки про моральний дух українців, а й їхній фізичний гарт. Вірність махновським традиціям засвідчив і проведений у Гуляйполі всеукраїнський турнір із національного рукопашу «Спас» за участі більш як ста спортсменів із Дніпропетровська, Києва, Олександрії, Запоріжжя та інших міст. Почесний голова оргкомітету, народний депутат Григорій Омельченко зізнався, що «й самому хочеться зняти туфлі і вийти на килим, аби показати, чого тебе навчили з рукопашу, інших єдиноборств».

      Зауважу, що в анонсі заходів фестивалю був і пунктик «Відкриття вулиці Нестора Махна». Але місцева влада для увіковічнення імені свого славного земляка досі не «пожертвувала» бодай провулком, тоді як головна вулиця райцентру до сьогодні офіційно «ленінська». Тож керівник громадської організації «Товариство Нестора Махна «Гуляй-Поле» Олександр Притула, не схильний до надмірних дипломатичних реверансів, іронічно-риторично уточнив у голови райдержадміністрації Олексія Власенка: а скільки разів «вождь» бував у Гуляйполі?..

      Настирний Притула таки «витиснув» із Власенка обіцянку, що наступний фестиваль у прямому розумінні відбуватиметься «на вулиці батька». Чи ж вплине «район» на депутатів міської ради, які мають ухвалювати відповідне рішення? Вже пишучи ці рядки, я зателефонував виконувачці обов'язків міського голови Вірі Гром. У мерії тільки підтвердили, що «одній з вулиць дали ім'я Василя Діденка» (автора популярної пісні «На долині туман...» Україні також дало Гуляйпілля), а от щодо Махна висловили тільки припущення: «Очевидно, те рішення голосів не набрало».

Масові грабунки і бандитизм махновців — міф історіографії

      Стрижнем фестивалю «Гуляй-Поле» була дискусія на тему «Нестор Махно: від минулого до сьогодення». Учасники «круглого столу» певні, що буде в Гуляйполі і вулиця, і пам'ятник великому анархісту — попри певну, з ідеологічним «присмаком», організаційну інерцію місцевої влади. За роки незалежності України історики і мовознавці віднайшли стільки цікавинок, що готується цитатник Нестора Махна. Це уможливила та обставина, що вперше обличчям до постаті народного ватажка повернулися керівники держави. Є розуміння, що варто «пробудити» інтерес до Гуляйпілля анархістів усього світу, а це — мільйон потенційних туристів. Кого не зацікавить, приміром, те, що збереглася хата Карпа Махна, брата Нестора Івановича? Її треба терміново довести до пуття, і потенційні інвестори вже розмірковують над проектом. Зацікавлена й діаспора.

      Навіть у наших сусідів-росіян виникли «благіє намєрєнія»: долучившись до розмови за «круглим столом», москвичка Марія Васильєва запевнила, що «ця тема є актуальною і для Росії. Почали ж ми з того, що задіяли офіційний сайт (www.mahno.ru), де зберігаємо документи — носії правдивої інформації. Сподіваюся, що невдовзі ми теж проводитимемо подібні фестивалі».

      «Нас не може не тішити, що тема Махна перетнула кордони України, — визнала прес-секретар фестивалю Ірина Олійник.— Однак Нестор передовсім наш». Реалії ж, мовляв, такі, що навіть в Україні необхідно активніше підводити під постать Нестора Махна наукову базу. Досліджень істориків побільшало, а ось видавці не так продуктивно тішать читацький люд новинками. Акцентував на цьому і симпатик махновського руху з Бердянщини Володимир Пилипенко: «У нашому краї Осипенко та інші села вельми слушно називають «махновськими»; літератури ж про це не знайти. Тому такі живучі міфи про Махна і його побратимів».

      Досі базовими для сприйняття постаті Нестора Івановича були його мистецтво проведення військових операцій і магічний вплив на селянські маси. Відома анархістка Іда Метт згадувала, що «в невеличкій компанії йому важко було порозумітися, а ось перед великою аудиторією це був блискучий, упевнений в собі оратор». Але ж Махна дедалі гучніше називають і батьком українського самоврядування, котрий дав селянським громадам досконалішу форму виживання й організації. Професор-історик Запорізького національного університету Федір Турченко організаційний феномен анархіста бачить у його здатності «відкидати крайнощі й шукати те, що об'єднує людей», котрим в альтернативу імперії нав'язували червоний більшовицький режим. «Рівновіддалений від крайнощів, Махно зрозумів: найдужче селяни прагнуть того, аби їм не заважали чесно працювати і на рівних умовах ділитися плодами своєї праці. Він дав людям таку програму — і за ним пішли. Махно не відбирав — йому давали! Є маса історично доказаних фактів. Відомо, приміром, що за добу його армія могла долати 50—100 верст: люди охоче давали коней для заміни. Масові грабунки і бандитизм махновців — міф історіографії. Тепер, слава Богу, є книги, написані професійно, на базі аналізу архівних документів».

Батько анархії і... самоврядування

      Давно струшено порохняву, скажімо, з посвідчення № 380, яким засвідчено, що 28-річний Нестор Іванович Махно («Женат; 2 души») 3 листопада 1917 року став членом «Професійної Спілки металістів, деревообробників та інших професій «села Гуляйполя и его окрестностей». У цьому контексті пан Турченко додав, що «Махно був головою згаданої спілки. Як на мене, то сучасні профспілки, оцінку яким я б не хотів давати, повинні зважити, що запропонований Махном статут був зразком самоврядування, коли над центральним, у вигляді більшовицької чи білогвардійської диктатури, домінувало місцеве. Він створив реальний механізм самоуправління, яке засвідчило свою життєвість в екстремальних умовах революції. Махно показав, як треба організовувати громаду, життєвий, соціальний та економічний простір». Професор Турченко вважає трагедією українського народу, в тому числі махновщини, те, що винайдений анархістом «рівновіддалений від крайнощів» механізм самоврядування так і не став стабільною домінантою.

      Ніхто з учасникiв дискусiї не спростовував тезу щодо цінності передовсім управлінського досвіду Махна, а не тактики і стратегії його військового мистецтва (нині можна воювати з кабінетів, задіюючи електронні системи). Проте і з осучасненням «статуту анархіста» не все так просто, стверджував докторант Запорізького національного університету Володимир Чоп: «Систему самоврядування харизматичного лідера на півдні України охоче сприймало економічно незалежне селянство з високим ступенем індивідуалізму. Ментальний настрій і психологічний тип тогочасного селянина сильно відрізняється від сучасного. Тодішні люди, чиї предки приїхали у неосвоєні степи, почувалися господарями землі і своєї долі, здатними на засадах самоврядування облаштувати власне життя. Сучасний селянин чи мешканець невеликого міста у меншій мірі здатний до самоврядування: радянська система привчила коритися владі, уникати гострослів'я, яке могло бути використане проти тебе ж. За часів анархії такого страху не було, тож сьогодні не вдасться без певної кореляції задіяти внутрішню політику махновського руху, одним із наріжних каменів якої було самоврядування вільних рад».

      Академік Юрій Шилов красномовно декларував: «Вивчення постаті Махна є актуальним для усього світу, тому що йдеться про природний розвиток людської цивілізації. А трактування цього розвитку ми бачимо у двох площинах: кабінетній, себто штучній, пов'язаній із більшовизмом і сіонізмом (який інтернаціоналізм? У 1918 році урядовий апарат у Петрограді складався з 16 росіян і 371 єврея, 265 з яких прибули зі США), та практичній, невіддільній від реального життя слов'янського світу». Згадавши свою доповідь «Махно і Ленін» на першому фестивалі, академік «пірнув» у «махновський інтернаціоналізм» і «громадсько-комуністичний рух козаків», говорив про витоки первинної державності й концептуальність влади. Щодо останнього художник Гопанчук зауважив: вибудовуючи владну ієрархію, ми повинні позбутися нав'язаних нам так званих концептуальних схем, бо «авангардні народи, які себе поважають, облаштовуються і живуть за власними схемами, керуються історичною правдою. Не забуваймо, що для більшовиків імперії двоголового орла прийнятнішою була Україна денікінська, а не махновська».

* * *

      З огляду на масу дискусійних точок зору і висновків організатори фестивалю вирішили видати матеріали «круглого столу» окремим збірником. Увійде до нього пропозиція й автора цих рядків — офіційно, на державному рівні, ініціювати процедуру перепоховання Нестора Івановича — завчасно, доки не збіг термін платного захоронення українця Махна (Махнієнка) на цвинтарі у Парижі. Тодi Гуляйполе дійсно може стати Меккою світового анархізму...