Хто «врятує» «Олімпійський»?

      Нова Україна проголосила масовий спорт і фізкультуру одним із пріоритетів своєї політики, але наразі це лише на словах. Ми не просто відстаємо від провідних спортивних держав, а, як казав один сатирик, ми вже відстали. І зараз лише розмірковуємо, чи треба (і як саме) розвивати спортивну інфраструктуру. Шанси наздогнати в цьому питанні нормальні європейські країни невеликі. І знову маємо жалюгідний відсоток у бюджеті, на який не те що побудувати, а навіть відремонтувати потрібну кількість існуючих об'єктів неможливо.

      Зі своєї вини чи ні, але бездіяльним і безпорадним виглядає Міністерство у справах молоді, сім'ї і спорту. Керівники «багатопрофільного» відомства постійно посилаються на скромний кошторис спорту в держбюджеті. Але ж існують й інші важелі впливу. Чиновники повинні якось впливати на політику на місцях, а не просто спостерігати за дальшим розвалом.

      Яскравим прикладом такого «розвалу» і «розброду» є ситуація навколо найбільшої арени країни й однієї з найбільших у Європі — НСК «Олімпійський». У випадку виграшу Україною й Польщею тендеру на проведення Євро-2012 саме цей стадіон є головним претендентом на право прийняти фінальний матч чемпіонату Старого Світу з футболу. Однак, казав класик, «не так тії вороги, як добрії люди». Каменем спотикання стала земельна ділянка на Спортивній площі, де років із п'ять тому знесли речовий ринок і почали споруджувати величезний торговельно-розважальний комплекс. Замовником виступила компанія «Нест-Хаммер» (до речі, тепер — спонсор Федерації легкої атлетики України), а власне виконавцем, на якого, в основному, посилається преса, — фірма «Юджин». Будівництво вже заповнило палями котлован, аж поки президенту ФФУ Григорію Суркісу не спала на думку ідея провести поруч футбольний чемпіонат континенту. Ініціативу ФФУ підтримали поляки, а потім і наші державні мужі — «спортивне» міністерство на чолі з Юрієм Павленком, відставлений нині віце-прем'єр Микола Томенко і навіть Президент Віктор Ющенко.

      Але вже тоді через наявність будмайданчика, точніше — через вимоги безпеки, на міжнародні футбольні матчі в Києві продавали лише 60 тисяч квитків замість 82 тисяч. (Хоча це, зауважмо, не стало перешкодою бажанню ФФУ зібрати повну арену на матчі з турками заради святкування виходу нашої команди на чемпіонат світу-2006. Квитки продавали у всі сектори, але повний стадіон народу не зібрався — тисяч сімдесят).

      На початку листопада заявка України з Польщею потрапила до трійки «фіналістів», з яких через рік і виберуть господаря Євро-2012, і це викликало нову хвилю «наїздів» у ЗМІ на забудовників. При цьому, що парадоксально, ніхто чомусь не дізнався думки бізнесменів-будівельників — опитували чомусь представників лише футбольної сторони. Григорій Суркіс здійняв бучу, коли керівники «Юджина» відмовилися повністю згорнути будівництво (водночас вони зауважили, що готові розглянути альтернативні варіанти для пошуків шляхів евакуації зі стадіону через проектований торговельно-розважальний комплекс). Тим паче, висновки французьких експертів стосовно безпеки будівництва для відвідувачів стадіону у «Нест-Хаммера» начебто є. Підключилося й «спортивне» відомство, ухваливши рішення створити експертну групу, куди залучалися б представники Федерації футболу України, керівництва НСК «Олімпійський», товариства «Юджин», міністерств із надзвичайних ситуацій, внутрішніх справ, будівництва та архітектури, навіть навіщось СБУ. Якось осторонь залишилася Київська міська рада, яка, власне, й дозволила це будівництво, залишивши «почесне» право розбиратися іншим. Тепер до 15 грудня ця «збірна» має надати свої висновки стосовно того, наскільки будова заважатиме повноцінному функціонуванню стадіону. Водночас президент ФФУ хотів прискорити цей процес, адже чиновники міжнародних футбольних інстанцій оглядатимуть українські стадіони «з прицілом на 2012 рік» уже 14 грудня.

      Зі сторони позиція пана Суркіса виглядає так, наче саме в будівництві навколо НСК «Олімпійський» криється головна небезпека програти тендер на проведення чемпіонату Європи. Ми ніби забуваємо, що для здобуття такого права потрібно залишити позаду конкурентів — Італію, Хорватію й Угорщину, мати гідний рівень доріг, готелів, аеропортів... Та й інші арени, на яких ми розраховуємо провести Євро-2012, ще не в тому стані, щоб ними милуватися. У Дніпропетровську й Донецьку будівництво тільки починається, реконструкція стадіону у Львові теж ще не стартувала.

      Занепокоєння Суркіса-старшого, крім суто спортивних причин, може мати й інший характер — бізнесовий. Iз вуст уже кількох людей доводилося чути, що в президента ФФУ були свої плани стосовно Спортивної площі, а претензії на Євро-2012 надали шанс вигнати з прилеглої ділянки бізнес-конкурентів. Не знаючи напевне, не будемо стверджувати, які саме перспективи розвитку території малював собі президент ФФУ — чи то спортивні, чи ні. Але ж зрозуміло, що застовпити за собою місце в центрі столиці ніколи не завадить.

      Поки йшла така собі «холодна війна», Григорій Суркіс на правах народного депутата подав запит до Президента Ющенка з проханням розібратися у ситуації з «Олімпійським». Глава держави доручив цю справу Прем'єр-міністру Єханурову, який, крім іншого, став головою оргкомітету з підготовки до всіх можливих змагань — Олімпійських, Паралімпійських, Дефлімпійських ігор, всесвітніх Універсіад, чемпіонатів світу та Європи. Цілу годину засідання уряду планувалося приділити цьому питанню 23 листопада, але через зайнятість Прем'єра справу перенесли ще на тиждень.

      Розв'язання проблеми затягується, але знайти варіант, який влаштовував би всіх, цілком можливо. У проект будови можна внести зміни — скажімо, створити для виходу зі стадіону відвідувачів додаткові естакади. Пропозицій чимало, і втілити їх у життя — не така вже велика проблема, було б бажання. А твердолобість навряд чи призведе до чогось позитивного.

      Стосовно ж будівництва арен в Україні в цілому, то ситуація продовжує залишатися невтішною. Київ лише підтверджує прикру тенденцію, за роки незалежності не побудувавши жодного спортивного об'єкта, зате звівши купу торговельно-офісних центрів. Який приклад для наслідування столиця показує регіонам?..