«Салага» iз заліковкою

29.11.2005

Дідівщина в армії — досить «бородата» тема. А ось про наругу старших над меншими у студентських колективах мало хто знає. Першокурсники історичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка про дідівщину відають не з чужих розповідей — запевняють, що самі зазнають принижень від старшокурсників. Ті, мовляв, систематично відбирають у них гроші, б'ють і влаштовують постійні екзекуції. «Старшокурсники говорять, що оскільки ми — перший курс, то мусимо «виставлятись», тобто давати їм гроші, — розповідає Арсен (імена студентів, зі зрозумілих причин змінені. — Авт.). — Якось «колеги» з другого курсу сказали нам: «Щоб через 10 хвилин був літр горілки, три літри пива та закуска». Також сказали, що ми маємо заплатити 30 гривень із кожної кімнати. Ми змушені були виконувати ці забаганки, бо їх було осіб 15, і вони, лаючись останніми словами, погрожували нас побити. Наступного разу прийшли п'ятикурсники. Вимагали 300 гривень із кімнати. Коли виявилось, що таких грошей зібрати ми одразу не зможемо, то вони відправили нас для початку за горілкою. Але оскільки о першій ночі двері зачинені, комендант нам не дозволила вийти. Тоді старшокурсники змусили лізти з вікна на простирадлах, використовуючи їх замість мотузки, із другого поверху вниз за горілкою. Зазвичай вони викидають із вікна якісь речі одного з хлопців, і він змушений лізти. Як ми не благали їх припинити ці знущання — все даремно».

Такий «виховний» процес, за словами постраждалих студентів, старшокурсники пояснюють тим, «що самі через це пройшли». «Вони змушують тих хлопців, які не п'ють чи не курять, віджиматись від підлоги 300 разів або починати палити і пити горілку, — веде далі Микола. — Одного хлопчака обіцяли викинути через вікно, якщо він не погодиться пити, і той був вимушений погодитись».

Скаржитися першокурсники «дорослим» не наважуються. Переселитися в інший гуртожиток можливості немає, а винаймати квартиру — занадто дороге задоволення. До правоохоронців хлопці звертатися також бояться. «Гадаємо, що комендант знає про дідівщину, бо робить постійно зауваження, сварить старшокурсників, — каже Ярослав. — Але вони говорять: «Яка дідівщина? Її у нас і близько немає. Нехай хтось скаже, є у нас дідівщина чи нема?». Звичайно, ніхто при старшокурснику говорити про дідівщину не буде, бо це б означало підписати собі вирок. Одного разу, коли чутки про дідівщину дійшли до керівництва факультету, комендант зібрала весь перший курс. Дуже лаялась, і після цього з гуртожитку вигнали двох старшокурсників. Але головний підбурювач залишився... А ще є дівчина, яка обіймає досить високу виборну посаду. Вона ходить по кімнатах разом з п'ятикурсниками й отримує насолоду від споглядання знущань над молодшими хлопцями. Звичайно, що вона перша говорить коменданту, що у нас дідівщина відсутня».

За скарги коменданту, як кажуть хлопці, «діди» жорстоко б'ють. «Цим студентам дуже сильно дістається. Б'ють по печінках, нирках, після чого хлопцям навіть важко пересуватись по гуртожитку, не те що на заняття ходити», — розповідає Арсен.

У студмістечку про дідівщину теж нічого не знають. Заступник проректора з питань роботи студмістечка Євген Голеня сказав «УМ», що про цю проблему чує уперше, але обіцяє розібратися. Узагалі, якщо студмістечку стає відомо про порушення, то вони виносять догани, попередження. Якщо дізнаються, що хтось справді займається розбоєм, то, за словами Євгена Голені, цим особам місця у гуртожитку не буде. На жаль, студенти бояться скаржитись. Але Євген Голеня закликав усіх, хто має будь-яку інформацію з цього питання, без вагань звертатись, і обіцяє вирішити проблему. Не відомо про знущання над першокурсниками нічого й заступнику декана історичного факультету з виховної роботи Юрію Гоману. «Я можу сказати, що такого явища немає. Є певні традиції «вливання» в студенти... Але особисто мені студенти не жаліються (ні письмових, ні усних скарг немає), а тому ні про що подібне я говорити не можу», — каже пан Юрій. За словами заступника декана, якщо в нього будуть конкретні факти про дідівщину, то санкції щодо порушників застосують обов'язково. А поки що, мовляв, карати нікого.

Кореспондент «УМ» звернувся також і до студентської поліклініки. Якщо хлопців з істфаку били, то сліди від побиття мали помітити під час обстеження, яке нещодавно проходили всі новачки. Але заступник головного лікаря з медичних питань Марина Бідак відмовилася давати коментарі без дозволу головного лікаря.

Зате без вагань погодився прокоментувати ситуацію заступник начальника Центру громадських зв'язків Головного управління МВС у Києві Олександр Радкевич. За його словами, подібні дії підпадають під статтi 121, 122, 125, 126 Кримінального кодексу України. Ці статті регулюють порядок відповідальності за нанесення тяжких, середніх та легких тілесних ушкоджень. Заявнику, тобто постраждалому, потрібно звернутись у найближче відділення міліції, що обслуговує територію гуртожитку, і конкретно описати, за яких обставин були заподіяні ушкодження. Заяву обов'язково реєструють і проводять її розгляд. Працівник міліції повинен надати направлення до медичного експерта. Якщо після висновку медексперта виявиться, що факт побиття мав місце, то потрібно буде встановити, яких саме ушкоджень було нанесено: легких, середніх чи тяжких. Якщо тілесні ушкодження будуть визнані легкими, то досудове слідство не проводиться. Заявнику рекомендують одразу звернутися до суду для вирішення питання в цивільно-правовій площині. Якщо ж побої виявляться середньої тяжкості чи тяжкі, то починається розслідування. На досудове слідство передбачено 2 місяці, упродовж яких з'ясовують усі обставини скоєної протиправної дії. Обов'язково до справи підключаються не лише працівники міліції, а й працівники того чи іншого ВНЗ. Потім справа направляється до суду.

За словами Олександра Радкевича, якщо студентів і справді б'ють, їм слід одразу звернутися до міліції. «Хлопці повинні зрозуміти, що в разі звернення до правоохоронців, протиправні дії щодо них припиняться, — зазначає пан Олександр, — так показує практика. За протиправне діяння злочинець повинен понести відповідальність. Тож я радив би не зволікати і не терпіти принижень, а поставити порушників на місце».

Варто зазначити, що існування дідівщини в гуртожитках підтверджують не всі столичні «жертви науки». Так, студенти Києво-Могилянської академії жаліються лише на те, що добиратись на навчання дуже далеко з гуртожитків. Про дідівщину питання не стоїть — ніколи займатися дурницями. А студенти Національного Педагогічного університету імені Драгоманова стверджують, що дідівщина як систематичне явище відсутня, проте новачкам-першокурсникам все ж часом доводилось «виставлятись».