Так вже сталося, що є «державні» діти. Не багатьом із них щастить позбавитися отого ярлика «нічийності» й знайти собі родину. Українці не поспішають усиновлювати малюків (не надто престижна в нас ця справа), іноземці ж їдуть по наших дітей до України залюбки, але держава неохоче віддає свій генофонд за кордон (на те, звісно, є свої причини). Ось і зараз Міністерство освіти і науки тимчасово не приймає заявки від іноземних громадян на всиновлення українських сиріт. Причина радикальних дій, запевняють у міністерстві, – відсутність звітності на раніше всиновлених українців іноземними батьками. Маленькі громадяни нашої країни (українцями всиновлені діти є аж до досягнення повноліття) просто губляться у закордонних просторах. Заборона все-таки подіяла на іноземців, і звітів за десяток днів в українські консульства надійшло набагато більше, ніж звичайно приходить за півроку.

Дідівщина в армії — досить «бородата» тема. А ось про наругу старших над меншими у студентських колективах мало хто знає. Першокурсники історичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка про дідівщину відають не з чужих розповідей — запевняють, що самі зазнають принижень від старшокурсників. Ті, мовляв, систематично відбирають у них гроші, б'ють і влаштовують постійні екзекуції. «Старшокурсники говорять, що оскільки ми — перший курс, то мусимо «виставлятись», тобто давати їм гроші, — розповідає Арсен (імена студентів, зі зрозумілих причин змінені. — Авт.). — Якось «колеги» з другого курсу сказали нам: «Щоб через 10 хвилин був літр горілки, три літри пива та закуска». Також сказали, що ми маємо заплатити 30 гривень із кожної кімнати. Ми змушені були виконувати ці забаганки, бо їх було осіб 15, і вони, лаючись останніми словами, погрожували нас побити. Наступного разу прийшли п'ятикурсники. Вимагали 300 гривень із кімнати. Коли виявилось, що таких грошей зібрати ми одразу не зможемо, то вони відправили нас для початку за горілкою. Але оскільки о першій ночі двері зачинені, комендант нам не дозволила вийти. Тоді старшокурсники змусили лізти з вікна на простирадлах, використовуючи їх замість мотузки, із другого поверху вниз за горілкою. Зазвичай вони викидають із вікна якісь речі одного з хлопців, і він змушений лізти. Як ми не благали їх припинити ці знущання — все даремно».