Свій перший мазок на полотні Майкл Віллард, відомий піарник, автор однойменної автобіографічної книги-підручника, зробив понад десять років тому, прогулюючись на катері річкою Потомак у Вашингтоні. Тоді він навіть не підозрював, що через якихось пару років його життя кардинально зміниться: його другою батьківщиною стане Україна, де він, колишній директор зі зв'язків iз громадськістю та політичний радник Джона Рокфеллера IV, будуватиме свій бізнес. Словом, образотворче мистецтво, яким, не маючи ніякої спеціальної освіти, Майкл Віллард страшенно захопиться, відшліфовуватиметься уже тут, за океаном. Тепер цілком зрозуміло, чому на картинах Вілларда замість мегаполісів із хмарочосами — цілком українські «шевченківські» хатинки, ні з чим незрівнянні пейзажі нашої природи, наші соняшники і, зрештою, наші люди. Та й музи у Вілларда цілком українські — дружина Тетяна і доньки Марія та Мія. Побачити Україну очима американця можна у галереї «Неф», що в Києво-Печерському заповіднику.
«За кожною картиною, — каже Майкл, якась реальна історія. — Для мене писати картини — це не робота, а досвід, переживання. Це відкриття того, як колір «поводиться» на білому полотні». Попри відсутність художньої освіти і попри те, що вперше Майкл узяв пензля в руки, коли йому було під 50 років, у нього чудові пейзажі і дуже щирі портрети — так малюють діти, не вдаючись у точність рис обличчя і пропорції фігури. Вони трохи схожі на добрі шаржі, але саме цим i милі.
Відкриваючи експозицію, Майкл запрошував присутніх: «Розкажіть про виставку своїм друзям і знайомим, якщо вам сподобалося, і навіть якщо не сподобалося (піарник у Віллардові-художнику не дрімає ні на мить. — Авт.)». Адже серед глядачів можуть бути й потенційні покупці, оскільки виставка влаштована не тільки, щоб показати доробок художника, а й з благодійною метою — більшість картин продаються (ціна від 500 доларів), а на виручені гроші автор планує започаткувати стипендії для обдарованої молоді. До речі, кошти, виручені після першої виставки, що відбулася майже два роки тому, автор перерахував пацієнтам одного з будинків для літніх людей, що під Києвом.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
