Ігор Турчин перемагає і сьогодні

29.11.2005

Ігор КОРОЛЬОВ

Українськi дiвчата — найкращi! (Фото Олександра ПРИХОДЬКА.)

Вшановувати пам'ять видатного тренера можна по-різному. Скажімо, зібрати людей, причетних до справи всього його життя і зробити те, що за офіціозним штампом називається «віддати належне». По-справжньому довести свою повагу до Ігоря Євдокимовича Турчина можна, лише надавши другого життя його гандболу. Ручний м'яч Турчина — це невизнання іншого місця, крім першого, це віра у власні можливості, це, врешті-решт, «конвеєр Турчина», коли не лише тактико-технічна унікальність, а й особливий дух київського «Спартака» передається з покоління в покоління. Це коли учорашня школярка приходила в дорослу команду, вже знаючи до автоматизму, що робити при першій чи другій комбінаціях, і розуміючи, як поводитись на майданчику під час скрутних ігрових ситуацій. Не варто забувати й деякі фірмові психологічні трюки Ігоря Турчина, коли він міг посадити на лаву запасних свою дружину, найтитулованішу у світі гандболістку на той час, і, вводячи у гру ще зовсім юну дублерку, голосно сказати: «Покажи їй, як треба грати в гандбол». Такий хід позитивно впливав на Зінаїду Турчину, а в молодої спортсменки «виростали крила».

Не знаю, чи з подібним «супроводом» у середині першого тайму вирішального матчу проти румунок Леонід Ратнер за рахунку 5:6 випускав на майданчик 19-річну Регіну Шимкуте, але ефект від цього виявився неабияким. Регіна відзначилася нестандартним голом — відібрала м'яч біля бокової лінії у голкіпера (!) і за високою траєкторією відправила його в порожні ворота повз польових гравців — 8:6. І до перерви українки вже не дозволяли гостям вести у рахунку.

Якщо, до речі, казати про наставника збірної України, то він на 10-му «Кубку Турчина» хотів виграти, як ніколи. І хай Леонід Анатолійович напередодні для преси розмірковував прагматично: «Ми прагнутимемо перемоги, але не будь-якою ціною, щоб зберегти дівчат до чемпіонату світу», але, знаючи характер творця першої олімпійської медалі наших «ігровиків», можна було не сумніватися: заради піднесення бойового духу і Ратнер, і його підопічні ризикуватимуть.

Після двох днів турніру, коли збірні України і Румунії цілком очікувано здобули по дві перемоги над полячками та іспанками, автор цих рядків у залі Палацу спорту підійшов до однієї з представниць легендарної плеяди учениць Ігоря Турчина — Галини Захарової. «Це дуже відповідальний турнір, — відразу розставила акценти Захарова, перекресливши журналістський скепсис щодо вирішального матчу. — Не потрібно робити скидку на те, що в нас немає провідних гравців, адже омолодження складів триває й у інших збірних. Слід виходити з того, що гравець, який потрапив у національну команду, вже володіє відповідними професійними навичками, тому перед збірною завтра повинне стояти одне завдання — перемогти. Без усіляких умовностей і ставлення, як до «генеральної репетиції». Так, у румунок довша лава запасних, так, у нас за відсутності Цигиці є проблема з кидками із задньої лінії — окрім Бородіної, цього ніхто не робить. Крім того, я не бачу злагодженої комбінаційної гри — якщо тренер сказав робити «першу» комбінацію, то це треба виконувати. Єдине, що тішить, — це надійна гра воротарів».

Уславлена спортсменка мала рацію — помилок «на рівному місці» у нашій команді ще вистачає. І справді не завжди, судячи з бурхливої реакції Ратнера, дівчата виконують заплановану комбінацію. Утім є в нашій команді те, що дозволяє стверджувати: у неділю в Палаці спорту переміг Ігор Турчин. Сам наставник збірної України лише спромігся визнати, що дівчата виграли в румунок, бо поставили перед собою таку мету і , щоб там не казали, ладні були досягти її таки будь-якою ціною. Як сказала після фінального поєдинку Олена Радченко, це був принциповий поєдинок, бо саме під час поєдинку в Румунії не витримало серце Ігоря Євдокимовича, а ще ми ж граємо з ними на чемпіонаті світу в одній групі.

Якщо подивитися на початок матчу Україна — Румунія, то він задав тон усій зустрічі. У нас було два козирі — Анастасія Бородіна, якій суперницям не було чого протиставити, коли вона атакувала, високо вистрибуючи над «лісом» рук, та голкіпер Тетяна Ворожцова, котра відбила

7-метровий уже на третій хвилині. Зрозуміло, що двох козирів замало для успішного результату на такому високому рівні, як чемпіонат світу. Скажімо, якщо одна з цих переваг «випаде», нам її нічим буде «закрити». Хіба що епізодично вибухає Олена Резнір, яка до того ж регулярно і чітко виконує 7-метрові. Так само дуже рідко при гарному захисті суперниць (а в румунок він був саме таким, хоча й не безгрішним) знаходять можливість «влетіти» у штрафний майданчик з кидком Вергелюк, Радченко та Сюкало.

На старті матчу далекобійна артилерія гостей виглядала більш стабільною, тоді як Бородіна, закинувши за тайм чотири м'ячі, ще стільки ж можливостей змарнувала через поспіх. Ми постійно мали «мінус один», поки не почався той відрізок часу, коли Сюкало, Резнір і Шимкуте відзначилися нестандартними голами у стилі спартаківок Турчина. Перед перервою українки пішли у відрив. Завдяки двом кидкам Бородіної та першому вдалому відриву Наталії Ляпіної — 16:12.

Але в другому таймі довелося понервувати всім уболівальникам нашої команди. 18:14 — на шостій хвилині, і вже 18:19 — на дванадцятій.

У цей час не виходили кидки у Бородіної, зірвали через поспішність дві швидкісні контратаки Резнір і Сакада, а в обороні наші дівчата не встигали «читати» комбінації суперниць.

Що сталося надалі, пояснити якимись ігровими знахідками Леоніда Ратнера важко. Помилялися обидві команди, але було помітно, що нашим перемога потрібна більше. В останні три хвилини Бородіна двічі встановлювала рівновагу — 24:24, 25:25. А за хвилину до фінальної сирени Ляпіна реалізувала «відрив», й останні секунди ми витримали. 26:25 — це перемога, яка дала збірній України найголовніше — віру в свої сили перед чемпіонатом світу.

Олена Резнір одержала приз як найкращий бомбардир турніру, закинувши 24 м'ячі, Тетяна Ворожцова стала кращим воротарем, потрапили в символічну збірну «Кубка Турчина» і наші «крайки» — Олена Радченко та Олена Яценко.

Характер, як бачимо, у нашої команди є, так само, як і амбіційне бажання боротися за медалі, тож залишилося побажати їм за останні дні зборів перед ЧС-2005 налагодити стабільну комбінаційну гру.

КОМЕНТАР З ПРИВОДУ

Зінаїда Турчина, краща гандболістка ХХ століття, дружина Ігоря Турчина:

— Я просто щаслива, адже це був справді найкращий «Кубок Турчина» за всі роки проведення. У наших дівчат ще є чимало помилок, але я бачу, що вони стали тут досить згуртованою командою. Тому, думаю, на чемпіонат світу вони їдуть не лише за досвідом, а й повинні боротися за медалі чи принаймні потрапити у п'ятірку.