Австрійські яблука Поділля

      Можливо, декому це видасться не зовсім логічним, але факт залишається фактом: системне відродження сільськогосподарського та переробного комплексу аграрної Вінниччини почалося з галузі, яку не зараховували до фаворитів, — із садівництва. Початок йому поклало спільне українсько-австрійське підприємство з переробки фруктів та ягід «Поділля-ОБСТ», створене 1997 року в обласному центрі на базі столярного цеху. Спершу проект викликав скептичне ставлення: мовляв, усе занепадає, а тут диваки-іноземці хочуть отримати прибуток.

      Та коли через рік до прохідної підприємства, здатного переробити 100 тонн плодів на добу, стали вишиковуватись кількасотметрові черги вантажівок, від песимізму не залишилося й сліду. Нові інвестиції дозволили значно розширити технологічні лінії, і вже в 2005 році «Поділля-ОБСТ» змогло переробляти за добу 1200 тонн сировини, ставши одним із найпотужніших підприємств такого профілю у Східній Європі. З’явилися й інші переробники, запрацювали консервні заводи, здатні справитися з урожаями не лише з Поділля, а також і з прилеглих районів Молдови.

      Коли утворилося конкурентне середовище в заготівлі плодів, виникла нова проблема — потреба в стабільному постачанні переробників сировиною. І тоді настав другий етап: інвестиційні кошти спрямували у вирощування плодово-ягідних культур на індустріальній основі, на підтримку й оновлення існуючих садів. Напевно, зразковим у цьому плані можна назвати СП «Лука», створене на базі збанкрутілого господарства — колись головного постачальника полуниць у вінницьку торговельну мережу. Горе-хазяям, які встигли повирубувати «нерентабельні» колгоспні садки задля площ під польові культури, довелось хіба що заздрісно лікті кусати.

      Проте залишався ще один сегмент, досі ефективно не задіяний — дрібні товаровиробники, які вирощують фрукти та ягоди на приватних садибах, та невеликі фермерські господарства. Люди тут стикаються з серйозними проблемами, яких немає у великих господарствах. Насамперед — пошук ринків збуту, адже не секрет, що саме тут гріють руки різні сумнівні посередники, знімаючи густі вершки з чужої праці. Дається взнаки і відсутність спеціальних знань з агрономії, захисту рослин та грунтознавства, невміння оформити банківські кредити та ефективно розпорядитися ними, організувати менеджмент тощо.

      Ініціатором змін у цьому сегменті стала обласна державна адміністрація, яка вийшла з конкретними пропозиціями до австрійського уряду та міжнародних організацій, фактично започаткувавши третій етап розвитку галузі. Переговори закінчилися створенням так званого «фруктового проекту», в межах якого за допомогою Міжнародної фінансової корпорації (International Finance Corporation) та за фінансування федерального уряду Австрії на Вінниччині розпочала діяльність група з надання консалтингових послуг якраз дрібним товаровиробникам. Фахівці різного профілю, причому не лише з України, а й з Австрії, Великої Британії та Голландії, уже почали укладати договори з підприємцями аграрної сфери. Тривалість проекту — два роки, вартість — 1,2 мільйона доларів.

      На запитання кореспондента «УМ» про те, що буде після закінчення «фруктового проекту», заступник голови облдержадміністрації Валерій Коровій лаконічно порівняв його з навчанням водінню автомобіля: «Це навчання цивілізованому «водінню» власного бізнесу. Далі треба сідати за кермо і їхати. А місцева влада робитиме все, щоб бізнес на селі почував себе комфортно». Хоча він не виключає, що на основі напрацьованого досвіду на Вінниччині може постати власна консалтингова фірма, що діятиме в галузі.

      Слід додати, що для обласної влади лінію на підтримку і розвиток невеликих приватних господарств, які є ефективними в аграрній сфері, можна вважати стратегічною. Після «фруктового» готується до старту аналогічний «молочний проект» для виробників тваринницької продукції за фінансової підтримки уряду Швеції.