Цей гранітний кар'єр, розташований у Криничанському районі на Дніпропетровщині, справді дихає історією. Хоч і не такою давньою, але й не короткою як для гірничого підприємства. Ще 1914 роком датується початок його розробки, коли стихійно стали видобувати камінь для виробництва бордюрів та жорен для млинів. Пізніше ексклюзивний камінь розбирали на знамениті храми й пам'ятники радянських вождiв, а сьогодні кар'єр — затоплений — може хіба що мовчки згадувати славну старовину.
Української землі перлина
Постійно роботи на кар'єрі почали вести лише після закінчення Другої світової війни. І до 1961 року він існував як самостійне підприємство з виробничою потужністю до 500 кубометрів блоків. Багато це чи мало, нефахівцеві, звісно, оцінити складно. Порівняємо лише таку цифру з подальшим періодом, коли у 1961 році у зв'язку з організацією при Дніпропетровському раднаргоспі тресту «Дніпронерудматеріали» кар'єр передали цьому об'єднанню в складі Верхньодніпровського кар'єроуправління. З 1980-го криничанське гранітне підприємство вже існує як сировинна база для новозбудованого в Дніпропетровську каменеобробного заводу. Саме у цей період розжилися й на сучасне за тодішніми мірками технологічне обладнання — крани, бульдозер, трактор К-750, по два автомобілі марки БєлАЗ та КрАЗ... Таке технічне переозброєння дозволило суттєво підвищити продуктивність праці — рекордними тут стали 1986, 1989 та 1990 роки, коли видобули по чотири тисячі кубометрів блоків.
Фахівці називають Кудашівське родовище світло-сірих гранітів ексклюзивним у світовому вимірі. Йдеться про те, що більше ніде на нашій планеті немає такої однорідної нетріщинуватої маси. Додатковими козирями тутешнього каменю є й кольорова гама, мінералогічний склад, незначний радіаційний фон.
Об'єктів же, де були використані кудашівські граніти, справді вистачає по всьому світу. Серед них і мавзолей Хо Ші Міна у в'єтнамській столиці Ханої, і київський Хрещатик, і метрополітен у Дніпропетровську та Харкові, і меморіальний комплекс на Поклонній горі в Москві, і Храм Христа Спасителя. Для пам'ятника Карлу Марксу в ту ж білокам'яну взагалі з Криничанщини везли брилу за допомогою спеціальних пристроїв...
У свої кращі часи кар'єр мав статус державного підприємства і, як кажуть, горя не знав. Стабільне фінансове становище, висока заробітна плата, не кажучи вже про платежі до бюджету, здавалися чимось майже вічним чи принаймні непорушним. Адже запаси граніту тут і справді були величезними — не на одну сотню років роботи.
Жертва приватизації
Та настали часи приватизації, і світ для працівників кар'єру немов перевернувся з ніг на голову. У 1996-му підприємство реорганізувалося у відкрите акціонерне товариство. Згодом на базі кар'єру з'являється окрема юридична особа зі схожою назвою — ЗАТ (а не ВАТ) «Дніпровський каменеобробний завод». При цьому у статутному фонді мимоволі привернули увагу справді незбагненні як для здорового глузду розклади. Право постійного користування 48,2 гектарами землі тут затягнуло всього на 6562 гривні, або ж 35 відсотків. Решта припала на три комп'ютери, принтер, факс-модем, факс, три однотумбові столи, металевий сейф, кондиціонер і друкарську машинку «Ятрань». Однак усе це добро склало аж 65 відсотків статутного фонду. Чи, говорячи конкретніше, контрольний пакет дістався якомусь ТОВ «Роан», яке всього-на-всього внесло до статутного фонду вищеперераховане майно, окрім кондиціонера та друкарської машинки, пожертвуваних персонально громадянами Материнським та Чаплюком.
А колектив ВАТ «Дніпропетровський каменеобробний завод» зі своєю землею залишився, що називається, при бубнових інтересах. Більше того, основний виробничий об'єкт Кудашівський кар'єр до складу новоствореного ЗАТ передали безкоштовно, як і значну частину основних засобів — адміністративну будівлю, компресорну, склад вибухових матеріалів, крани, бульдозери, трактори та автомобілі. Згодом усе це добро зникає, скажемо так, у невідомому напрямі. А 5 січня 1999 року, як у наші часи нерідко водиться, рішенням Арбітражного суду Дніпропетровської області підприємство визнається банкрутом.
Акціонери та колишні працівники відкритого акціонерного товариства у розпачі сигналізують про події навколо Кудашівського кар'єру до всіх можливих владних інстанцій, у тому числі до Президента України та Генерального прокурора. При цьому мимоволі звертають увагу на те, що розвал підприємства почався тоді, коли їхню спостережну раду очолював пан Тамакулов, у якого дружина працює заступником голови тепер уже Апеляційного суду Дніпропетровської області. Тож варто було сподіватися на найретельнішу перевірку усіх фактів. «Бомба» ж бо яка проглядається?! Однак із владних коридорів — ані гу-гу.
Кар'єр як марево...
Інші справді таємничі події навколо кар'єру розгорталися не менш динамічно. На арені з'являється приватне підприємство «Дніпровський каменеобробний завод». І знову фортуна виявляє до нього просто незбагненну прихильність. 17 червня 2002 року Криничанська районна державна адміністрація в особі виконуючого обов'язки її голови В. І. Миколайчука передає до цих приватних рук вищезгадану земельну ділянку несільськогосподарського призначення для видобутку граніту площею 48,2 гектара. Ось так — одним розчерком пера. Хоч, кажуть, у цих приватних руках немає навіть поганенького тракторця, не говорячи вже про сучасні технічні засоби для розробки гранітного родовища. Та справа навіть не в цьому... Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 827 від 12 грудня 1994 року, граніти як сировина для облицювальних матеріалів належать до корисних копалин загальнодержавного значення. А в статті 18 Кодексу України «Про надра» зазначається ще й таке: «Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених ст. 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами чи гірничими відводами».
Підтверджує очевидне й заступник Держнаглядохоронпраці п.Іванченко: «Гірничий відвод ПП «ДКЗ» не надавався».
Саме на цьому й акцентується увага у позові Дніпропетровського міжрайонного природоохоронного прокурора Олега Рички в інтересах держави в особі територіального управління Держнаглядохоронпраці у Дніпропетровській області, який розглядав обласний Господарський суд. Здавалося, справа дійде до логічного кінця, бо вже Вищий господарський суд України своєю постановою від 15 травня 2003 року встановив, що державна реєстрація приватного підприємства «Дніпропетровський каменеобробний завод» скасована ще 9 серпня 2002 року за заявою власника і, за довідкою Дніпропетровського обласного управління статистики, воно в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України не значиться.
Може, це й справді якийсь дивовижний збіг обставин, але у цей час в інтернеті «гуляє» повідомлення про продаж блокуючого пакета акцій Дніпровського каменеобробного заводу, який веде розробку Кудашівського родовища облицювального, темно-сірого граніту, що йому належить.Тут же повідомляється і про плановий термін експлуатації кар'єру — 362 роки і про вартість — 600 тисяч доларів США. Усе це змахує на якийсь детектив. Ліцензію, видану на розробку Кудашівського родовища «Дніпровському каменеобробному заводу», анульовано з тієї простої причини, що останні 100 кубометрів блоків тут видобуто ще у 1998 році. Сам же кар'єр нині просто-на-просто затоплено, а основні фонди остаточно розтягнено і понівечено.
Нову ж ліцензію видано іншій стуктурі з Дніпропетровська — «Демос», яка не може приступити до робіт на вже своєму об'єкті через усю цю «історичну» катавасію.
Некомпетентне головне управління
Тим часом до подій навколо Кудашівського родовища підключається обласне відділення Всеукраїнської громадської організації «Громадський контроль». Його голова Галина Кучеренко у зверненні на адресу голови Дніпропетровської облдержадміністрації Володимира Яцуби, зокрема, просить доручити облпрокуратурі перевірити законність маніпуляцій під час приватизації кар'єру, а Службі безпеки України — обгрунтованість видачі нової ліцензії «Демосу». І відповідь надходить буквально через тиждень. Але вже з Головного управління будівництва та архітектури облдержадміністрації від імені його начальника Володимира Залуніна, однак за іншим підписом. Сам текст змахує на щось подібне до «баба з воза — кобилі легше»: «У зв'язку з тим, що порушені у листі питання не відносяться до компетенції головного управління, просимо Вас з цим листом звернутися до компетентних органів, які уповноважені розглянути порушені питання». Потім взагалі з'ясується, що пан Залунін на цій посаді тоді вже не працював. А така покваплива відповідь, на думку активістів «Громадського контролю», диктувалася намаганнями не допустити втрапляння скарги до Володимира Яцуби. Зрештою, «контролери» свого все ж домоглися. Володимир Григорович через місяць, але особисто розпорядився направити звернення для відповідного реагування до прокуратури.
Чи стане цей крок свіжоспеченого голови облдержадміністрації нарешті початком логічного кінця «бородатої» криничанської історії, що аж ніяк не вписується до рамок суто місцевого масштабу? Кудашівські граніти — надбання всеукраїнське, предмет нашої національної гордості. Не гоже, щоб на кар'єрі заправляли ділки за принципом «хто більше заплатить, той і буде копати».