Коса на Кудашівському камені

08.11.2003
Коса на Кудашівському камені

Ко­лись ста­біль­но пра­цю­ю­чий кар'єр ни­ні має виг­ляд, не­мов піс­ля вій­ни, — усе роз­т­ро­ще­но і за­топ­ле­но во­дою. (ав­то­ра.)

      Цей гра­ніт­ний кар'єр, роз­та­шо­ва­ний у Кри­ни­чан­сь­ко­му ра­йо­ні на Дніп­ро­пет­ров­щи­ні, справ­ді ди­хає іс­то­рі­єю. Хоч і не та­кою дав­ньою, але й не ко­рот­кою як для гір­ни­чо­го під­п­ри­єм­с­т­ва. Ще 1914 ро­ком да­ту­єть­ся по­ча­ток йо­го роз­роб­ки, ко­ли сти­хій­но ста­ли ви­до­бу­ва­ти ка­мінь для ви­роб­ниц­т­ва бор­дю­рів та жо­рен для мли­нів. Піз­ні­ше ек­с­к­лю­зив­ний ка­мінь роз­би­ра­ли на зна­ме­ни­ті хра­ми й пам'ят­ни­ки ра­дян­сь­ких вождiв, а сьо­год­ні кар'єр — за­топ­ле­ний — мо­же хі­ба що мов­ч­ки зга­ду­ва­ти слав­ну ста­ро­ви­ну.

 

Ук­ра­їн­сь­кої зем­лі пер­ли­на

      Пос­тій­но ро­бо­ти на кар'єрі по­ча­ли вес­ти ли­ше піс­ля за­кін­чен­ня Дру­гої сві­то­вої вій­ни. І до 1961 ро­ку він іс­ну­вав як са­мос­тій­не під­п­ри­єм­с­т­во з ви­роб­ни­чою по­туж­ніс­тю до 500 ку­бо­мет­рів бло­ків. Ба­га­то це чи ма­ло, не­фа­хів­це­ві, звіс­но, оці­ни­ти склад­но. По­рів­ня­є­мо ли­ше та­ку циф­ру з по­даль­шим пе­рі­о­дом, ко­ли у 1961 ро­ці у зв'яз­ку з ор­га­ні­за­ці­єю при Дніп­ро­пет­ров­сь­ко­му рад­нар­гос­пі трес­ту «Дніп­ро­не­руд­ма­те­рі­а­ли» кар'єр пе­ре­да­ли цьо­му об'єд­нан­ню в скла­ді Вер­х­ньо­дніп­ров­сь­ко­го кар'єро­уп­рав­лін­ня. З 1980-го кри­ни­чан­сь­ке гра­ніт­не під­п­ри­єм­с­т­во вже іс­нує як си­ро­вин­на ба­за для но­воз­бу­до­ва­но­го в Дніп­ро­пет­ров­сь­ку ка­ме­не­об­роб­но­го за­во­ду. Са­ме у цей пе­рі­од роз­жи­ли­ся й на су­час­не за то­діш­ні­ми мір­ка­ми тех­но­ло­гіч­не об­лад­нан­ня — кра­ни, буль­до­зер, трак­тор К-750, по два ав­то­мо­бі­лі мар­ки Бє­лАЗ та КрАЗ... Та­ке тех­ніч­не пе­ре­оз­б­ро­єн­ня доз­во­ли­ло сут­тє­во під­ви­щи­ти про­дук­тив­ність пра­ці — ре­кор­д­ни­ми тут ста­ли 1986, 1989 та 1990 ро­ки, ко­ли ви­до­бу­ли по чо­ти­ри ти­ся­чі ку­бо­мет­рів бло­ків.

      Фа­хів­ці на­зи­ва­ють Ку­да­шів­сь­ке ро­до­ви­ще світ­ло-сі­рих гра­ні­тів ек­с­к­лю­зив­ним у сві­то­во­му ви­мі­рі. Йдеть­ся про те, що біль­ше ні­де на на­шій пла­не­ті не­має та­кої од­но­рід­ної нет­рі­щи­ну­ва­тої ма­си. До­дат­ко­ви­ми ко­зи­ря­ми ту­теш­ньо­го ка­ме­ню є й кольо­ро­ва га­ма, мі­не­ра­ло­гіч­ний склад, нез­нач­ний ра­ді­а­цій­ний фон.

      Об'єк­тів же, де бу­ли ви­ко­рис­та­ні ку­да­шів­сь­кі гра­ні­ти, справ­ді вис­та­чає по всьо­му сві­ту. Се­ред них і мав­зо­лей Хо Ші Мі­на у в'єт­нам­сь­кій сто­ли­ці Ха­ної, і ки­їв­сь­кий Хре­ща­тик, і мет­ро­по­лі­тен у Дніп­ро­пет­ров­сь­ку та Хар­ко­ві, і ме­мо­рі­аль­ний ком­п­лекс на Пок­лон­ній го­рі в Мос­к­ві, і Храм Хрис­та Спа­си­те­ля. Для пам'ят­ни­ка Кар­лу Мар­к­су в ту ж бі­ло­кам'яну вза­га­лі з Кри­ни­чан­щи­ни вез­ли бри­лу за до­по­мо­гою спе­ці­аль­них прис­т­ро­їв...

       У свої кра­щі ча­си кар'єр мав ста­тус дер­жав­но­го під­п­ри­єм­с­т­ва і, як ка­жуть, го­ря не знав. Ста­біль­не фі­нан­со­ве ста­но­ви­ще, ви­со­ка за­ро­біт­на пла­та, не ка­жу­чи вже про пла­те­жі до бюд­же­ту, зда­ва­ли­ся чи­мось май­же віч­ним чи при­най­м­ні не­по­руш­ним. Ад­же за­па­си гра­ні­ту тут і справ­ді бу­ли ве­ли­чез­ни­ми — не на од­ну сот­ню ро­ків ро­бо­ти.

Жер­т­ва при­ва­ти­за­ції

      Та нас­та­ли ча­си при­ва­ти­за­ції, і світ для пра­ців­ни­ків кар'єру не­мов пе­ре­вер­нув­ся з ніг на го­ло­ву. У 1996-му під­п­ри­єм­с­т­во ре­ор­га­ні­зу­ва­ло­ся у від­к­ри­те ак­ці­о­нер­не то­ва­рис­т­во. Зго­дом на ба­зі кар'єру з'яв­ля­єть­ся ок­ре­ма юри­дич­на осо­ба зі схо­жою наз­вою — ЗАТ (а не ВАТ) «Дніп­ров­сь­кий ка­ме­не­об­роб­ний за­вод». При цьо­му у ста­тутно­му фон­ді ми­мо­во­лі при­вер­ну­ли ува­гу справ­ді нез­баг­нен­ні як для здо­ро­во­го глуз­ду роз­к­ла­ди. Пра­во пос­тій­но­го ко­рис­ту­ван­ня 48,2 гек­та­ра­ми зем­лі тут за­тяг­ну­ло всьо­го на 6562 грив­ні, або ж 35 від­сот­ків. Реш­та при­па­ла на три комп'юте­ри, прин­тер, факс-мо­дем, факс, три од­но­тум­бо­ві сто­ли, ме­та­ле­вий сейф, кон­ди­ці­о­нер і дру­кар­сь­ку ма­шин­ку «Ят­рань». Од­нак усе це доб­ро скла­ло аж 65 від­сот­ків ста­тут­но­го фон­ду. Чи, го­во­ря­чи кон­к­рет­ні­ше, кон­т­роль­ний па­кет діс­тав­ся яко­мусь ТОВ «Ро­ан», яке всьо­го-на-всьо­го внес­ло до ста­тут­но­го фон­ду ви­ще­пе­ре­ра­хо­ва­не май­но, ок­рім кон­ди­ці­о­не­ра та дру­кар­сь­кої ма­шин­ки, по­жер­т­ву­ва­них пер­со­наль­но гро­ма­дя­на­ми Ма­те­рин­сь­ким та Чап­лю­ком.

      А ко­лек­тив ВАТ «Дніп­ро­пет­ров­сь­кий ка­ме­не­об­роб­ний за­вод» зі сво­єю зем­лею за­ли­шив­ся, що на­зи­ва­єть­ся, при буб­но­вих ін­те­ре­сах. Біль­ше то­го, ос­нов­ний ви­роб­ни­чий об'єкт Ку­да­шів­сь­кий кар'єр до скла­ду но­вос­т­во­ре­но­го ЗАТ пе­ре­да­ли без­кош­тов­но, як і знач­ну час­ти­ну ос­нов­них за­со­бів — ад­мі­ніс­т­ра­тив­ну бу­дів­лю, ком­п­ре­сор­ну, склад ви­бу­хо­вих ма­те­рі­а­лів, кра­ни, буль­до­зе­ри, трак­то­ри та ав­то­мо­бі­лі. Зго­дом усе це доб­ро зни­кає, ска­же­мо так, у не­ві­до­мо­му нап­ря­мі. А 5 січ­ня 1999 ро­ку, як у на­ші ча­си не­рід­ко во­дить­ся, рі­шен­ням Ар­біт­раж­но­го су­ду Дніп­ро­пет­ров­сь­кої об­лас­ті під­п­ри­єм­с­т­во виз­на­єть­ся бан­к­ру­том.

      Ак­ці­о­не­ри та ко­лиш­ні пра­ців­ни­ки від­к­ри­то­го ак­ці­о­нер­но­го то­ва­рис­т­ва у роз­па­чі сиг­на­лі­зу­ють про по­дії нав­ко­ло Ку­да­шів­сь­ко­го кар'єру до всіх мож­ли­вих влад­них ін­с­тан­цій, у то­му чис­лі до Пре­зи­ден­та Ук­ра­ї­ни та Ге­не­раль­но­го про­ку­ро­ра. При цьо­му ми­мо­во­лі звер­та­ють ува­гу на те, що роз­вал під­п­ри­єм­с­т­ва по­чав­ся то­ді, ко­ли їх­ню спос­те­реж­ну ра­ду очо­лю­вав пан Та­ма­ку­лов, у яко­го дру­жи­на пра­цює зас­туп­ни­ком го­ло­ви те­пер уже Апе­ля­цій­но­го су­ду Дніп­ро­пет­ров­сь­кої об­лас­ті. Тож вар­то бу­ло спо­ді­ва­ти­ся на най­ре­тель­ні­шу пе­ре­вір­ку усіх фак­тів. «Бом­ба» ж бо яка прог­ля­да­єть­ся?! Од­нак із влад­них ко­ри­до­рів — ані гу-гу.

Кар'єр як ма­ре­во...

       Ін­ші справ­ді та­єм­ни­чі по­дії нав­ко­ло кар'єру роз­гор­та­ли­ся не менш ди­на­міч­но. На аре­ні з'яв­ля­єть­ся при­ват­не під­п­ри­єм­с­т­во «Дніп­ров­сь­кий ка­ме­не­об­роб­ний за­вод». І зно­ву фор­ту­на ви­яв­ляє до ньо­го прос­то нез­баг­нен­ну при­хиль­ність. 17 чер­в­ня 2002 ро­ку Кри­ни­чан­сь­ка райо­н­на дер­жав­на ад­мі­ніс­т­ра­ція в осо­бі ви­ко­ну­ю­чо­го обов'яз­ки її го­ло­ви В. І. Ми­ко­лай­чу­ка пе­ре­дає до цих при­ват­них рук ви­щез­га­да­ну зе­мель­ну ді­лян­ку не­сіль­сь­ко­гос­по­дар­сь­ко­го приз­на­чен­ня для ви­до­бут­ку гра­ні­ту пло­щею 48,2 гек­та­ра. Ось так — од­ним роз­чер­ком пе­ра. Хоч, ка­жуть, у цих при­ват­них ру­ках не­має на­віть по­га­нень­ко­го трак­тор­ця, не го­во­ря­чи вже про су­час­ні тех­ніч­ні за­со­би для роз­роб­ки гра­ніт­но­го ро­до­ви­ща. Та спра­ва на­віть не в цьо­му... Згід­но з Пос­та­но­вою Ка­бі­не­ту Мі­ніс­т­рів Ук­ра­ї­ни № 827 від 12 груд­ня 1994 ро­ку, гра­ні­ти як си­ро­ви­на для об­ли­цю­валь­них ма­те­рі­а­лів на­ле­жать до ко­рис­них ко­па­лин за­галь­но­дер­жав­но­го зна­чен­ня. А в стат­ті 18 Ко­дек­су Ук­ра­ї­ни «Про над­ра» заз­на­ча­єть­ся ще й та­ке: «Зе­мель­ні ді­лян­ки для ко­рис­ту­ван­ня над­ра­ми, крім ви­пад­ків, пе­ред­ба­че­них ст. 23 цьо­го Ко­дек­су, на­да­ють­ся ко­рис­ту­ва­чам надр піс­ля одер­жан­ня ни­ми спе­ці­аль­них доз­во­лів (лі­цен­зій) на ко­рис­ту­ван­ня над­ра­ми чи гір­ни­чи­ми від­во­да­ми».

      Під­т­вер­д­жує оче­вид­не й зас­туп­ник Дер­ж­наг­ля­до­хо­рон­п­ра­ці п.Іван­чен­ко: «Гір­ни­чий від­вод ПП «ДКЗ» не на­да­вав­ся».

      Са­ме на цьо­му й ак­цен­ту­єть­ся ува­га у по­зо­ві Дніп­ро­пет­ров­сь­ко­го між­ра­йо­н­но­го при­ро­до­о­хо­рон­но­го про­ку­ро­ра Оле­га Рич­ки в ін­те­ре­сах дер­жа­ви в осо­бі те­ри­то­рі­аль­но­го уп­рав­лін­ня Дер­ж­наг­ля­до­хо­рон­п­ра­ці у Дніп­ро­пет­ров­сь­кій об­лас­ті, який роз­г­ля­дав об­лас­ний Гос­по­дар­сь­кий суд. Зда­ва­ло­ся, спра­ва дій­де до ло­гіч­но­го кін­ця, бо вже Ви­щий гос­по­дар­сь­кий суд Ук­ра­ї­ни сво­єю пос­та­но­вою від 15 трав­ня 2003 ро­ку вста­но­вив, що дер­жав­на ре­єс­т­ра­ція при­ват­но­го під­п­ри­єм­с­т­ва «Дніп­ро­пет­ров­сь­кий ка­ме­не­об­роб­ний за­вод» ска­со­ва­на  ще 9 сер­п­ня 2002 ро­ку за за­я­вою влас­ни­ка і, за до­від­кою Дніп­ро­пет­ров­сь­ко­го об­лас­но­го уп­рав­лін­ня ста­тис­ти­ки, во­но в Єди­но­му дер­жав­но­му ре­єс­т­рі під­п­ри­ємств та ор­га­ні­за­цій Ук­ра­ї­ни не зна­чить­ся.

       Мо­же, це й справ­ді якийсь ди­во­виж­ний збіг об­с­та­вин, але у цей час в ін­тер­не­ті «гу­ляє» по­ві­дом­лен­ня про про­даж бло­ку­ю­чо­го па­ке­та ак­цій Дніп­ров­сь­ко­го ка­ме­не­об­роб­но­го за­во­ду, який ве­де роз­роб­ку Ку­да­шів­сь­ко­го ро­до­ви­ща об­ли­цю­валь­но­го, тем­но-сі­ро­го гра­ні­ту, що йо­му на­ле­жить.Тут же по­ві­дом­ля­єть­ся і про пла­но­вий тер­мін ек­с­п­лу­а­та­ції кар'єру — 362 ро­ки і про вар­тість — 600 ти­сяч до­ла­рів США. Усе це зма­хує на якийсь де­тек­тив. Лі­цен­зію, ви­да­ну на роз­роб­ку Куда­шів­сь­ко­го ро­до­ви­ща «Дніп­ров­ському ка­ме­не­об­роб­но­му за­во­ду», анульо­ва­но з ті­єї прос­тої при­чи­ни, що ос­тан­ні 100 ку­бо­мет­рів бло­ків тут ви­до­бу­то ще у 1998 ро­ці. Сам же кар'єр ни­ні прос­то-на-прос­то за­топ­ле­но, а ос­нов­ні фон­ди ос­та­точ­но роз­тяг­не­но і по­ні­ве­че­но.

      Но­ву ж лі­цен­зію ви­да­но ін­шій стук­ту­рі з Дніп­ро­пет­ров­сь­ка — «Де­мос», яка не мо­же прис­ту­пи­ти до ро­біт на вже сво­є­му об'єк­ті че­рез усю цю «іс­то­рич­ну» ка­та­ва­сію.

Не­ком­пе­тен­т­не го­лов­не уп­рав­лін­ня

      Тим ча­сом до по­дій нав­ко­ло Ку­да­шів­сь­ко­го ро­до­ви­ща під­к­лю­ча­єть­ся об­лас­не від­ді­лен­ня Все­ук­ра­їн­сь­кої гро­мад­сь­кої ор­га­ні­за­ції «Гро­мад­сь­кий кон­т­роль». Йо­го го­ло­ва Га­ли­на Ку­че­рен­ко у звер­нен­ні на ад­ре­су го­ло­ви Дніп­ро­пет­ров­сь­кої об­л­дер­жад­мі­ніс­т­ра­ції Во­ло­ди­ми­ра Яцу­би, зок­ре­ма, про­сить до­ру­чи­ти об­л­п­ро­ку­ра­ту­рі пе­ре­ві­ри­ти за­кон­ність ма­ні­пу­ля­цій під час при­ва­ти­за­ції кар'єру, а Служ­бі без­пе­ки Ук­ра­ї­ни — об­г­рун­то­ва­ність ви­да­чі но­вої лі­цен­зії «Де­мо­су». І від­по­відь над­хо­дить бук­валь­но че­рез тиж­день. Але вже з Го­лов­но­го уп­рав­лін­ня бу­дів­ниц­т­ва та ар­хі­тек­ту­ри об­л­дер­жад­мі­ніс­т­ра­ції від іме­ні йо­го на­чаль­ни­ка Во­ло­ди­ми­ра За­лу­ні­на, од­нак за ін­шим під­пи­сом. Сам текст зма­хує на щось по­діб­не до «ба­ба з во­за — ко­би­лі лег­ше»: «У зв'яз­ку з тим, що по­ру­ше­ні у лис­ті пи­тан­ня не від­но­сять­ся до ком­пе­тен­ції го­лов­но­го уп­рав­лін­ня, про­си­мо Вас з цим лис­том звер­ну­ти­ся до ком­пе­тен­т­них ор­га­нів, які упов­но­ва­же­ні роз­г­ля­ну­ти по­ру­ше­ні пи­тан­ня». По­тім вза­га­лі з'ясу­єть­ся, що пан За­лу­нін на цій по­са­ді то­ді вже не пра­цю­вав. А та­ка пок­вап­ли­ва від­по­відь, на дум­ку ак­ти­віс­тів «Гро­мад­сь­ко­го кон­т­ро­лю», дик­ту­ва­ла­ся на­ма­ган­ня­ми не до­пус­ти­ти втрап­лян­ня скар­ги до Во­ло­ди­ми­ра Яцу­би. Зреш­тою, «кон­т­ро­ле­ри» сво­го все ж до­мог­ли­ся. Во­ло­ди­мир Гри­го­ро­вич че­рез мі­сяць, але осо­бис­то роз­по­ря­див­ся нап­ра­ви­ти звер­нен­ня для від­по­від­но­го ре­а­гу­ван­ня до про­ку­ра­ту­ри.

      Чи ста­не цей крок сві­жос­пе­че­но­го го­ло­ви об­л­дер­жад­мі­ніс­т­ра­ції на­реш­ті по­чат­ком ло­гіч­но­го кін­ця «бо­ро­да­тої» кри­ни­чан­сь­кої іс­то­рії, що аж ні­як не впи­су­єть­ся до ра­мок су­то міс­це­во­го мас­ш­та­бу? Ку­да­шів­сь­кі гра­ні­ти — над­бан­ня все­ук­ра­їн­сь­ке, пред­мет на­шої на­ці­о­наль­ної гор­дос­ті. Не го­же, щоб на кар'єрі зап­рав­ля­ли діл­ки за прин­ци­пом «хто біль­ше зап­ла­тить, той і бу­де ко­па­ти».

  • Коли вона не працює...

    Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>

  • На небезпечно малій висоті

    «Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>

  • Смугаста, мов Тигр

    «Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>

  • Віщий бабак

    ...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>

  • Медові ріки на Дніпрових берегах

    Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>

  • Імітація навколо «саркофага»

    «Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
    Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>