Ідіть і дивіться, як сон розуму породжує чудовиськ

      На вернісажі у трьох залах на другому поверсі музею не протовпитися — по-перше, художники такого калібру, як Гойя, для української столиці — велика рідкість, по-друге, відбитки з гравюр такого розміру, що роздивитися їх можна тільки зблизька, а по-третє, до кожного малюнка класик дрібненько написав пояснення, звідси й 80 міні-натовпів. Кожного цікавить, чи іспанське посольство привезло оригінали. Як пояснює координатор проекту Таня Грущенко, з гравюр, які, до речі, до Гойї (1746—1828) і високим мистецтвом не вважали, робляться паперові відбитки. Перший тираж Los Caprichos у кількості 40 відбитків кожної гравюри зробив сам Гойя. 6 лютого 1799 року газета «Діаріо-де Мадрид» дала оголошення, що у винній лавці на вулиці Десеньганьос (Розчарування) за 320 реалів можна купити картинки, в яких критикуються людські помилки і вади. Протягом 2 днів іспанці розкупили 27 комплектів, решту було знято з продажу під тиском інквізиції, а в 1803 році з метою самозахисту Гойя вирішив запропонувати королівському граверному двору «Калькографія реаль» усі 80 матриць і 240 видрукуваних гравюр в обмін на призначення пенсії його сину. З того часу всі наступні тиражі Los Caprichos друкувалися в Національній граверній майстерні (те саме, що королівський граверний двір), останній датується 1937 роком. Якщо врахувати, що кожне з 12 видань мало тираж від 20 до 40 відбитків, то картинки з Los Caprichos є в багатьох приватних колекціях, а от вся серія — велика рідкість. За словами мера міста Фуендетодос, віце-президента Консорціуму культурної спадщини Гойя Хав'єра Ламбана Монтаньєса, Консорціум сам викупив цю серію у приватних колекціонерів.

      Про те, що Los Caprichos — це перші роботи Гойї, зроблені після важкої хвороби, яка позбавила його слуху, вам скаже кожний учень художньої школи. І судячи зі 113 підготовлених чернеток, серія була добре продумана і опрацьована. 80 вад суспільства, 80 карикатур на фальшиві перестороги і підпільні оборудки, 80 гострих поглядів на тогочасний соціум, виконаних у техніці офорта й акватинти. Спочатку художник збирався назвати цю серію «Суеньос»(«Сни»), недарма візиткою серії вважається гравюра «Сни розуму породжують чудовиськ», потім пом'якшив акценти — і вийшли «Примхи». В цій кунсткамері норовів є й повії, і блудні чоловіки, що розбещують дітей, і підступні свахи, і віслюки-вчителі, і скупі священики, і брехливі монахи, і старі звідниці, і нікчемні міністри. Серед 80 сюжетів не знайдеться й одного позитивного, серед кількасот героїв — жодного світлого. Все, що за зачиненими дверима, за заштореними вікнами, за сімома замками, за улесливими посмішками, за зовнішньою машкарою — в усій неприглядній чесності. Єдиний із виступаючих на відкритті виставки міністр культури і туризму України Ігор Ліховий сказав, що в цих малюнках впізнає багатьох сучасників і ситуації, що розігруються навколо повсякчас. Актуальність навіки — така вже доля Los Caprichos, і цикл Гойї якнайкраще доводить, що технічний прогрес і «космічні кораблі, що борознять простори Всесвіту» ніяк не вплинули на природу людини, на психологію і мотивацію її вчинків, на чинний розподіл на багатих і бідних, на дурних і підступних... Утім філософствувати краще безпосередньо перед роботами Гойї, тим паче, що на виставці весь час працюватиме консультант і можна замовити екскурсію у світ придворного королівського художника, автора фресок для церков і панно для шпалерної мануфактури, портретів монаршої родини і епічних та історичних полотен.

      Ця виставка часто подорожує світом — вона експонувалася в Італії, Франції, Німеччині, Японії, Тайвані, інколи Консорціум культурної спадщини Гойї заробляє на ній гроші, інколи — експонує «по бартеру», в обмін на такі ж значимі виставки. Україні Los Caprichos нічого не коштував, за двомісячне перебування відбитків у стінах Національного художнього музею заплатили іспанські спонсори. Питання, наскільки добре малюнки Гойї захищені в Києві, трохи дратувало музейників. «У нас є камери відеоспостереження, є сигналізація, і ми звернулися до керівництва МВС із проханням про посилену охорону. Так що інтелігентні чоловіки із спецназу захищають Гойю надійно», — сказала Таня Грущенко.

КОМЕНТАРI

Ігор Ліховий, міністр культури і туризму

      У мене стосунки з Гойєю давні — дуже маленьким хлопчиком я запам'ятав його серію «Оголена маха». Колись був іспанський фільм про Гойю, мені тоді десь сім років було, і таких дітей не пускали на цей фільм, але я якось проник і все побачив. Потім був Леон Фейхтвангер, пам'ятаєте, його книга про Гойю. І взагалі скрізь, де я буваю в музеях, Гойя вирізняється серед інших видатних художників своєю експресією, революційністю, протистоянням, навіть провокативністю — він хоче розбудити, хоче підняти. Але водночас у нього досить високий естетизм, і сьогодні я почув таку оцінку, що Гойя належить до основоположників критичного реалізму, це насправді штампи. Він значно ширший за штампи.

      Я побачив дещо спільне в Гойї і Шевченка, адже Шевченко був революціонером в офорті, і як гравер він відбувся завдяки глибокому знанню техніки і манери творчості європейських художників, і Гойї також. Звісно, спосіб висловлення своїх почуттів і думок у Гойї інший, я б у нього знайшов певні ілюстрації до творів Гоголя, очевидно, навіть Чехова. Шевченко, як і Гойя, підписував свої твори двома мовами, до речі, українською і французькою, він давав пояснення того, що відбувається на малюнку. Мало хто із граверів це робив. Потім сама техніка дуже філігранна, Тараса Шевченка називали «русский Рембрандт». Ви ж знаєте, що в історії світової гравюри Дюрер і Рембрандт стоять найвище. Але Гойя був ще й живописцем, як і Шевченко. Тут, очевидно, не стільки образи говорять про спільність, скільки сприйняття світу, відчуття, ритм.

Іван Марчук, народний художник України, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка

      Не хочу нічого говорити, щоб не фальшивити... Я Гойю ніколи не любив. Я його творчicть знав зі студентських років, але то, знаєте, як страви — одну страву любиш, другу не любиш. От Гойя був тим художником, до якого я чи не доріс чи переріс, але він пройшов повз мене стороною. Він цікавий, він великий, все це є, і я можу сказати про Леонардо да Вінчі чи Мікеланджело, що я їх не дуже... А деякі менш значимі, вони мені близькі. Я тільки радію з приводу, що така виставка є в Україні.

      Хоча мені часто кажуть, що мій живопис — то суцільна графіка, але до чистої графіки я байдужий. Є один художник-графік, який мене схвилював — це Дюшан Калай із Словаччини. Я був у нього, і коли подивився його картини, то спитав: чи ти маєш час поїсти, поспати і хоч трохи відпочити. Він каже: ні, я такого часу не маю. Тому що я побачив там працю. Гойя — це висока майстерність, але це сарказм, це іронія, це сатира, це житейське дуже, а я більше люблю духовне. Це ілюстрація чогось, якби ілюструвати якусь книжку такими речами — це прекрасно, майстерно. До того ж Гойя для свого часу — це якийсь виняток, тоді за таке висміювання могли й спалити на вогні.

Надзвичайний і Повноважний посол Німеччини в Україні