22 листопада 2004 року
У ніч із 21-го на 22-ге стає очевидно, що влада організувала тотальні фальсифікації, насамперед у східних областях України, де явка виборців «зростала» навіть після того, як виборчі дільниці вже зачинилися. У своєму штабі Віктор Ющенко оголошує про впевнену перемогу над Віктором Януковичем, яку в нього намагаються вкрасти. Ющенко разом із кількома «нашоукраїнськими» депутатами приїздить до Центральної виборчої комісії, аби зустрітися з її головою Сергієм Ківаловим. У ЦВК відбуваються «заворушення» між нардепами від протилежних сил. Після зустрічі з Ківаловим Ющенко оголошує про недовіру Центрвиборчкому й закликає всіх, хто прагне справедливості й протестує проти фальсифікацій, о 9 ранку прийти на майдан Незалежності. До акцій опозиції готується і влада: під Адміністрацію Президента підтягуються підрозділи спецназу.
Зранку СМС-повідомлення із закликом збиратися на центральній площі столиці розповсюджуються сотнями тисяч «мобілок». О 9-й людей на мітинг збирається дуже мало — «всього лише» кiлька тисяч. Але щогодини кількість потенційних революціонерів зростає, надвечір, долаючи створювані перешкоди, починають приїздити люди з регіонів. Так народжується Майдан.
Коли зі сцени виступає народний Президент Віктор Ющенко, його слухають уже близько ста тисяч. До страйку закликає інша лідерка коаліції «Сила народу» — Юлія Тимошенко. На Хрещатику, просто на проїжджій частині, з'являються перші намети — туристичні, маленькі. Їх кількість зростає щохвилини.
Про невідповідність другого раунду виборів Президента України демократичним стандартам заявляє ОБСЄ, цю тезу підтримують спостерігачі Парламентської асамблеї Ради Європи і Європейського парламенту, Парламентської Асамблеї НАТО. Євросоюз закликає владу України переглянути результати виборів. Львівська та Івано-Франківська міськради своїми рішеннями визнають Президентом Віктора Ющенка, Київська міськрада висловлює недовіру ЦВК і вимагає від депутатів ВР не визнавати результати підрахунку голосів.
Президент Росії Володимир Путін телефоном вітає Віктора Януковича з переконливою перемогою на президентських виборах в Україні.
23 листопада 2004 року
Зранку на майдані Незалежності вже понад 150 тисяч осіб із помаранчевою атрибутикою. Зростає наметове містечко. Багатотисячний натовп пікетувальників збирається також під стінами Верховної Ради, де проходить позачергове засідання з порядком денним про ситуацію в країні після виборів. У залі присутні тільки депутати фракцій «Наша Україна», БЮТ та СПУ та керівництво парламенту.
На каналі «1+1» страйкують журналісти. Оголошують всеукраїнський страйк студенти, які замість пар відтепер прямуватимуть на Майдан.
У парламенті після того, як Володимир Литвин оголошує позачергове засідання закритим і виходить із зали, Віктор Ющенко при вимкнених мікрофонах складає присягу Президента. З вікон ВР вивішують помаранчеві стяги.
У вболівальників, які прийшли на футбольний матч «Динамо» — «Рома», конфіскують помаранчеву символіку.
У Києві з'являється наметове містечко прихильників Януковича. Мітинги тривають уже не тільки на Майдані й під стінами Верховної Ради: до АП, відділеної від самого будинку кордоном «омонівців», також підтягуються «помаранчеві» пікетувальники — відтоді облога Банкової триватиме і вдень, і вночі. «Беркутівцям» дарують квіти. Через перший кордон бійців пересаджують на руках Юлію Тимошенко.
З'являються перші чутки про приїзд в Україну російського спецназу. У центрі Києва з'являються КрАЗи з піском та бетонними блоками.
24 листопада 2004 року
Мітинг на Майдані триває.
Під стіни Центрвиборчкому сходяться прихильники Януковича, у дворі стоять бронетехніка та водомети, по периметру ЦВК оточена автобусами та вантажівками з піском. Автомобілі, що проїздять повз, безперервно сигналять у ритмі скандування «Ю-щен-ко!».
ЦВК оголошує переможцем виборів Віктора Януковича. Майдан розгублений, але вже за годину на ньому збирається найбільший мітинг за три дні революції. Віктор Ющенко зі сцени оголошує про рішення провести всеукраїнський політичний страйк. Відповідальність за захист демократії в Україні на себе бере створений комітет національного порятунку.
«Помаранчеві революціонери» за згоди його адміністрації входять в Український дім, де надалі розміщується їхній штаб. Протестанти беруть в облогу також Кабінет Міністрів.
У Пущі-Водиці Президент Леонід Кучма скликає нараду за участю Януковича, Литвина, київського міського голови Омельченка та інших високопосадовців.
25 листопада 2004 року
Комітет національного порятунку на чолі з Віктором Ющенком видає низку декретів. Зокрема, «Про відновлення народовладдя в Україні», «Про забезпечення правопорядку в державі», «Про першочергові заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян і свободи слова й поширення інформації».
«Майданівці» займають Будинок профспілок на майдані Незалежності та Жовтневий палац по вулиці Інститутській.
Тривають протести журналістів проти «темників» і цензури.
Верховний Суд України забороняє ЦВК офіційно оприлюднювати результати президентських виборів до винесення свого рішення за скаргою Віктора Ющенка. Крім того, ухвалою ВСУ Центральній виборчій комісії заборонено офіційно оприлюднювати результати виборів та вчиняти будь-які дії, пов'язані з виконанням цієї постанови.
Опозиція вустами Юлії Тимошенко «офіційно» оголошує про початок мирної облоги Верховної Ради, Кабміну та посиленої облоги Адміністрації Президента.
Тим часом штаб Віктора Януковича розглядає можливість його інавгурації 26 листопада. З метою забезпечення цієї процедури, всупереч рішенню Верховного Суду, на комбінаті «Преса України» під тиском керівників Кабміну Дмитра Табачника та Анатолія Толстоухова відбувається друкування числа газети «Урядовий кур'єр» з рішенням ЦВК про перемогу Януковича. Друк зупиняють депутати від фракції «Наша Україна», пред'являючи в друкарні рішення Верховного Суду.
26 листопада 2004 року
Про свій перехід на бік Ющенка та Майдану оголошують дедалі більше людей, включно з деякими співробітниками прокуратури, правоохоронцями та іншими силовиками.
Кількість людей на Майдані підрахувати вже неможливо — людське море затопило увесь центр Києва. Голова Верховної Ради Володимир Литвин заявляє, що не вийде на Майдан до народу, оскільки вважає, що в державі має залишатися «хоч одна людина, яка стоїть над сутичкою».
«Помаранчеві» мітинги тривають також у Львові, Харкові та інших містах України. У Донецьку, Луганську й інших містах на Сході свої майдани — синьо-білі «януковичівські».
На Вокзальній площі Києва, перед залізничним вокзалом, проходить мітинг звезених зі східних регіонів України прихильників Віктора Януковича, в якому бере участь близько 15 тисяч осіб, переважно чоловіків. Янукович у своєму виступі обвинувачує опонентів в антиконституційному перевороті й називає Ющенка «шкодливым котом Леопольдом». Частина цих мітингарів, переважно підігрітих алкоголем, вирушає у центр столиці, але їх вчасно завертають.
Сесія Луганської обласної ради ухвалює рішення про створення автономної Південно-східної Української республіки і звернення до Путіна з проханням про визнання її Росією.
Генпрокуратура порушує кримінальну справу щодо факту блокування будівлі Кабміну.
У Маріїнському палаці, під яким стоять мітингувальники, проходить засідання «круглого столу» за участю Президента України Кучми, Віктора Ющенка і Віктора Януковича, а також президентів Польщі Олександра Кваснєвського та Литви — Валдаса Адамкуса, комісара ЄС у закордонних справах Хав'єра Солани, генерального секретаря ОБСЄ Януша Кубіша та глави Державної думи Росії Бориса Гризлова. На переговорах за участю іноземних посередників влада та опозиція домовляються про початок проведення переговорів щодо розв'язання конфлікту навколо президентських виборів. Сторони виступають проти застосування сили і створюють робочу групу з метою досягнення спільного рішення для врегулювання політичної кризи.
У Харкові надзвичайна сесія облради обирає головою ради «губернатора» Євгена Кушнарьова, передавши йому всю повноту влади й доручивши терміново провести обговорення ідеї створення Південно-східної автономної республіки.
27 листопада 2004 року
Верховна Рада 307 голосами ухвалює постанову про політичну кризу в Україні, якою визнає результати виборів 21 листопада такими, що не відповідають волевиявленню народу. Перед цим парламент висловлює недовіру ЦВК у зв'язку з неналежним виконанням обов'язків, передбачених Конституцією й законами України, та звертається до Президента з пропозицією невідкладно внести до 1 грудня на розгляд Верховної Ради подання про дострокове припинення повноважень членів ЦВК та внести інші кандидатури, попередньо узгодивши їх із фракціями.
Увечері Майдан урочисто вітає з днем народження Юлію Тимошенко. Їй дарують величезний букет помаранчевих троянд і помаранчевого зайця.
28 листопада 2004 року
У Сіверськодонецьку проходить всеукраїнський з'їзд депутатів усіх рівнів, який засуджує дії опозиції й не виключає проведення референдуму щодо можливої зміни адміністративно-територіального устрою «за найгіршого кризового варіанту розвитку подій». На з'їзді, за даними організаторів, присутні 3 576 депутатів, включаючи 30 парламентаріїв. У роботі з'їзду також беруть участь Прем'єр-міністр Віктор Янукович і мер Москви Юрій Лужков, який називає Майдан «апельсиновим підгодованим шабашем» і обіцяє «зняти свою улюблену кепку, аби бути схожим на Януковича».
На з'їзді виступають народні депутати й «губернатори» Харківщини, Донеччини, Луганщини, Одещини тощо, які закликають до сепаратизму й пропонують привести Януковича до присяги Президента. Голова Донецької облради Борис Колесников пропонує «створити федеративну Південно-східну республіку зі столицею у Харкові».
На Майдані Комітет національного порятунку заявляє про зрив переговорів з боку команди Януковича й затягування часу з боку влади й оприлюднює інформацію про ймовірні спроби влади вночі застосувати силу проти Майдану, аби розігнати мітинги на Хрещатику та навколо владних структур. Юлія Тимошенко закликає учасників акції в Києві «посилити блокування» Адміністрації Президента й Кабінету Міністрів і фактично кличе на штурм.
КНП висуває Президенту Кучмі ультиматум з вимогами звільнити Януковича з посади Прем'єра за сприяння фальсифікації виборів та участь у сепаратистських акціях; внести на розгляд парламенту кандидатури нового складу Центрвиборчкому; звільнити з посад керівників Донецької, Луганської та Харківської обласних адміністрацій — ініціаторів розколу України — й дати термінове доручення Генпрокурору і СБУ відкрити проти них кримінальну справу.
Під Києвом проходить засідання Ради національної безпеки й оборони, на якому вирішено «вважати неприпустимим застосування сили» проти демонстрантів, але вимагати від них зняти облогу з АП та Кабміну. Голова СБУ Ігор Смешко заявляє, що Служба безпеки «не втручатиметься в політичні процеси в країні, однак неухильно виконуватиме свої повноваження щодо захисту конституційного ладу й територіальної цілісності України».
29 листопада 2004 року
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду розпочинає розгляд скарги довіреної особи Ющенка Миколи Катеринчука на рiшення ЦВК від 24 листопада 2004 року про оголошення обраним Президентом України Віктора Януковича. Під ВСУ стоять «помаранчеві революціонери» і «синьо-білі» прихильники Януковича.
Сергій Тигіпко йде у відставку з посади голови Національного банку України, аби «повністю присвятити себе політичній діяльності». Водночас Тигіпко залишає також посаду голови передвиборчого штабу Януковича. За його словами, йому не соромно за свою роботу керівником штабу, але «соромно за те, що ми своєю кампанією розділили країну».
Заступник Генпрокурора України з питань слідства Микола Голомша подає у відставку «на знак протесту проти фальсифікації виборів і відсутності реагування Генпрокуратури на сепаратистські заяви деяких політиків».
Представники громадської кампанії «Пора» демонтують частину металевої огорожi, яка відділяє демонстрантів від міліції біля Адміністрації Президента «на знак миролюбства». Перед спецназівцями залишається лише заслін із залізних щитів.
На мітингу «біло-синіх» у Донецьку — бенефіс Людмили Янукович. Дружина «тому що надійного» кандидата стверджує, що під час акції в Києві на майдані Незалежності відбувається «оранжевый шабаш»: «Cтоят валеночки рядами — все везде американское! От! И горы оранжевых апельсин. И это на фоне: «Оранжевое море, оранжевое небо...» От такое от! Это просто... Это кошмар! И хочу вам сказать, шо эти апельсинки не простые, а наколотые. Люди берут апельсин, съели — взяли другой. От! И она тянется и тянется — рука»...
30 листопада 2004 року
Під Верховною Радою збирається масовий пікет, який супроводжується барабанним боєм: на пагорбі перед Кабміном революціонери б'ють у залишені прихильниками Януковича бочки, як у барабани.
У Верховній Раді вперше мало не за рік з'явився депутат — віце-прем'єр, він же керівник тіньового штабу Януковича та його «касир» у парламенті Андрій Клюєв, після чого постанова про вотум недовіри урядовi Януковича й вимогу відправити у відставку Генпрокурора Геннадія Васильєва трохи не добирає потрібної кількості голосів — не голосують комуністи. Натомість ВР ухвалює за основу проект постанови, який передбачає скасування попереднього рішення парламенту про визнання виборів такими, що не відповідали демократичним стандартам, а також про висловлення недовіри ЦВК.
Депутати «Нашої України» блокують трибуну, спікер оголошує перерву в засіданні. Обурені пікетувальники проривають огорожу навколо ВР, кілька з них вриваються у приміщення парламенту.
До мітингуючих виходить Литвин і закликає їх не штурмувати Верховну Раду, Ющенко з соратниками вгамовують людей.
1 грудня 2004 року
Європарламент закликає Україну провести повторні вибори Президента й розв'язати кризу демократичним шляхом.
В урядовому аеропорту «Внуково-2» (Москва) проходить зустріч президентів Росії й України — Володимира Путіна та Леоніда Кучми.
Понад 500 співробітників дипломатичного відомства України приєднуються до заяви про те, що Україну має очолити лідер, який має реальний мандат довіри народу.
Віктор Янукович подає до Верховного Суду зустрічний позов, у якому просить визнати недійсними підсумки другого туру виборів у зв'язку з фальсифікаціями на Західній Україні й зобов'язати ЦВК повторно встановити результати голосування.
Верховна Рада 229 голосами «за» висловлює недовіру уряду Януковича, наслідком чого є відставка Кабміну. «Нашоукраїнець» Петро Порошенко оголошує про зняття облоги з будинку ВР. Багатотисячна колона «помаранчевих революціонерів» на чолі зі щасливими Порошенком, Юлією Тимошенко, Юрієм Луценком, Валентиною Семенюк, які стоять на даху мікроавтобуса, повз будинок Кабміну вирушає на Майдан.
У Маріїнському палаці знову проходять переговори двох сторін за участю Солани, Адамкуса і Кваснєвського.
2 грудня 2004 року
Перший заступник міністра внутрішніх справ Михайло Корнієнко заявляє про порушення 15 кримінальних справ за фактами блокування державних установ і доріг.
3 грудня 2004 року
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду виносить вердикт: визнати результати другого туру президентських виборів 21 листопада недійсними, дії ЦВК щодо встановлення результатів повторного голосування — неправомірними, постанову ЦВК про перемогу Януковича скасувати. Відповідною постановою ВСУ також зазначає, що повторне голосування має відбутися 26 грудня.
На Майдані, де засідання ВСУ транслюється у прямому ефірі, — салют і овації. Провідники закликають стояти доти, доки Кучма не підпише рішення про відставку Януковича й не буде призначено новий склад ЦВК.
4 грудня 2004 року
Верховна Рада не ухвалює пакет із необхідних для переголосування змін до закону про вибори та введення у дію конституційної реформи, оскільки опозиція протестує проти того, щоб проводити такі важливі рішення пакетом.
5 грудня 2004 року
На Майдані — день затишшя, але з огляду на вихідний у центр столиці сходиться особливо багато «помаранчевих» людей.
6 грудня 2004 року
Прем'єр-міністр Янукович заявляє про те, що йде у відпустку для ведення виборчої кампанії, і призначає новим керівником свого штабу Тараса Чорновола.
У Маріїнському палаці знову тривають переговори за участю європейських посередників.
7 грудня 2004 року
Президент Кучма підписує указ про надання Прем'єр-міністру Януковичу відпустки й призначає виконуючим обов'язки глави уряду першого віце-прем'єра Миколу Азарова.
8 грудня 2004 року
Верховна Рада на своєму засіданні пакетним голосуванням («за» — 402) ухвалює законопроект №4180, яким вносить зміни до Конституції, та законопроект про внесення змін до закону про вибори Президента. Одразу в залі проекти цих рішень підписують спікер Литвин та Президент Кучма.
Президент заявляє, що Генеральний прокурор Геннадій Васильєв подав заяву про звільнення, яку він збирається підписати.
Також парламент затверджує новий склад Центрвиборчкому — без Сергія Ківалова. Увечері ЦВК обирає своїм новим головою Ярослава Давидовича.
Майдан відзначає остаточну перемогу й, залишаючи значно зменшене наметове містечко «на всяк випадок» чергувати, розходиться — займатися виборчою кампанією й готуватися до «третього туру» виборів. Із державних установ, окрім АП, знято блокаду, припинено студентський та інші страйки.
Печерський суд Києва оголошує рішення про поновлення на посаді Генпрокурора Святослава Піскуна, звільненого Леонідом Кучмою у 2003 році.
