Рік тому народ пiднявся, обурений нахабною фальсифікацією виборів.Чашу терпіння після десяти років кучмізму переповнили його останні місяці. Це був час, коли режим Кучми — Януковича показав свою злочинну суть «у всій красі», бо був упевнений у власній безкарності. «Бандити сидітимуть у тюрмах!» —переконували ми тоді один одного. Казав це й народний Президент зі сцени Майдану.
Сьогоднi бандити не сидять по тюрмах, натомість збираються засісти в парламенті, де будуть гарантовано недоторканними. А багато хто вже зараз користується імунітетом на рівні місцевих рад.
Наскільки ж просунулися правоохоронці в розслідуванні найрезонансніших виборчих злочинів сезону «осінь-2004»?
Отруєння Ющенка
(4 вересня 2004 року)
«У справі про отруєння не буде стрілочників, а буде комплексне розслідування. Злочин цей розкрити абсолютно реально. Я знаю, що відомо, хто перевозив через кордон отруту, який депутат це супроводжував, який чиновник переносив її до місця скоєння злочину, хто підмішував до їжі, — все це відомо. І на все приходить час розплати», — це слова Юрія Луценка в день, коли Президент представив його колективу у ролі міністра внутрішніх справ.
На жаль, ще однією помилкою багатьох наших силовиків є підміна реальної роботи гарними фразами, безапеляційними заявами. Згодом Луценко визнав, що з цією заявою трохи погарячкував. Після МВС за справу про отруєння державного діяча взялися в СБУ та Генпрокуратурі. Вже віддавна простежувався «російський слід» діоксину. Але ж дипломатія, процедура... Після відставки у вересні екс-голова СБУ Олександр Турчинов казав, що єдиною перешкодою для розкриття цього злочину є те, що Віктор Ющенко ще не здав усіх необхідних аналізів в Україні, як того вимагає Кримінально-процесуальний кодекс. Тепер Президент аналізи здав. Та чи просунулася справа? Ні. Інакше б Ющенку не довелося два тижні тому заявляти в Генпрокуратурі, під час представлення її нового керівника Олександра Медведька: «У будь-якій країні здоров'я Президента — це тема особливого інтересу Генпрокуратури. Але протягом десяти місяців вона не дала серйозної відповіді щодо мого отруєння. Ми володіємо хорошим матеріалом: що відбувалося, в яку годину, які симптоми, і ми можемо вийти на систему причинно-наслідкових зв'язків».
Про те, що за другої каденції Святослава Піскуна ця справа стояла на місці, нещодавно заявила і парламентська слідча комісія з розслідування отруєння Ющенка, і вона вимагає порушити кримінальну справу за фактом недбалості з боку керівництва ГПУ з її розслідування. Сам Піскун, який в останні дні перед звільненням демонстрував неабияку активність, поспішно заявив, що факт отруєння Ющенка доведений. А згодом визнав, що насправді він навіть... не читав справу. Натомість самого потерпілого діти ледь не щодня питають: «Коли в тата буде обличчя, як раніше?».
Ніч передвиборчих ножів
(23 жовтня 2004 року)
Це сталося за тиждень до першого туру виборів просто під входом до Центрвиборчкому. І це був єдиний випадок масштабного кровопролиття тієї осені. Кремезні молодики під прикриттям сутінок на площі Лесі Українки били молотками й полосували ножами останніх мітингуючих. Ці мобільні «бригади» напередодні поселили під Києвом, про їх забезпечення піклувалися за вказівкою керівника «тіньового» штабу Януковича Андрія Клюєва.
Цікаво, що це єдина резонансна виборча справа, прогрес розслідування якої намітився одразу після зміни влади. Але потім вона «забуксувала». Чи не тому, що міліцію з-під ЦВК на момент нападу зняли, а згодом єдиного затриманого бандита відпустили за наказом тодішнього керівника столичного УМВС Олександра Міленіна?
Про причетність до злочину цих осіб (прізвища не називали, але їх легко впізнавали) преса дізналася на резонансній прес-конференції заступника міністра внутрішніх справ Геннадія Москаля 10 березня. Тоді Москаль вибачився перед українцями за те, що міліція не завжди стояла на захисті прав громадян, не виконувала своїх прямих обов'язків і була причетна до злочинів проти виборців.
Завдяки оперативній відеозйомці, яку зберіг, попри наказ керівництва знищити, один оперативник, вдалося достеменно відтворити картину злочину. Але, окрім бандитів, по справі проходили й ті, хто віддавав накази. Навіть генерал-полковники і генерал-лейтенанти! Було порушено дві карні справи, а слідство володіло не тільки свідченнями, а й розшифровками мобільних дзвінків...
За логікою, і генерали, і бандюки вже мали б сидіти «на зоні». В розшуку перебували лише кілька кримінальників, інші були під вартою. Однак уже 18 липня Президенту довелося повертатися до цієї теми знову під час колегії МВС.
«Юра, не кажи, що це підслідність СБУ», — казав Ющенко Луценкові, вимагаючи завершити розслідування бійні під ЦВК. У міністра внутрішніх справ були свої аргументи: згідно з законом, міліція все розкрила-встановила, задокументувала, зібрала докази й передала до Генпрокуратури, а та визначила підслідність справи СБУ. Тоді Президент зобов'язав ГПУ взяти цю справу на персональний контроль і поінформувати його за підсумками дев'яти місяців. Тобто на початку жовтня. Але саме в цей час Генпрокуратурі було не до звітів через звільнення Піскуна.
Масові фальсифікації виборів
(31 жовтня, 21 листопада 2004 року)
Пачки відкріпних талонів, «домальовування» голосів, поїзди й «каруселі», фальшиве голосування «на дому», маніпуляції з електронною системою ЦВК, побиття журналістів, спостерігачів та народних депутатів, вигнання їх із виборчих дільниць, укладання протоколів без перерахунку голосів — усе це було. Розкрито конкретні факти, по країні прокотилася хвиля обвинувальних вироків судів. На нарах опинилися кілька пересічних виконавців, сотні відбулися умовним засудженням, а ось організаторів фальсифікацій із гучними прізвищами караючий меч так і не дістав.
Щоправда, порушено 77 справ стосовно керівництва райдержадміністрацій, 18 — облдержадміністрацій та кілька — голів облрад. Але ці справи майже не просуваються, тож на місцях панує розчарування та зникає надія, що винуватці системних масових фальсифікацій, зафіксованих ще рік тому Верховним Судом України, колись почують вироки. Навіть у найпоказовішому з усіх округів — кіровоградському №100 — керівники ТВК, що зникали з мішками протоколів і міняли цифри місцями, досі лише в розшуку. Ті, що мають статус місцевих «депів», наразі й не ховаються. Про причетний до виборчого бруду найвищий політикум годі й казати.
Узяти хоча б оприлюднені Олегом Рибачуком телефонні розмови між членами «тіньового» штабу Януковича. На плівках упізнаються голоси екс-віце-прем'єра Андрія Клюєва та його брата Сергія, екс-голови ЦВК Сергія Ківалова, тодішнього глави АП Віктора Медведчука, політтехнолога Юрія Левенця (який зараз працює з Олександром Волковим) тощо. Використовували образи — говорили про «печиво» (фальшиві бюлетені), «машинку»(сервер ЦВК). Спробуй довести, що вони не чай пити готувалися! Та й незаконна «прослушка» у суді не пройде як доказ. Хоча ми ж усе розуміємо. Згадаймо фрагмент розмови Сергія Клюєва й депутата Царьова: «Слушай, Олег, надо дать этому хлопцу (Каткову, головному комп'ютернику ЦВК. — Ред.) бабок, потому что если б он не отреагировал вовремя..., то п..дарики нам были бы... Заедь ко мне в офис, дай ему «трешку» и поблагодари. Если б он не дал звоночка, то были б мы в полной заднице». «Регіонал» Царьов навіть «проколовся» в розмові з журналістами, назвавши ту абстрактну «трьошку» трьома тисячами доларів.
А щодо чаювання, то на нього фальсифікатори до Луценка таки ходять. Тільки за іншими справами, які теж досить хиткі через слабку доказову базу. Сліди замітали на совість.
Факт фальсифікацій безсумнівний. І черговим «свіжим» доказом є нещодавно озвучені головою Центрвиборчкому Ярославом Давидовичем дані щодо кількості виборців в Україні, що дають підстави більш точно оцінити масштаби фальсифікації виборів-2004. Кількість «мертвих душ» станом на третій тур становила більш ніж 800 тисяч, а під час другого туру — понад 1 мільйон 200 тисяч!
Однак найбільш очевидно влада фальсифікувала явку виборців. І важко не погодитися з Президентом, який після останніх цифр Давидовича називає ці «мертві душі» не інакше, як «п'ятою колоною, яка через мультиплікатор вела країну до фальсифікації». І гірко, коли глава держави через рік після всього змушений питати Генпрокуратуру: де справа про транзитний сервер? Сервер, через який, власне, і можна вийти на «велику рибу» фальсифікаторів і справа по якому була поставлена Президентом на контроль ГПУ ще в липні?
Спокійно весь цей час почувався і «підрахуй» Сергій Ківалов. Екс-голова ЦВК повернувся до Одеси на посаду ректора юридичної академії і навчає майбутніх юристів невідомо якому праву. А був момент — коли знахабнів узагалі й просив присвоїти своєму ВНЗ ім'я Віктора Ющенка. В приймальні ж у Ківалова, кажуть, висить портрет нового Президента.
Одіозні фігури
Доля багатьох правопорушників часів кучмізму склалася за двома схемами: одні втекли за кордон і звідти граються в піжмурки з правоохоронцями; інші — лишилися в Україні, спочатку дехто навіть побував у СІЗО. Але чим далі від першого переляку — ці хлопці все більше сміються з тих, хто намагається притягнути їх до відповідальності. Мабуть, таки поспішили стрілятися Кірпа та Кравченко, якщо їхні життя дійсно обірвалися через самогубство.
Спочатку про першу категорію. З усього «уряду в екзилі» значні шанси бути покараним має хіба екс-«губернатор» Сумщини Володимир Щербань. Хоча й затриманий він у США не як розшукуваний Інтерполом, а як нелегал із простроченою візою. Людина помилилася з країною. Бо його товариші осіли поближче — в Росії — і поцілили в яблучко. Не варто переповідати нюанси російського громадянства екс-керівника ДУС Ігоря Бакая, яке він отримав від Путіна за значний внесок у розвиток мистецтва РФ. Або розводитися про працевлаштування в морському порту Санкт-Петербурга екс-мера Одеси Руслана Боделана. Бо головне в іншому: Росія вперто не видає і цих, і інших злочинців, які перебувають у міжнародному розшуку і за якими в Україні тягнеться цілий шлейф кримінальних справ.
Бакай так «забурів» у Москві, що на початку цього місяця через адвокатів передав «привіт» Батьківщині: мовляв, я чесний громадянин, а замовні публікації у ЗМІ ганьблять мою честь і гідність. Тож почекаю, доки розв'язана в Україні кампанія моєї дискредитації припиниться.
І хоча керівник МВС Юрій Луценко звинувачує Росію в тому, що вона не виконує взятих на себе міждержавних та міжнародних зобов'язань стосовно затримання й видачі обвинувачених, у Москві на червоні картки Інтерполу чхати хотіли. Бо пригрітих біженців пізніше можна використати й у власних інтересах.
Категорія друга — українська опозиційна — є ще успішнішою, бо старанно прибрала сліди й тому успішно відбивається від тюремної перспективи, волаючи, коли треба, про «політичні репресії». А зараз, додамо, вже не надто й потрібно. Власне, за «самодіяльність» під час виборів кримінальні справи порушені лише проти екс-«губернатора» Харківщини Кушнарьова та голови Луганської облради Тихонова. Але не за фальсифікації в очолюваних ними регіонах, а за сепаратизм, бо вони не лише були учасниками сумнозвісного з'їзду в Сіверськодонецьку, а й дозволили собі неабияке словоблудство з питань територіальної цілісності України. Інші ж проходять «по криміналу» часто ще з часів безшабашної юності. Але, наприклад, Рінат Ахметов перестав боятися відповідальності й повернувся з-за кордону в Донецьк. А справа проти голови Донецької облради Бориса Колесникова, який довше за інших перебував у СІЗО, розсипається, мов картковий будиночок. Майже те саме і з екс-«губернатором» Закарпаття Іваном Різаком. Він проходить таки по «свіжому» виборчому криміналу. Однак після зміни Різаку запобіжного заходу на підписку про невиїзд не відомо, де він і як ся має. Про стан кримінальних справ, порушених проти регіонального есдека, «УМ» не вдалося дізнатися ні в ГПУ, ні в МВС.
А щодо головних «монстрів» минулої осені — Януковича й Медведчука. Був час, коли МВС інформувало громадськість про виклики їх на допити з вельми дрібних приводів. Тепер уже й цього немає. Не спійманий — не злодій? Чи Меморандум допоміг? І як не згадати слова самого Януковича під час останнього виклику до Генпрокуратури: «Їм там що, робити більше нічого?»
