24 листопада 2004 року. Засідання Центральної виборчої комісії, на якому не мають слова та права на апеляцію «помаранчеві». Голова ЦВК Сергій Ківалов, перекрикуючи гамір у приміщенні, ховаючи очі й заїкаючись, неповторним російсько-українським суржиком повідомляє остаточні результати другого туру виборів Президента: Янукович В. Ф. — 49,46%, або 15 093 691 голос, Ющенко В.А. — 46,61%, або 14 222 289 голосів. Фініш...
Поразка. Янукович — Президент
Розпач охопив маніфестантів на Майдані. Якщо до історичної промови пана Підрахуя у ЦВК кількість учасників акцій протесту неухильно збільшувалася, то після виходу «Урядового кур'єра» з оголошенням про обрання нового глави держави тенденція була вже зворотною.
Спроба представників штабу Ющенка та журналістів «України молодої» зупинити вихід у світ газети Кабміну, вилучивши плівки для виготовлення фотоформ чергового номера «УК», була марною. «Сині» зробили хитрий хід конем: за розпорядженням віце-прем'єра Табачника та міністра Кабінету Міністрів Толстоухова плівки на 25 листопада виготовили по-новій і відвезли вже не на «Пресу України», де «Кур'єр» друкується завжди, а у видавництво «Київські відомості». І наступного ранку до київських пресових кіосків стояли черги — примірники «Урядового кур'єра» з повідомленням про ПроФФесора-Президента, виготовлені на «давальницькій сировині» есдеків, розліталися, мов гарячі пиріжки.
Кияни читали — і їхній опозиційний запал згасав на очах. Уже під вечір четверга, попри заклики «польових командирів» приходити на Майдан, у центрі столиці залишалися переважно приїжджі активісти. А вже у п'ятницю-суботу на Майдані відбувалися максимум 10-15-тисячні мітинги. Хіба могли вони стати на заваді інавгурації нового гаранта, яка була підготовлена поспіхом, але таки відбулася 26 листопада на так званому засіданні парламенту, влаштованому в Палаці «Україна»?
Інавгурація по-кучмівськи
Кілька тисяч «помаранчевих» заблокували споруду Верховної Ради, депутати від фракцій «Наша Україна» та БЮТ забарикадувалися в сесійній залі, однак депутатська більшість, до якої додалися нестійкі депутати групи «Центр» та кілька позафракційних, вітала Януковича не на Грушевського, а на Червоноармійській — там, де заступав на другий президентський термін Леонід Кучма. Інавгурацію в Національному палаці «Україна» забезпечували тисячі «омонівців», які перепиняли всіх, окрім власників запрошень, ще на далеких підступах до палацового кварталу. Гостей iз-за кордону фактично не було. Звісно, якщо не вважати такими президентів кількох країн СНД (Росії — Путіна, Білорусі — Лукашенка, Казахстану — Назарбаєва, Узбекистану — Карімова, Киргизстану — Акаєва, Таджикистану — Рахмонова, Вірменії — Кочаряна). Віктор Янукович помітно нервував і під час зачитування тексту присяги та «тронної» промови постійно переходив на російську мову. Що й не дивно, адже визначальною тезою його виступу була подяка лідерам братніх країн за розуміння й підтримку «демократичного вибору більшості українського народу» та обіцянка «не збочувати зі шляху зміцнення дружби в рамках СНД та створення повнокровної організації Єдиного економічного простору». Володимир Володимирович із розумінням кивав, а Леонід Данилович передав Віктору Федоровичу сувенірну булаву. Голова Конституційного Суду Селівон засвідчив факт появи у «клубі президентів» СНД нового «високого лідера».
Розгром Майдану. Співи й «гайки»
Справу було зроблено. Наступного дня Печерський суд Києва після відповідного подання Партії регіонів ухвалив рішення про заборону масових зібрань у центрі Києва, і в ніч на понеділок наметового містечка на Хрещатику вже не було. «Дежа-вю, — ділилися враженнями опозиціонери. — Так само розганяли два роки тому акцію «Повстань, Україно!». Усе-таки не дозрів народ до того, щоб стояти до перемоги. А лідери все ще не здатні змусити вірити в себе».
Демонтаж сцени Майдану зайняв якихось півдня. Двірники й прибиральні машини оперативно відчистили Хрещатик від залишків політичного спротиву, і невдовзі вже ніщо (окрім хіба посилених патрулів міліції і «спецназу») не нагадувало про спробу «повстання мас». Довершувало ж картину величезне гасло «Віктор Янукович — Президент України-2004», натягнуте на будинку консерваторії.
Міністр внутрішніх справ Білоконь видав розпорядження «про тимчасове обмеження перебування іногородніх громадян у м. Києві в період політичної нестабільності». Згідно з цією інструкцією, в столиці було запроваджено режим реєстрації в органах МВС приїжджих, які прибули більш ніж на дві доби й не мають належних документів про відрядження з підприємств. «Масові депортації революціонерів» — із таким заголовком на першій сторінці вийшла «Україна молода» від 1 грудня, вміщуючи репортаж про примусове повернення учасників недавніх «помаранчевих» демонстрацій назад у регіони (для цього було навіть удвічі збільшено кількість поїздів у львівському напрямку).
А тим часом у перший день зими на сходах Українського дому, звільненого від «ющенківців», відбувся концерт під символічною назвою «Єдина Україна живе й перемагає!», влаштований «Таврійськими іграми». Наталя Могилевська, Галліна, Ян Табачник, Павло Дворський, «Грін Грей», «Скрябін» та інші виконавці, попри сніг і мороз, вийшли на сцену й закликали молодь «забути про політичні сварки», жити, творити й «робити любов» у єдиній країні. Утім чули їхні волання лише три тисячі фанів-глядачів. Натомість у Донецьку цього ж вечора відбулося значно масовіше свято. Понад шістдесят тисяч донеччан прийшли на концерт за участю російських та українських поп-груп, відзначаючи перемогу Віктора Януковича. Прилетів у рідне місто й сам новий Президент; він вийшов на сцену після першої пісні у виконанні Йосипа Кобзона («Если не будет гражданской войны») і почав виступ зі слів «Спасибо, Донбасс!».
Центральні телеканали продовжували телемарафон із включеннями з Києва та Донецька. Ведуча Ольга Таукач зачитувала вітальні телеграми, поважні люди у студіях обгрунтовували «правильність вибору українського народу», і лише один запрошений політолог висловив занепокоєння з приводу думки Президента Януковича, проголошеної в інтерв'ю каналу РТР, про те, що «на данном этапе не мешало бы провести разбор полетов по итогам избирательной кампании и слегка подтянуть гайки».
Для початку «підтягування гайок» знайшло відображення в кількох обвинувальних вироках судів Києва, Львова, Тернополя, Ужгорода та низки інших міст стосовно активістів «помаранчевих» маніфестацій. Також до суду було передано кілька ще «передвиборчих» справ за обвинуваченнями хлопців із Громадянської кампанії «Пора» у тероризмі.
Опозиція бере паузу
А що ж опозиція? Віктор Ющенко, виступивши з низкою доволі різких інтерв'ю та пообіцявши й далі «апелювати до українського виборця та широкої міжнародної громадськості», тримав паузу. Генеральна прокуратура під керівництвом «донецького» Геннадія Васильєва викликала екс-кандидата в президенти на допит у кримінальній справі за фактом незаконного складання присяги у стінах ВР 23 листопада та підбурювання громадян до повалення конституційного ладу (газета «Сегодня» назвала все це «мошенничеством в особо крупных размерах»). Юлія Тимошенко взяла відпустку і, як подейкували наближені до неї джерела, поїхала «розвіятися» до Єгипту. Ті самі джерела оповідали про її емоційний зрив під час скандалу, влаштованого у штабі «помаранчевих» на Боричевому Току: леді Ю. нібито вимагала повернутися до спроб організації масових виступів, силового тиску на владу й навіть «точкових» терактів. Однак пропозиції «партії війни» не прийняли сам Ющенко та поміркована більшість його оточення. Натомість постановили перенести спротив у парламент, після зимового антракту почати нову виборчу кампанію — парламентську, при цьому зберегти коаліцію «Сила народу» й відстояти політреформу задля обмеження повноважень Президента Януковича. Хоча від деяких фінансистів кампанії Ющенка лунали також пропозиції скористатися запрошенням із боку влади до конструктивної співпраці, можливо, погодитися на пару портфелів у «синьому» уряді й «підлатати» свій розгромлений бізнес.
Уже через два тижні Віктор Чивокуня вмістив в «Українській правді» статтю про фактичний розкол у коаліції «Сила народу», який проявився саме тоді, коли Рінат Ахметов, запропонований Президентом Януковичем на посаду Прем'єр-міністра, почав не без успіху перетягувати на свій бік так звану «партію конструктиву» з оточення Ющенка.
Ахметов — Прем'єр, Медведчук — спікер, Кучма — все ще «пахан»
Подання Ахметова на Кабмін було вельми несподіваним кроком Президента. Адже досі йшлося про те, що «регіонали» віддадуть перше крісло в уряді своїм головним партнерам по виборчій коаліції — есдекам, Прем'єром стане лідер СДПУ(о) Віктор Медведчук (адже зрозуміло, що залишатися на посаді глави Адміністрації Президента при тезці Януковичі він не міг — не та команда й не той калібр). Однак «донецькі» знову «кинули» «подільників», порушивши домовленості щодо Медведчука-Прем'єр-міністра. Це внесло значну напруженість у стосунки всередині команди переможців, і жорсткі суперечності на лінії ПР-СДПУ(о) стали навіть надбанням широкої громадськості, виплеснувшись на сторінки підконтрольних газет на кшталт «Сегодня» й «Киевских ведомостей», пікірували також «придворні» телеканали — НТН, ТРК «Україна», «Інтер», УТ-1... А ще, слід зауважити, на свій «куш» претендував зять Віктор Пінчук, підтримуваний тестем Леонідом Кучмою.
До речі, щодо екс-«гаранта», то в програмі «Епіцентр» В'ячеслава Піховшека він «обнадіяв», дивлячись в об'єктив: «Не треба думати, що епоха Кучми завершилася. Я нікуди від вас не піду й ні на кого вас не покину. Я і мій фонд «Україна» залишатимемося важливим чинником української політики».
Так і сталося. Забігаючи трохи наперед, скажемо, що президентський фонд «Україна» вже через пару місяців називали «третім урядом», і перед його офісом на вулиці Пилипа Орлика щодня паркувалися десятки крутих авто — до Кучми на пораду приходили і члени його команди — так званої Сім'ї, і урядовці з Кабміну, і парламентарії з нової, зміцненої більшості. Бачили там наприкінці січня навіть BMW М6 нового міністра молоді та спорту Віктора Януковича-молодшого, 24-річного сина переможця виборчих перегонів. Так, «донецькі» зберегли партнерські стосунки з командою Леоніда ІІ.
Але до того були тривалі консультації на державній дачі в Заліссі за участю трьох Вікторів (Януковича, Медведчука й Пінчука), Ахметова та «посередника» Кучми. Леонід Данилович, кажуть, порадив «не вийожуватися» і затверджувати Ріната Прем'єром, адже «донецькі» зробили для перемоги над «іржавими» найбільше». Лідерові СДПУ(о) запропонували — на вибір — посади першого віце-прем'єра і секретаря РНБО, і Медведчук обрав... Голову Верховної Ради. Переговорники запитали — як, адже Віктор Володимирович не депутат? «Це вже мої проблеми», — відповів «Нарцис», отримавши «добро» на заповнення парламентської квоти.
Першим «віце» і главою Мінфіну натомість домовилися лишити Миколу Азарова; Андрій Клюєв зберіг посаду віце-прем'єра з палива та енергетики. Ще одним заступником глави уряду погодили Георгія Кірпу — «за заслуги на виборах», не знявши його при цьому і з посади міністра транспорту. На пост голови РНБО Кучма висунув Пінчука, а Янукович сказав, що призначить главою АП Валерія Коновалюка, активіста його виборчого штабу. Ще одному помітному персонажу Я.-компанії — Степану Гавришу — вирішили «кинути кістку» у вигляді Міністерства юстиції. Білоконь лишився на МВС, Бойко — на «Нафтогазі», Бакай — на Державному управлінні справами. «За підтримку» вирішили відзначити також комуністів — фракції Симоненка «з барського плеча» подарували крісло міністра соціальної політики та праці. «Там дємагогов хватаєт. Хай, скажем, міністром Цибенко будєт», — відкоментував у «вузькому колі» Кучма. Романа Козака таким самим чином підвищили у Міністерстві охорони навколишнього природного середовища до посади заступника міністра, а Олександра Базилюка «ощасливили» Держкомітетом з питань національностей, релігій та міграції. Важлива деталь: для нардепа із фракції СДПУ(о) Володимира Воюша Медведчук вибив посаду заступника міністрів фінансів.
Проблем із реалізацією такого «дерибану» не було. Парламент проголосував за Ахметова ще легше, аніж за бюджет-2005. Тепер уже почесний президент ФК «Шахтар» був затверджений на посаді Прем'єр-міністра 293 голосами «за» (включно з комуністичними). До численних розкішних букетів новому главі уряду свої квіти долучив і спікер Володимир Литвин, який при цьому помітно нервувався, адже вже чув про домовленості щодо «ротації» в президії ВР.
«Я раніше казав, що є Головою всієї Верховної Ради, а не лише депутатської більшості. Однак принципи виборчої демократії передбачають превалювання інтересів саме більшості в разі дотримання належної процедури», — спробував було Литвин чи то захиститися, чи то констатувати підстави своєї заміни.
Однак під керівництвом Ківалова ЦВК вже призначила довибори народного депутата в окрузі № 1 (АР Крим) — ні для кого не секрет, що на мандат, звільнений «мажоритарником» Воюшем, насамперед претендував його партійний лідер Медведчук. І вже в перші дні після новорічних свят більшість виборців із тих, що прийшли на дільниці в першому окрузі, висловилися на підтримку «мужика» з червоними трояндами. Віктор Медведчук повернувся в парламент і в другій половині січня на VI сесії ВР без особливих зусиль став Головою Ради. Водночас із затвердженням спікера «під куполом» відбувся «великий переділ» — всі крісла в президії та на чолі комітетів отримали «нові більшовики». Напередодні було підписано документ про формалізацію нової більшості у ВР та парламентсько-урядової коаліції (опозиційні журналісти охрестили це «другим ПУКом»). Низка нардепів скаржилися на «певний тиск» у залученні їх до більшості, «розмови на підвищених тонах на Банковій», але особливої ролі ці заяви не відігравали. Навіть чимало вчорашніх опозиціонерів, враховуючи нові політичні обставини та результати виборів, переходили на бік «синьої» коаліції, а що вже казати про позафракційних та інших «нестійких». Голоси за «великий переділ» віддали всі 278 депутатів зі складу реформованої більшості, в тому числі — прихильники Володимира Литвина з Аграрної фракції. Цього ж дня парламент із подачі Медведчука затвердив і багатостраждальну політреформу за проектом-4180 (серед 311 голосів «за» були й понад сто опозиційних).
«Мабуть, так треба для блага України», — зазначила в розмові з кореспондентом каналу «Інтер» Катерина Ващук. З нагоди цього «так треба» «сірий кардинал Кучми» Медведчук, який ніколи не відрізнявся високим зростом, замовив у президію нове, вище, ніж у попередника Литвина, крісло.
Україна — поза Радою Європи
Повертаючись трохи назад, відзначимо, що перший закордонний візит Президент Янукович здійснив до Москви, заявивши в розмові з колегою Путіним, що «нова Україна неухильно продовжуватиме курс на приєднання до ЄЕП, обраний попередньою владою». Із другим візитом Віктор Янукович побував у Мінську, де засвідчив повне порозуміння з Олександром Лукашенком, і лише наприкінці січня він як посадова особа виїхав у Західну Європу — на сесію ПАРЄ у Страсбург. Краще б він туди не їздив... Після промови перед євродепутатами Януковича чекав шквал критики у запитаннях про фальсифікації на минулих виборах, про свою легітимність, про тиск на парламент, утиски ЗМІ, гальмування справи Гонгадзе тощо. Спроби відповідей Президента України, попри всі зусилля прес-секретарки глави держави Ганни Герман-Стеців, були жалюгідними. Парламетська Асамблея Ради Європи прийняла більш ніж жорстку резолюцію щодо політики Києва, призупинивши членство України в РЄ за білоруським зразком (на кшталт ситуації з членством Білорусі). Про відкладення такого рішення просили лише деякі депутати з російської делегації. Натомість поляки, колись найприхильніші до Києва, вимагали найтяжчого покарання.
«Да пашлі ані на х...», — вловив кореспондент «Української правди» слова Віктора Януковича на виході з Палацу Європи. Не дивно, що вже за кілька днів на саміті СНД у Москві Україна стала повноправним, а не асоційованим членом Співдружності, там же було прийнято рішення про створення наднаціональних органів ЄЕП.
Але реалізація московських постанов Україною дещо ускладнилася з суто технічної причини — на Михайлівській площі відбулися масштабні «чистки», було звільнено багатьох дипломатів, які під час минулих виборів підтримували Ющенка, тож в МЗС упродовж кількох місяців спостерігався просто бардак.
Розвал поствиборчої економіки
Безлад охоплював і економіку. Ново- або перепризначені особи на чолі міністерств та відомств і не думали боротися з «устаканеними» тіньовими схемами в усіх галузях — починаючи від митниці й закінчуючи спеціальними економічними зонами. Обсяги повернення фіктивного ПДВ лише зростали. Тиск податкової під керівництвом Едуарда Прутніка посилювався, і це при тому, що ще під час виборів із підприємців вибивали платежі за кілька місяців наперед. Особливо ж потерпали фірми, які надавали підтримку виборчій кампанії Ющенка. Банк «Мрія» та «Діамант-банк», пов'язані, відповідно, з Петром Порошенком і Давидом Жванією, були визнані банкрутами й поглинуті Українським кредитним банком (голова правління — Юрій Лях, близький до групи Суркіса—Медведчука) та «Донгорбанком» (структура Ахметова). Донецький концерн «А.В.К.» придбав контрольний пакет акції проблемного «Рошену», «ІСД» підім'яв «Ленінську кузню».
Водночас темпи зростання ВВП скорочуються, зростають борги із зарплат. Держбюджет, виснажений виборчою кампанією, не виконується й не може виконуватися. Припинилася й «лафа» із пенсіями — їх «стеля» лишилася на рівні осіннього прожиткового мінімуму (284 грн.), «з’ївши» при цьому надбавки й доплати ветеранів, інвалідів та ін. Ціни зростають щотижня, особливо на бензин, адже під час виборів їх стримували штучно, згідно з політичними домовленостями з російськими нафтотрейдерами. Зростає показник інфляції. Уряд Ахметова шкода: в такий непростий час він розривається між поверненням коштів фірмам, що фінансували виборчу кампанію Януковича, та вирішенням поточних проблем пікіруючої економіки. Задля латання численних дірок у соціальній сфері оголошується приватизаційний конкурс на придбання останніх ласих шматків держвласності: «Укртелекому», Одеського припортового заводу, Криворізького гірничозбагачувального комбінату окислених руд. Наприкінці квітня їх купують структури самого Ріната Ахметова, Віктора Пінчука та «Привату» Ігоря Коломойського. Опозиція називає це «повторенням крадіжки «Криворіжсталі» та «новим Чорнобилем України», але Печерський райсуд не дозволяє провести з цього приводу мітинг у центрі Києва, і на заклик поріділих фракцій «Наша Україна», БЮТ та СПУ маніфестувати на майдан Незалежності виходять тільки 4—5 тисяч осіб.
Тимошенко за гратами, політреформа під питанням
Тим часом Генпрокуратура під орудою Геннадія Васильєва виявляє нові обставини у справі ЄЕСУ та домагається від Верховної Ради згоди на позбавлення Юлії Тимошенко депутатської недоторканності. Лідерка партії «Батьківщина», за іронією долі, потрапляє до тієї ж камери в Лук'янівському СІЗО, що й під час першої «ходки» в 2001 році, але мітинги з вимогами її звільнення не такі численні, як під час акції «Україна без Кучми». Що й зрозуміло: тиск на опозицію посилюється і організовувати спротив просто нікому.
Паралельно з цим загострюються суперечності в середовищі влади: Президент Янукович за погодженням із Прем'єром Ахметовим ініціює скасування політичної реформи (до Конституційного Суду пішло відповідне подання, підписане всіма 115 депутатами Партії регіонів), проти чого виступає фракція СДПУ(о) (загін Медведчука у ВР налічує вже 89 нардепів). Зрозуміло, що «донецькі» не хочуть обмеження повноважень свого Президента після січня 2006 року. Водночас есдеки грають у свою гру й намагаються розіграти сценарій, задуманий Медведчуком ще в АП при Кучмі: політреформа лишається чинною, есдеківська партія успішно виступає на парламентських виборах-2006, бере під контроль більшість у парламенті й призначає власного Прем'єр-міністра з розширеними повноваженнями, проти якого Янукович — «англійська королева». Віктор Федорович це розуміє, відтак намагається влаштувати дострокові вибори до ВР, аби скористатися кон'юнктурою моменту й на хвилі все ще чималої популярності провести «під купол» власну більшість. Але марно. Уже осінь, і два Віктори на чолі держави шкірять зуби перед телекамерами, підписуючи меморандум про співпрацю ПР та СДПУ(о) на виборах. Їхні сили домовляються піти «паралельними колонами», причому рядові «регіонали» горять бажанням бачити на чолі виборчого списку Президента Януковича. Конституційний Суд уже визнав за ним таке право.
До речі, за даними Київського міжнародного інституту соціології, поточні рейтинги провідних партій та блоків такі: Блок Януковича — 29,4%, СДПУ(о) — 21,1%, Блок Ющенка «Наша Україна» — 9,8%, ПСПУ — 9,3%, КПУ — 8,2%, СПУ — 3,1%, БЮТ — 2,4%, Народна аграрна партія (Литвина) — 1,7%.
Свобода слова — лише в еміграції
...Мені за два місяці вже набридла ця Польща! Так, Краків красивий, і вікна редакції «УМ» виходять на площу Ринок... Але ми ж уже не «Україна молода», а «Ukraїna Moloda — edycja polska». Після того, як Шевченківський райсуд Києва з подачі Держкомтелерадіоінформу Івана Чижа скасував наше реєстраційне свідоцтво, апеляції не допомогли, на адреси журналістів почали надходити неприховані погрози, а кількох навіть побили невідомі типи, друзі-ляхи надали нам політичний притулок. Та й не лише нам, а дуже багатьом українським журналістам, громадським активістам, інтелектуалам. «5-й канал» припинив мовлення, «Українська правда» — в підпіллі, «Океан Ельзи» і «ВВ» — фактично заборонені групи...
Гм, я з дитинства вимовляю тверде «л» майже по-польському — ближче до «в», і поляки вважають мене «майже своїм». Але, чорт забирай, так хочеться до рідного Києва. Так хочеться прокрутити час назад, стати на холодному Майдані й не зрушувати з місця доти, доки Президентом не стане Ющенко. І аби так зробили тисячі, десятки тисяч, мільйони...
Але я зайвий в Україні. Я не маю там права вільно висловлювати власну думку, не можу назвати чорне чорним. Мою країну називають «ізгоєм Європи». Вона не скористалася своїм історичним шансом. Просто в ній не було перемоги Майдану наприкінці листопада 2004 року...
P.S. Усі події та факти, окрім викладених у першому абзаці цього тексту, — вигадані.
