Культовий «байкар» України Лесь Подерв'янський віднедавна любить розповідати журналістам під чарку рекламованої ним горілки «гостро-хрінової», чим він займався під час Помаранчевої революції: «Ми з друзями створили мобільний загін із 30 чоловік. Він складався, в основному, з колишніх офіцерів підрозділу «Альфа». Підпорядковувалися ми безпосередньо штабу революції, і нас планували кидати на особливо небезпечні ділянки. Але жодного разу так і не кинули. Хоча народ підібрався бойовий і, маю підозру, озброєний. Здавалося навіть — ці хлопці хочуть, щоб на Майдан пішли танки. З якою замріяністю в очах вони казали мені: «Ти не знаєш, як танки красиво горять...»
Це зізнання — одне з багатьох зізнань «по секрету», що стосуються можливості застосування зброї не лише злочинним режимом Кучми—Медведчука—Януковича, а й «помаранчевими» революціонерами. Спокуса піти на штурм і відповісти на удар ще сильнішим ударом була великою, і дуже добре, що наша демократична, ввічлива, весела революція обійшлася без крові.
Були дні, коли до кровопролиття залишалося кілька кроків. Уже всі знають про «готовність номер один» внутрішніх військ Білоконя—Попкова, які от-от мали вирушити з Василькова, Петрівців, Борисполя на Київ і «задавити» Майдан. Однак донині майже ніхто не знає про те, що у вирішальні дні Помаранчеву революцію готувалася підтримати ще потужніша збройна сила — танки Північного оперативного командування. Вони вже прогрівали мотори й чекали останньої відмашки народного Президента. Саме про цю білу сторінку Помаранчевої революції розповідає сьогодні «Україна молода».
Про це знали тільки п'ятеро
Про цей максимально законспірований план знало дуже вузьке коло людей — власне, їх можна перерахувати на пальцях однієї руки.
Микола Щербина, пiдприємець, керівник фірми «Сіріус», що займається будівництвом і газовидобутком (нині позаштатний радник Президента Ющенка). Саме він був ініціатором «танкового сценарію».
Михайло Дорошенко, редактор «УМ», після виборів також позаштатний радник Президента.
Іван Плющ, народний депутат України від Чернігівської області, на час виборів — один із лідерів «Нашої України».
Віктор Ющенко, тоді — кандидат у президенти.
Віктор Безпальчук, полковник, начальник 169-го навчального центру Сухопутних військ ЗС України «Десна». Саме йому випадало стати «генералом революції».
Крім того, частково в деталі плану були посвячені кілька людей із числа заступників Безпальчука по танковій бригаді, розквартированій у Десні на Чернігівщині.
«Помаранчеві» танки мали стати адекватною відповіддю на можливе використання тодішньою владою внутрішніх військ для ліквідації вогнищ спротиву в центрі Києва. Водночас план передбачав застосування бойових машин для штурму Адміністрації Президента та Кабінету Міністрів.
Два танки — на Банкову, один — на Майдан
«Ясна річ, про стрілянину з танкових гармат по вікнах АП не йшлося, — каже Михайло Дорошенко. — Це лише в Росії можуть розстрілювати прямою наводкою з танків органи державної влади. У нашому випадку сама поява кількох Т-72 чи Т-80 на Банковій мала справити вирішальний вплив на озброєних захисників президентської Адміністрації. Російський (чи кримський — досі точно невідомо) спецназ, на нашу думку, просто розбігся б, якби на нього пішли танки під помаранчевими прапорами. Таким чином, революціонери без проблем увійшли б до АП. Усе залежало від згоди самого Віктора Андрійовича на такий варіант».
А ймовірність реалізації цього плану на піку протистояння здавалася дуже ймовірною. Згідно з «творчим задумом», для розрубання вузла політичної кризи достатньо було семи-дев'яти танків. Зайти в Київ вони мали з боку Лівого берега. На Банкову відряджалися два екіпажі: один — з боку Лютеранської, інший — з Інститутської. Таким чином, спецназівці опинялися в танкових лещатах. Також передбачалася поява танків біля Кабміну, студійно-апаратного телекомплексу на вулиці Мельникова (для остаточного викорінення «темників»). А танк із самим полковником Безпальчуком, згідно з тим самим задумом, повинен був під'їхати на Майдан і зупинитися біля сцени під час мітингу. Звідти мав вийти Віктор Володимирович (до речі, за іменем і по батькові — тезка Медведчука) й відрапортувати Вікторові Андрійовичу по-військовому на кшталт такого: «Товаришу Президент! Танкова рота у ваше підпорядкування на захист української демократії прибула!»
«Миколо, де ти вештаєшся, ми тебе чекаємо!»
Отже, на п'ятий день Майдану Щербина прибув у «Десну» — він був зв'язковим. За домовленістю, після згоди Ющенка на входження танків у Київ Плющ або Дорошенко мали передзвонити Щербині на мобільний. Пароль був таким: «Миколо, де ти вештаєшся, ми тебе чекаємо!» Після цього Щербина передав би сигнал Безпальчуку.
Цікавий факт: «замполіт» у «Десні» запідозрив у поведінці Безпальчука та ще кількох командирів на тлі революційних подій щось «неладне» і, кажуть, «накапав» у штаб. Звідти приїхав генерал проводити «розбір польотів». «Розрулювати» ситуацію в «Десну» хутко прибув і Іван Плющ. Йому це вдалося. Генерал поїхав, «танковий проект» лишився в силі.
Віктор Ющенко думав над таким сценарієм два-три дні. Вагався. На той час уже почалися переговори за «круглим столом» за участю Кваснєвського, Солани та інших міжнародних посередників, і лідер «Нашої України» почав схилятися до думки, що в разі застосування сили «Європа нас не зрозуміє». Мовляв, потрібно брати владу мирним, демократичним шляхом.
Звісно, якби силу застосували Янукович-Медведчук-Кучма, все могло повернутися інакше, і десь на підходах до Києва могла відбутися швидкоплинна «Курська дуга в мініатюрі». Піковим днем, пригадується, було 28 листопада, коли Юлія Тимошенко зі сцени Майдану закликала до захоплення АП, а Ющенко намагався стишити войовничий запал. Постфактум Юлія Володимирівна пояснювала, що 28-го справді надходили відомості про початок маршу кучмівських внутрішніх військ спецпризначення на Київ. Цитата за «Українською правдою»: «Так, у Василькові війська були приведені у повну бойову готовність о 22:50; о 23:10 почалося шикування колон; наказ про відбій надійшов о 23:58. У Петрівцях погрузка машин почалася о 23:30; наказ про відбій також надійшов о 23:58». За словами Тимошенко, операцію вдалося відвернути, бо знайшлися чесні офіцери і повернули війська. «Давайте подякуємо офіцерам, які зупинили державний заколот!» — закликала на мітингу леді Ю.
Саме 28 листопада — причому цілий день — прогрівали мотори й «помаранчеві» танки в «Десні», готові до марш-кидка на столицю. І саме після цього важкого дня Ющенко дав остаточний відбій проведенню танкової операції. Кажуть, танкісти з горя понапивалися. Вони дуже хотіли захистити революцію. Романтики...
До речі, тоді були розмови, що на бік «помаранчевих» готові перейти ще кілька військових частин.
Полковник став генерал-майором
Зараз Віктор Безпальчук воліє не розповідати про події тих днів у «Десні». Воно й зрозуміло: ініціатива в нас карається, і хтозна, як до його намірів влаштувати танкову атаку на Київ поставиться начальство та будь-яка влада. Хоча 24 серпня цього року полковник Безпальчук, начальник 169-го навчального центру Сухопутних військ Збройних сил України, отримав із рук Анатолія Гриценка — колишнього «штабіста» Ющенка, а тепер — міністра оборони, — погони генерал-майора. Утім у званні Віктора Володимировича підвищили не за ті революційні «подвиги» (про них Гриценко й не здогадувався), а з нагоди 14-ї річниці незалежності України. А разом із Безпальчуком генералами стали ще 19 військовослужбовців ЗСУ.
Погано думали ми про «Десну»...
Така-от історія про інший бік можливого застосування «силового сценарію». У «дні совісті» наша армія виявилася-таки на боці народу, а не режиму. Хоча напередодні революції її підозрювали в протилежному. Зацитуємо, зокрема, заяву управління прес-служби Міноборони.
«21 листопада на брифінгу в штабі кандидата в президенти України Віктора Ющенка народний депутат Петро Порошенко зробив заяву про те, що до Києва... рухається бронетанкова колона з місця дислокації Навчального центру Сухопутних військ Збройних сил України «Десна». У зв'язку з цим Управління прес-служби Міністерства оборони України уповноважене заявити, що дана заява... не відповідає дійсності і є провокаційною. ...Всі з'єднання, частини та підрозділи Збройних сил України перебувають у пунктах постійної дислокації. Вся штатна броньована техніка знаходиться у парках військових частин і надійно охороняється. Слід нагадати, що Збройні сили у своїй діяльності керуються виключно Конституцією України, Законом України «Про Збройні сили України» та іншими нормативно-правовими актами... Управління прес-служби Міністерства оборони України розцінює заяву народного депутата Петра Порошенка як таку, що спрямована на дестабілізацію ситуації в країні, свідоме залякування суспільства та дискредитацію військовослужбовців Збройних сил в очах власного народу».
Як виявилося, в «час ікс» армія не дала себе дискредитувати в очах народу. Навіть навпаки.
