Наталя ПОГОЖЕВА: Держава повинна зрозуміти, що вона не є фермером чи виробником

      «Отак і стоїмо перед вибором: чи ще наступного року селу чекати, чи зараз землю кидати», — каже Юрій Яценко, молодий фермер з-під Недригайлова Сумської області. Як і більшість сільгоспвиробників, він розчарований цьогорічною аграрною політикою нової влади і не бачить кроків, які могли б принципово змінити ситуацію.

      Зате їх бачать представники Української аграрної конфедерації, яка у День працівника сільського господарства проводитиме свій ІІ з'їзд, покликаний знайти вихід з тієї ями, в яку загнано аграрно-промисловий комплекс України. Засновники громадського об'єднання, яке згуртувало як представників великого аграрного бізнесу, так і сільгоспвиробників та членів Асоціації фермерів та приватних землевласників України, мають на меті запропонувати Президенту альтернативний до нинішнього міністерського курс розвитку сільського господарства. Про це наша розмова із Наталею Погожевою, генеральним директором Української аграрної конфедерації.

      — Яким рік, що минає, був для сільського господарства України?

      — На жаль, нічого доброго він не приніс. Навпаки, збільшується кількість збиткових підприємств. Вперше за 40 останніх років збитковим як галузь стало зерновиробництво.

      — Чим саме це спричинено?

      — Багатьма факторами. Не можна виділити однієї причини, бо завжди грає роль комплекс негативних тенденцій: починаючи від системних прорахунків і втручання держави, яка не прогнозовано змінювала ситуацію на ринку, і закінчуючи погодними умовами. Наприклад, влітку з подачі керівництва Мінагрополітики надали виняткові права Держрезерву та ДАКу «Хліб України» на придбання зерна нового урожаю, сподіваючись, що ці дві державні компанії зможуть організувати операції з експорту зерна. У той час як ці два державні оператори не мають для забезпечення експорту зерна ні відповідних фінансових, ні управлінських навичок. Звичайно, був втрачений час.

      А великі зернотрейдери, розуміючи, що задекларовані державою ціни вищі за ті, що склалися на світовому ринку, не купували зерно, що й спричинило його надлишок і як наслідок — падіння ціни на пшеницю на внутрішньому ринку. І таких прикладів дуже багато.

      — Тобто через державну політику навіть пшеницю вирощувати зараз не вигідно?

      — Так. І селяни серйозно роздумують над тим, що ж сіяти наступного року. Проблема селянина насамперед у тому, що він не має доступу до інформації. Через це його дуже легко дезорієнтувати, що найчастіше й відбувається. Так, наприклад, міністр аграрної політики сказав не продавати пшеницю, пообіцявши, що забезпечить ціну — 690 гривень, йому й повірили. Почекали місяць, і вийшло, що довелося продавати зерно зовсім за безцінь. Хоча будь-який аграрний економіст розумів, що держава Україна не має таких фінансових ресурсів, щоб платити за тонну зерна по 135 доларів, — більше, ніж платять у Польщі чи Росії.

      Так само через відсутність правдивої інформації, десь почувши, що цього року, наприклад, буде дуже вигідно вирощувати цибулю, всі селяни зразу починають вирощувати саме цю культуру. І як результат — наступного року цибулі збирають занадто багато й ціни падають удвічі. На жаль, немає підтримки села, немає системи навчання, дорадництва, що  зрештою призводить до колосальних втрат товаровиробників.

      — А як же кошти, спрямовані державою на підтримку товаровиробників?

      — Держава дійсно витрачає багато коштів на підтримку сільських товаровиробників. Та за підрахунками фахівців Інституту економічного прогнозування УАН, менше 6% сільгоспвиробників у 2004 році отримали 75% державної підтримки. Цього року схема принципово не змінилася. Це свідчить про те, що діє непрозора система розподілу державної підтримки, яка робить її низькоефективною — фактично «касою дерибану» для чиновництва і наближених.

      — А якою є ситуація в тваринництві?

      — Приблизно такою ж, як і в рослинництві. І вона знову ж таки пов'язана з комплексом проблем, у тому числі й зовнішніх, таких як пташиний грип чи інші хвороби худоби. Населення психологічно відреагувало і перестало купувати курятину, через що й упали ціни у виробників. Особливо постраждали малі та середні підприємства — ті, які не мають інвесторів і фінансових можливостей тримати худобу трохи довше, поки спаде ажіотаж навколо хвороб.

      — Але Міністерство аграрної політики планувало стрімко наростити поголів'я свиней за датськими технологіями..

      — Це неможливо. Бо як ви примусите мене, незалежного керівника господарства, вирощувати свиней за датською технологією, а не за українською?! На жаль, як соціаліст міністр Олександр Баранівський декларує шляхи розв'язання проблем, не сумісні з ринковою економікою, що спричиняє їхню низьку ефективність.

      Держава повинна зрозуміти, що вона не є фермером чи виробником, і діяти відповідно. Завдання держави — створювати умови й розвивати інфраструктуру для успішного господарювання тих людей, які хазяйнують на землі або торгують аграрною продукцією. І дуже хотілося б порекомендувати тим чиновникам, які дуже люблять займатися бізнесом за суспільний кошт, прикласти свої здібності у приватній сфері. Один простий приклад. Ви знаєте, до яких збитків призводить утримання таких структур, як Держрезерв і ДАК «Хліб України»? Через їхню діяльність держава втрачає сотні мільйонів гривень.

      Приватний господар ніколи не дозволив би собі зазнавати таких збитків, бо його просто «викинуло» б з ринку. А ми роками фінансуємо з бюджету, тобто за рахунок наших із вами податків, неефективні державні управлінські структури, які лише множать збитки і є джерелом для зловживань чиновників.

      — А що ви маєте на увазі під поняттям «інфраструктура»?

      — Не тільки дороги чи елеватори. Це ще й умови для ефективного фінансування аграрного бізнесу, розвитку таких напрямів як аграрні біржі, кредитування, страхування тощо. Бо найголовніше для виробника отримати не якусь там милостиню чи подачку — зокрема, 100 гривень на гектар, які не рятують і не дозволяють розбудовувати господарство, а мати системну допомогу, яка забезпечила б прихід у сільське господарство інноваційних технологій і дозволила б придбати сучасну потужну техніку. Так, як це сталося у Польщі. Адже в нашій країні зараз майже 90 відсотків фондів машинно-тракторного парку зношені.

      А без сучасної техніки й сучасних технологій неможливо розбудувати конкурентоспроможне господарство. Особливо в тій країні, що прагне приєднатися до Євросоюзу. Щоб ці технології й трактори були на селі, треба забезпечити доступ українських виробників до дешевих кредитів, потрібні серйозні інвестиції — як зовнішні, так і внутрішні. Зробити так, щоб інвесторам було цікаво працювати із українськими селянами, а селянам вигідно мати надійних партнерів із грішми, якраз і повинна держава в особі Президента, уряду й міністра аграрної політики.

      — А як погодні умови вплинули на ситуацію із зерновими? Була спочатку посуха, потім морози. Чи є перспективи на гарний врожай наступного року?

      — Так, було дійсно дуже сухо, і всі боялися, що наслідки будуть непоправними. Але нинішня м'яка погода дає надію на те, що озимина перезимує і частково дасть урожай. Отож яким він буде, побачимо весною. Оцінки стану озимих показують, що ситуація трохи покращується.

      — А низька цьогорічна ціна на пшеницю якось вплине на те, що, наприклад, підприємства засіють пшеницею меншу площу?

      — Я думаю, що великої переорієнтації з вирощування зерна на іншi традиційнi культури не буде. Частково, звичайно, виробники скоротять площі, але не масово. Певною мірою, цей процес зумовлений погодними умовами восени.

      — А хто найбільше постраждає від такої переорієнтації?

      — Скажімо, великотоварні господарства мають більше шансів вціліти, тому що навіть у фінансовому плані вони можуть дозволити собі застосовувати кращу техніку й технологію виробництва. Завдяки цьому вони зазнають менших витрат, бо мають значно нижчу собівартість вирощування зерна.

      А ті підприємства, у яких висока собівартість, просто не зможуть отримати кредити і придбати високоякісний посівний матеріал на наступний рік, бо в них не буде достатньо коштів на насіння, добрива й пальне.

      — Тобто слова пана Баранівського про те, що зростання цін на всю готову продукцію пояснюється зростанням цін на бензин, є справедливими лише частково?

      — Якщо ціна на пальне зростає, то зростає і собівартість продукції — від цього нікуди не дінешся. Але існують шляхи, як нівелювати таке зростання цін. Ефективні господарства, застосовуючи нові технології, витрачають значно менше пального й добрив, економніше їх витрачають. Для ефективного господарювання дійсне правило: чим більший урожай, тим менша собівартість.

      Пан Баранівський, скажімо, пояснює проблеми у сільському господарстві різними факторами: подорожчанням пального, тим, що на нас наступає Європа, але це не головне. Неефективне управління галуззю сільського господарства, відсутність достовірної інформації, кредитів, розпорошеність державних коштів, які інколи просто викидають на вітер, завдають аж ніяк не менше шкоди, ніж дорога солярка.

      — Сьогодні Українська аграрна конфедерація проводитиме з'їзд. Хто братиме в ньому участь?

      — На нього приїдуть делегації з регіонів. Братимуть участь i представники професійних спілок та асоціацій. Серед них Асоціація фермерів та приватних землевласників України, Українська селянська спілка, Союз молочних підприємств, Українська зернова асоціація, Асоціація «Укроліяпром» та багато інших. До них входять підприємства–лідери у своїй галузі, які є прикладом ефективного господарювання. Будуть також міжнародні представники. Я б назвала цей з'їзд міжнародним «Аграрним форумом».

      — І яка мета проведення такого представницького зібрання в листопаді, адже в попередні роки аграрії обмежувалися святковими урочистостями і все...

      — Ми маємо своє бачення розвитку аграрного комплексу — синтезоване на основі українського досвіду реформ, дискусій і переговорних процесів між членами Української аграрної конфедерації. А її членами є, як я уже сказала, і товаровиробники, і переробники, і трейдери, і страхові компанії. Ми провели багато конференцій, «круглих столів» і, узагальнивши все це, хочемо запропонувати більш адекватний сучасним умовам шлях розвитку сільського господарства України.

      Нині наша основна мета — ці підходи озвучити. Ми хочемо підняти велику публічну дискусію, і якщо наші підходи будуть схвалені суспільством, розробити детальну, серйозну програму на 9 років, яка матиме на меті створити конкурентоспроможний аграрний сектор.

      За роки незалежності України було підготовано величезну кількість програм, концепцій розвитку АПК. Останній продукт — це програма «Дар» уряду Юлії Тимошенко. Але, на жаль, ці програми не пройшли серйозної публічної експертизи, тому виявилися нежиттєздатними. Ми хочемо зламати практику наших попередників і зробити інакше.

      — А хто втілюватиме цю програму в життя?

      — Перш за все повинна бути серйозна професійна команда, яка й зможе її втілити. Без такої команди неможливо підготувати жодної програми. Тому інша мета з'їзду — зібрати таку команду. Згуртувати тих людей, які будуть працювати як на державному рівні, так і на рівні обласному чи районному. Ці люди повинні бути готовими до важкої роботи й об'єднаними спільною ідеєю побудувати конкурентоспроможне сільське господарство.