Міха зміг!

18.11.2005

Ігор КОРОЛЬОВ

Коли підопічні Олексія Михайличенка поступилися бельгійцям у першому матчі «плей-оф» за вихід на чемпіонат Європи-2006, більшість вітчизняних шанувальників футболу вирішила, що для цього покоління молодість завершилася, причому — безрадісно. Адже після побаченого в Маріуполі важко було повірити, що наші хлопці здатні реваншуватися на виїзді за домашню поразку з рахунком 2:3. Тим більше, що молоді бельгійці в цьому відбірковому циклі взагалі ще жодного разу не програвали. А опівночі 16 листопада, коли завершився показ першого тайму матчу в Локерені, телевізор, мабуть, вимкнули навіть найбільші оптимісти. На той час збірна України програвала 0:1 (2:4 за сумою двох матчів), і не було помітно, за рахунок чого ситуація на полі стадіону «Дакнам» може змінитися. Але диво сталося, і зробили його наші хлопці (ногами) та молодий тренер Михайличенко (головою).

До перерви суперники виявили обопільне бажання грати «першим номером». Щоправда, у господарів це виходило краще, що засвідчили удари Кевіна Ванденберга на 17-й хвилині матчу, коли наш голкіпер Андрій П'ятов двічі перевів м'яч на кутовий. До речі, за бельгійського форварда — автора хет-трику в першому матчі — персонально відповідав Дмитро Невмивака, однак спочатку він не міг знайти оптимальних засобів протидії, лише заробив на 37-й хвилині жовту картку. Нагадаємо, що гру в Бельгії через дискваліфікацію пропускали основні оборонці — Яценко та Оберемко, але цікаво, що обидва київські гравці особисто попросили тренера залишити їх у таборі команди для психологічної підтримки партнерів. Хто тоді знав, що саме характер «синьо-жовтих» стане визначальним фактором у кінцевому результаті матчу. Бо за іншими параметрами в наших гравців майже нічого не виходило — Башлай, Невмивака та Чигринський час від часу припускалися помилок, дозволяючи настирливим ровесникам у червоних футболках виходити на ударні позиції. Українці ж у конструктивній фазі не мали особливих дивідендів передусім через брак у передачах. У цьому, щоправда, була й «заслуга» зливи, яка розпочалася з 15-ї хвилини, та непоганому застосуванню суперником колективного відбору м'яча. Утім такий пресинг зіграє з «червоними дияволами» злий жарт пізніше, коли вони фізично «підсядуть» наприкінці зустрічі.

Загалом на полі точилася рівна гра, що не могло влаштувати гостей, яким потрібно було відігруватися. При цьому чимало перспективних контратак підопічних Михайличенка зірвалося через те, що вони не догравали епізод до кінця, падаючи при найменшому контакті з опонентом, на що румунський арбітр Александру Тудор реагував «через раз». А за п'ять хвилин до перерви сталося те, чого ми побоювалися найбільше, — бельгійці забили гол першими. Після чергової позиційної помилки наших захисників Бенжамін де Селер пробив П'ятова.

Багато тренерів у таких ситуаціях безоглядно пішли б ва-банк, але Олексій Михайличенко не став цього робити і виграв стратегічне протистояння наставників. У перші хвилини другого тайму зовні нібито нічого не змінилося, але було помітно, що Жан-Франсуа Де Сарт порадив своїм підопічним якщо не відійти в оборону, то принаймні не лізти вперед великими силами. Стало зрозуміло, що в наших можуть з'явитися шанси для взяття воріт. Непокоїло лише, що «візиткою» української команди цього «скликання» давно стала слабка реалізація гольових моментів. Ось і цього разу на 57-й хвилині Артем Мілевський змарнував вихід сам на сам, дозволивши захисникові себе наздогнати. Однак екс-білорус таки став героєм матчу. Хоча, повторюся, найвагомішу перемогу в цей день здобув Михайличенко. Це стосується й замін, адже з виходом Пуканича та Півненка замість Алієва й Фещука наша команда стала частіше доводити «розпасовку» до логічного кінця. Руслан Фомін, який до того був помітний хіба що у єдиноборствах, таки дочекався свого шансу і після передачі Півненка змістився у центр і точно пробив повз голкіпера Прото. Попереду було 20 хвилин надії на два необхідних голи. І тут нам у певному сенсі пощастило, адже бельгійська молодь зробила помилку (можливо, через втому), повністю віддавши ініціативу гостям. Спочатку спрацювала стандартна «заготовка» вихованців дублю донецького «Шахтаря» — Адріан Пуканич подав кутовий, а Дмитро Чигринський головою підрізав м'яч у сітку воріт. Бельгійці усією командою притиснулися до своїх воріт і були близькими, щоб утримати потрібній їм рахунок 1:2. Суддя вже позирав на секундомір — там закінчувалася 93-та хвилина, коли капітан збірної України Мілевський нарешті бездоганно виконав місію лідера команди. Динамівець здійснив слаломний прохід до воріт Сильвіо Прото і з 16 метрів точно відправив м'яч повз голкіпера у сітку. Ми виграємо 3:1 і потрапляємо у фінал ЧЄ-2006. Це значить, що буремна молодість для цього покоління обдарованих українських футболістів продовжується. А наступного року наш футбол буде представлений на «мундіалі» та молодіжному Євро водночас!

Фінал першості континенту серед 20—21-річних відбудеться 25 травня — 6 червня наступного року в одній із країн, чиї молодіжні збірні подолали сито відбору. Це Німеччина, Італія, Франція, Данія, Сербія і Чорногорія, Україна, Голландія, Португалія.

А ТИМ ЧАСОМ...

Прикметна подія сталася в Копенгагені. Ні, повторний програш росіян нікого не здивував. А ось через те, що наші сусіди замість характеру показали «нерви», ввійде в історію. На 83-й хвилині, вже поступаючись за сумою двох матчів 1:4, росіяни забивають гол, який не зараховується. За атаку на арбітра отримують червоні картки досвідчені Жирков і Бистров. На цьому парад вилучень не завершився. Друге попередження за грубий фол заробляє Черногаєв, а Самедова суддя вилучив з лави запасних (погрожував «джигіт»). А на останній хвилині другий «гірчичник» заробив ще й Бухаров — п'ять вилучень за матч в одній команді! Це абсолютний рекорд поєдинків під егідою УЄФА, оскільки, за правилами, коли в одній із команд залишається сім польових гравців, поєдинок припиняється.