Очевидно, повторні матчі «плей-оф» ЧС-2006 у трьох випадках із п'яти не виправдали сподівань організаторів футбольного «мундіалю» в Німеччині. Авжеж, із точки зору «туристичних прибутків» дебютант світових чемпіонатів із Карибів — Тринідад — та збірна Австралії фізично не здатні «привезти» в Європу великий контингент уболівальників. Та й турки були для оргкомітету ЧС-2006 більш бажаними гостями з огляду на величину турецької діаспори у ФРН. Хоча, з іншого боку, Швейцарія могла б компенсувати кількість «якістю» своїх платоспроможних уболівальників.

Головний клуб України вболівальники не бачили у Києві три тижні, тож розрахований на 700 місць «Авангард» знову був переповнений. До речі, за позавчорашнім матчем «Сокіл» — «Гомель» спостерігали з трибун і білоруські футболісти Белькевич і Хацкевич, нинішній і колишній півзахисники «Динамо». І подивитися було на що. Поєдинок із «рисями» видався напруженим і принциповим. Хай не таким яскравим, як попереднє протистояння команд у Києві (6:5), але драматургія баталії тримала фанів у напрузі до останніх секунд.

Коли підопічні Олексія Михайличенка поступилися бельгійцям у першому матчі «плей-оф» за вихід на чемпіонат Європи-2006, більшість вітчизняних шанувальників футболу вирішила, що для цього покоління молодість завершилася, причому — безрадісно. Адже після побаченого в Маріуполі важко було повірити, що наші хлопці здатні реваншуватися на виїзді за домашню поразку з рахунком 2:3. Тим більше, що молоді бельгійці в цьому відбірковому циклі взагалі ще жодного разу не програвали. А опівночі 16 листопада, коли завершився показ першого тайму матчу в Локерені, телевізор, мабуть, вимкнули навіть найбільші оптимісти. На той час збірна України програвала 0:1 (2:4 за сумою двох матчів), і не було помітно, за рахунок чого ситуація на полі стадіону «Дакнам» може змінитися. Але диво сталося, і зробили його наші хлопці (ногами) та молодий тренер Михайличенко (головою).