Університет віртуальний — диплом реальний

      Це не чергова сумна історія про «каліфорнійські університети мистецтв», які начебто закінчував хтось із наших високопоставлених чиновників.

      Віртуальна освіта — це заочне чи то пак дистанційне навчання, що відбувається з допомогою інтернету. І воно, як і будь-яке навчання, вимагає справжніх зусиль та дає реальні результати. Алгоритм дистанційного навчання приблизно такий: студент реєструється на сайті віртуального навчального закладу, сплачує певну суму зі своєї кредитної картки чи пересилає гроші на рахунок ВНЗ, і після цього отримує конспекти лекцій на свою електронну скриньку чи код доступу до навчального сайту, на якому можна отримати необхідну інформацію. Студент самостійно опрацьовує запропоновану літературу, відповідає на питання у вигляді тестів, а потім у реальному режимі складає іспит. Диплом отримує цілком справжній, європейського зразка.

      Донедавна дуже мало людей в Україні вчилося з допомогою інтернету. По-перше, у законодавствi України не визначено дистанційне навчання як повноцінне заочне, тобто «папірець» після складання іспиту не надавав його власнику якихось додаткових гарантій ні при оплаті праці, ані при працевлаштуванні. По-друге, не всі могли платити та й не всім було зрозуміло,  навіщо вчитися «по інтернету», якщо якийсь вітчизняний диплом можна просто купити. І по-третє, у нас не існувало мовно адаптованих курсів, тож учитися можна було лише в європейських або американських віртуальних університетах чи на віртуальних курсах цілком конкретних університетів. При цьому студенти могли зекономити на поїздках та водночас отримати «папірець» із престижного зарубіжного навчального закладу. Такі послуги могли зацікавити, у першу чергу, менеджерів успішних компаній, яким були потрібні знання та «регалії», але не було часу на очне навчання.

      Відтепер дистанційне навчання може стати доступнішим для «простих українців», адже 10 листопада в Києві на базі Національного технічного університету України «КПІ» відкрився Центрально-східноєвропейський віртуальний університет (CEEVU). Проект реалізується під егідою ЮНЕСКО. Спеціаліст відділу аналізу і політики в галузі науки Секретаріату ЮНЕСКО Мустафаєв Веф Абдулович сказав, що саме в Україні проект віртуального університету розвивався активніше, ніж в інших східноєвропейських країнах, тож саме тут було доцільно створити його координаційний центр.

      Центрально-східноєвропейський віртуальний університет охоплює 12 технічних ВНЗ з 8 країн регіону, кожен з яких розробить ті курси, з яких навчальний заклад  спеціалізується. Для студентів-заочників навіть планують створити віртуальні лабораторії. На питання, чи в тих лабораторіях будуть у віртуальні пробірки насипати віртуальні реактиви і бачити віртуальний осад чи вибух, мені пояснили, що не все так просто. Лабораторні роботи будуть відбуватися і за подібною схемою, і в інтерактивному режимі, а на деяких треба бути присутнім фізично. В тому, що технічні можливості КПІ є досить непоганими, присутні могли переконатися на власні очі, коли в режимі відеоконференції змогли поспілкуватися з університетами  Литви, Харкова, Естонії.

      Робочою мовою в CEEVU буде англійська, але для українських студентів КПІ може розробити україномовні курси. Єдине «але» — поки йдеться про співпрацю університетів та надання можливості студентам повчитися у східноєвропейських ВНЗ, не виїжджаючи за кордон, а не про створення дистанційного навчання в КПІ, хоча хтозна, може, і це скоро зроблять. Тоді скористатися послугами дистанційного навчання в Україні зможуть діти-інваліди, домогосподарки, завантажені роботою татусі.

КОМЕНТАРІ

      Михайло Згуровський, ректор КПІ, президент CEEVU: Перш за все йдеться про створення конкурентноздатного освітянського простору в сфері природничих, технологічних та інженерних наук у нашому регіоні. Ми поки що охоплюємо цей сегмент, бо вважаємо, що це дуже важливо для розвитку економіки. 12 відомих технічних і технологічних університетів iз 8 країн регіону об'єднуються для того, щоб спільно створити конкурентоздатні навчальні програми. Кожен університет має свої навчальні програми, але в кожному є частина, в якій вони є конкурентоспроможними. Скажімо, ми можемо запропонувати програми з електрозварювання, машинобудування, інформаційних технологій. Інші університети, наприклад iз Праги, можуть запропонувати підготувати програми у сфері менеджменту економіки, фінансів. За цим принципом ми об'єднуємо не будь-які програми, а лише конкурентоздатні від кожного університету.

      Інна Малюкова, директор українського інституту інформаційних технологій в освіті, віце-президент CEEVU: Віртуальний університет — це розподілений університет. Його не існує як будівлі, як матеріального забезпечення. Це тільки зв'язок між університетами, спільні інформаційні ресурси, які можна розробляти і використовувати. Звісно, такі послуги будуть платними, як і в усьому світі, але зараз ще рано говорити про якісь певні суми. Крім того, для інвалідів, бідних людей повинні працювати різні соціальні програми, щоб платив не сам студент, а держава, спонсори, громадські організації.

      Ольга Жук, донедавна викладачка дистанційного курсу для студентів Національного університету Сан-Дієго (Каліфорнія): Дистанційне навчання нове для нас, але цілком звичне для іноземців. Воно практично нічим не відрізняється від заочного, лише графік більш гнучкий. Так само треба складати заліки, опрацьовувати літературу та здавати іспит. Таке навчання є доступним для всіх верств населення в Європі та США, бо коштує навіть трохи менше, ніж заочне. Я пере- конана, що якість дистанційного навчання анітрохи не гірша, і рада, що такі технології приходять і в Україну.