«Куплю українського Коельо. Дорого!..»

      Уряд роками «дозріває» до підтримки української літератури за кордоном. І все ніяк... Приватні організації, навіть іноземні представництва, щодо цього набагато активніші. Наприклад, на книжковому ярмарку у Франкфурті вперше з'явилася інформація на сіді-ромі англійською мовою про сучасну українську літературу, вперше видані брошури англійською про українських письменників (їх надрукувало маленьке вінницьке видавництво «Теза»). Останній яскравий приклад — приїзд у Київ паризького видавця Еріка Нолло, організований Французьким культурним центром з ініціативи письменника Андрія Куркова.

      «Куплю українського Коельо! Дорого». Із таким месиджем Нолло звернувся до українських медіа. Журналістів у Французькому культурному центрі багато. І що тут дивного — мабуть, перший випадок, коли директор паризького видавництва сам привозить гроші на тарілочці з блакитним бережком, а нашому письменнику залишається їх узяти. Ерік, або Рік, на зустріч прийшов не сам, а зі своїм другом Андрієм Курковим, який час від часу живе в Парижі. Саме Курков порадив директору Французького культурного центру Айші Керубі зробити зустріч із Нолло. Андрій говорить: «З Ріком ми познайомилися на літературних фестивалях у Франції. Одного разу зустрілися в паризькому автобусі, розмовляли, що нема у Франції перекладів українських книжок. Тільки шість моїх книжок, перекладених із російської, «Моя Європа» Анджея Стасюка і Юрія Андруховича, яка вийшла у французько-польському видавництві Noir sur Blanc, і антологія української літератури, але це університетське видання, з дуже маленьким накладом. От Рік і запропонував поїхати до Києва». Помаранчева революція, запевняє Курков, зробила великий піар Україні. Нею зацікавилися не тільки політики, а й видавці. Чим може бути цікавий французькому видавцеві український письменник? Талантом? Так, але це не головне. Дешевизна! Мабуть, усі наші молоді письменники вкупі не обдеруть французького видавця так, як літературні агенти, наприклад, Паоло Коельо.

      У Франції Ерік Нолло відомий як видавець якісної літератури великими тиражами. Це маленьке видавництво. І парадокс у тому, що маленькі видавництва на Заході взагалі і у Франції зокрема не друкують перекладної літератури. Але Нолло говорить сам про себе, що він «поганий» і «ризиковий» хлопець. Тому й починає активно знайомитися з нашими молодими недорогими письменниками та їхніми видавцями. Кілька днів тому Рік спілкувався з Тарасом Прохаськом і Наталкою Сняданко. Був у «Зеленому Псі» і розмовляв із Богданом Будним, директором тернопільського видавництва «Навчальна книга «Богдан». «Для мене було б ідеально знайти один-два романи. Бажано — комерційних. Якщо вони матимуть успіх, то за отримані гроші можна буде видати 20—30 некомерційних письменників», — говорить «УМ» французький видавець (поправляючи чорний комiр сiрого светрика). — Романи — тому що цей жанр найпопулярніший у Європі. Хоча, якщо я знайду геніальну збірку новел, то поступлюся домінанті роману. Один-два — бо до кількості письменників треба ставитися обережно. Яскравий приклад: на минулому книжковому ярмарку в Парижі офіційним гостем була Голландія. І майже сорок книжок були перекладені з голландської та фландрської на французьку. Це породило зворотній, негативний ефект — французи не зацікавилися такою кількістю перекладного матеріалу. Можна сказати з певністю, що років із п'ять ці автори у Франції перевидаватися не будуть».

      Нолло зізнається, що при своєму виборі все-таки керуватиметься порадами Куркова. Андрій каже «УМ»: «Я трохи знаюсь, які тексти, навіть гарні, не підуть за кордоном, а які мають потенціал. Є література регіонального і національного масштабів, а є література, яка може перейти кордони. Найкращий приклад сучасної молодіжної літератури, яка легко переходить кордони, — це Любко Дереш. Роман «Культ» мені не зовсім подобається, але я чудово розумію, чому він може піти. Інша ситуація — перший роман Наталки Сняданко «Пригоди молодої галичанки», який мені дуже подобається і який потрапив у десятку кращих бестселерів Польщі. Він має потенціал потрапити до Німеччини і до інших країн. Але написаний такою мовою і про такі реалії, що не буде цікавити іноземного читача».

      Схоже на те, що саме Любко Дереш і стане тим комерційним проектом, завдяки якому можна буде видавати обойми некомерційних авторів. Хоча сам Дереш ось уже два тижні готується до складання сесії у Львівському університеті ім. Франка і про Еріка Нолло, запевняє він «УМ», взагалі нічого не чув. А от у видавництві «Кальварія», яке володіє правом на твори Любка, про Нолло не тільки чули, а й спілкувалися з ним. Як говорить «УМ» головний редактор «Кальварії» Петро Мацкевич, Ерік зацікавився всіма творами Любка — «Культом», «Поклонінням ящірці» й «Архе». «На жаль, у мене в офісі не було «Поклоніння ящірці» — наклад закінчився, — говорить Мацкевич, — доведеться досилати поштою». Загалом, Ерік Нолло з «Кальварії» вийшов зі стосиком книжок. Були в тому стосику Шкляр, Кожелянко і багато інших, стверджує Мацкевич. Головний редактор «Кальварії» також зауважив, що, крім Нолло, творами Дереша зацікавилися ще кілька французьких видавців, і зараз їхні фахівці оцінюють твори Любка у Франції.

      Для українського книжкового ринку вибір Еріка Нолло буде насправді важливим. Адже, оскільки української літератури у Франції обмаль, від того письменника, якого обере Рік, де в чому залежить успіх нашої літератури у Франції — зацікавляться нею чи ні. Залишається тільки сподіватися, щоб для французького перебірливого читача перший літературний український млинець не виявився глевким.

ДОВIДКА «УМ»

      Ерік Нолло — французький письменник та памфлетист (р. н. 1961). В 1993 році заснував видавництво L'Esprit de Peninsules («Дух півостровів»), яке спеціалізується на східноєвропейській прозі. У L'Esprit de Peninsules вийшли 150 книг, перекладених з 21 мови. За переклад книги болгарина Анжела Вагенштейна «Прощавай, Шанхаю» Нолло отримав премію ЮНЕСКО. Ерік Нолло — також автор скандальної у Франції книжки «Рятуйте, Уельбек повертається» (ні українською, ні російською не перекладена). Нолло стверджує: «Уельбек — шахрайство в літературі часів Другої світової. Не закопуючись глибоко, а так, на перший погляд, можна сказати: це яскравий приклад, як із допомогою медіа-засобів iз посереднього письменника можна зробити генія. Приклад, як літературу вокзалу (їду в потязі — нема що робити — читаю ) можна представити авангардною літературою. Крім того, Уельбек пропагує расистську ідеологію. Не тільки в своїх книжках, а й особисто, що для мене неприйнятно». Ерік Нолло співавтор «Журд та Нолло, нарис iз літератури ХХ століття». Це пародія на підручник з літератури XV—XX століття, за якими вчаться французькі студенти. В нарисі є передмова, підписана серединою XXII cтоліття, де йдеться, що література зникла, і тепер заборонена. І детальне пояснення — через що саме: найтупіші і найнелогічніші уривки з текстів сучасних французьких письменників.

      Нолло говорить, що з Україною його тісно пов'язують принаймні дві речі: «Одним із моїх улюблених письменників є Гоголь. Довгий час я думав, що він російський письменник. Аж поки Курков не сказав мені, що Гоголь — українець. Ще одне, що мене тісно пов'язує з Україною, — це футбол. Я активний вболівальник «Динамо—Київ».