Вальдемар Майор Фидрих: «Краснолюдки всіх країн — єднайтеся!»

      З 18 листопада по 30 грудня у Центрі сучасного мистецтва при НаУКМА триватиме виставка фотографій, показуватимуть фільми, буде влаштовано хепенінг, а також відбудеться низка лекцій легендарного польського митця, учасника «Солідарності» та засновника Помаранчевої альтернативи Майора Вальдемара Фидриха.

      Усі, хто рік тому стояв на Майдані, пам'ятають довжелезного помаранчевого шарфа, сплетеного поляками на знак солідарності з Помаранчевою революцією. Першу петлю цього рукотворного символа міжнародного братства сплела Руслана, яка на той момент перебувала у Польщі. З її ж рук цього шарфа прийняв Віктор Ющенко разом із леді Ю. та з рештою представникiв революційної чолівки. Ми були занадто перейняті своїми проблемами, щоб звертати особливу увагу на чоловіка в помаранчевому гномському капелюшку, який стояв поруч із народним Президентом. А ідея створення цього шарфа належала саме йому — Вальдемару Майору Фидриху. Про Помаранчеву революцію пан Майор довідався під час своєї виставки у Європейському парламенті в Брюсселі. Він побачив по телевізору мільйони людей, які несли помаранчеві прапори, а хтось поруч сказав: «Вибухнула твоя революція!». Майор відразу вирішив їхати в Україну з подарунками. Крім шарфа, поляки виготовили дві великі шоколадні голови обох кандидатів у президенти і дорогою до Києва, зупиняючись у різних містах України, пропонували людям скуштувати кожну з голів. Унаслідок цієї акції голову Януковича об'їли до невпізнаваності. «Ющенкові» з поваги лише обгризли вуха, тож до столиці шоколадна голова доїхала майже цілою, лише наприкінці мандрівки трохи репнула.

      Вальдемар Майор вирішив, що наступного року він неодмінно знову приїде в Україну з акціями, які відбувалися колись у Польщі. Адже Помаранчева альтернатива і Помаранчева революція для нього — не лише однаковий колір. Насамперед — це прагнення свободи.  Головне гасло Помаранчевої альтернативи — руйнувати стереотипи. «Це можуть бути норми поведінки чи кліше в мистецтві. Адже страх — це певна норма, тупість — це певна норма»,  — вважають активісти ПА.

      З паном Майором ми зустрілися на Подолі, в кав'ярні біля Самсона. Він обговорював зі студентами Києво-Могилянської академії сценарій хепенінгу до річниці революції. «А зробіть-но, — радив головний гном Польщі, — помаранчеві нагороди і вручіть їх найактивнішим революціонерам». «Пане Майоре, наш Президент уже давно роздав такі нагороди, до того ж — на повному серйозі», — спроквола «обламую» я Фидриха. Майор робить круглі очі, далі починає несамовито реготати і крізь сміх каже, що —  у захваті від нашого Президента, адже він справжній митець, якщо встиг випередити перформенс самого Майора.

      Як ви вже здогадалися, Майор — це мистецьке псевдо пана Вальдемара. Свого часу, коли його викликали у призовну комісію, щоб забрати в армію, Фидрих з'явився туди у військовому мундирі майора, виявивши у такий спосіб свій начебто великий ентузіазм. До співрозмовників він шанобливо звертався: «Полковнику». А себе називав майором. У військкоматі це сприйняли як розумову неадекватність, і митець уникнув служби у війську. А псевдонім Майор зберігся й досі.

      Вальдемар Майор так увійшов у роль героїв своїх перформенсів — краснолюдків (так у Польщі називають гномиків), що й сам став на них схожий. Скажімо, коли його втомила наша розмова, від почав активно позіхати, а потім ще й заходився часто і смачно чхати. Достоту по-гномському.

      Київ — останній пункт Майора у гастролях Україною. Протягом листопада він уже відвідав Донецьк, Дніпропетровськ, Харків і Львів.

      Із цією непересічною людиною спілкуватися неймовірно цікаво на будь-які теми. Тому наша коротенька розмова — про все потроху.

      — Пане Майоре, 1989 року ви балотувались до Сейму Польського під гаслом «Помаранчевий Майор або Червоний Генерал» (мався на увазі Ярузельський). Що ви обіцяли народу в разі свого обрання?

      — Ну я обіцяв, що кожен чоловік матиме дорогу машину, а кожна жінка — зможе гарно і модно вдягатися...

      —Як виникла ідея створення «революційних гномів»?

      — З комуністичним режимом «Солідарність» намагалася боротися весело. Тоді в Польщі йшов серіал «Рабиня Ізаура». Оскільки поляки мають слабкість до різноманітних графіті, то на стінах почали з'являтися написи: «Свободу Ізаурі і політв'язням!» або «Геть Леонсіо!» ( іменем Леонсіо люди тоді називали Ярузельського). Звісно ж, ці написи міліція ретельно зафарбовувала. Тому всі будинки в Польщі були у неохайних плямах фарби. Я довго думав, що ж із тими плямами робити, бо вони самі по собі були дуже цікаві і привертали увагу. Я вже 25 років не курю, а тоді, студентом, як і багато моїх ровесників, покурював марихуану. Якось, добряче накурившись, я між гілками на дереві побачив гномика. І мене осяяло: на будинках поверх плям фарби треба малювати краснолюдків. Коли за цим заняттям мене заскакувала поліція, я їм пояснював, що краснолюдки насправді існують і я малюю їхні портрети. Коли мене зрештою викликали у відповідні органи, таємний агент довго допитувався, що ж насправді означають ті гномики. На що я йому відповів, що не скажу, бо вважаю, що він не зможе зберегти цю важливу таємницю, а бігатиме по всій своїй установі й розповідатиме про неї першому-ліпшому. Агент дав мені слово честі, що нікому не розповість. Тоді я підняв руку і попросив його присягнутися: «Присягаюся Майорові Вальдемарові Фидриху: я нікому не розповім, що означають гномики!». Агент повторив присягу. Тоді я йому розповів про всесвітню революцію гномиків і про те, що нас не врятує ні Валенса, ні Ярузельський, а лише гномики чи інопланетяни. Агент почав уважно так до мене придивлятися, як індіанець дивився на Ніколсона у фільмі «Політ над гніздом зозулі» і зрештою відпустив, переставши вважати ворогом.

      — Кого б ви порадили малювати на парканах нам, щоб це пасувало до образу Помаранчевої революції? Адже гномики —  це польський ексклюзив.

      — Е ні... Гномики —  дуже важливі персонажі незалежно від міфології того чи іншого народу. Наші представники у Толкієна навіть орків допомогли перемогти, і поруч з ельфами та людьми вони мужньо боролися.

      — То ви не образитеся, якщо українські гноми будуть у помаранчевих шароварах і з оселедцями?

      — Козацькі краснолюдки — це буде цікаво... Гноми —  явище інтернаціональне. Скажімо, в Японії могли б бути самураї-краснолюдки. Але хоч до якого народу належатимуть гноми, якщо вони занадто зачіпатимуть інтереси влади, вона змушена буде їх атакувати.

      — Як представники «органів» пояснювали причину вашого арешту після акції на честь свята 8 Березня, коли ви роздавали перехожим жінкам такі дефіцитні за соціалізму  гігієнічні прокладки?

      — Оскільки відповідного пункту, який би забороняв це робити, у Карному кодексі не було, то й звинувачення мені висунули цілком пересічне: порушення громадського спокою. Згодом у суді розгорнулась смішна дискусія — порушував я спокій чи ні. Знічені й перелякані міліціанти, свідки цієї акції, давали кожен різне свідчення, і це ще більше перетворювало суд на комедію. Зрештою мене відпустили.

      — Історично так склалося, що поляки не надто любили українців. Але першими, хто підтримав нашу революцію, були саме ваші співвітчизники. Торік у двадцятих числах листопада біля Українського дому мене страшенно зворушила зграйка молоденьких монашок із Тарнова...

      — Для польської молоді не так важать історичні справи, як усвідомлення того, що щось погане коїться зараз у Польщі. Поляки — добрі люди, і коли вони почули, що була спроба отруїти Ющенка, а потім ще й побачили, що український народ повстав, вони від щирого серця почали їхати в Україну, щоб підтримати вас. Для католицьких монашок теж не має значення, яке у вашій країні віросповідання, вони звикли допомагати людям незалежно від їхньої конфесійної належності. Президент Кваснєвський теж є доброю людиною, хоч ним, на жаль, дуже маніпулювало оточення. Він одразу приїхав до вас так само, я переконаний, від щирого серця, бо по-людському переживав за вас. А от про мету пізнішого приїзду в Україну Лєха Валенси варто ще поміркувати. Хтозна, для чого він приїхав: допомогти українцям чи себе показати...

      — Чи уявляєте ви своє мистецтво як «чисте», себто поза політикою?

      — Яка політика? Я гномиків малюю... Скажімо, під час моєї виставки у Європарламенті люди переважно цікавилися саме гномиками.

      — Як ви бачите свою причетність до мистецького контексту?

      — Мене не цікавить, що мав на меті Малевич, намалювавши свій «Чорний квадрат»: чи то є мистецтво задля мистецтва, чи мав він на увазі щось інше. Крім краснолюдків, я ще й пишу книжки. Їх теж не назвеш суто політичними. Але при нагоді я залюбки компрометую неприємні для мене політичні явища. Й іноді така принагідна компрометація спрацьовує сильніше, ніж цілеспрямована. Все, що я роблю, працює на те, щоб через мистецтво показувати правду такою, як я її чую і бачу. А контексти мене не обходять.

      — Чи не страшно вам було наважитися вирушити як натхненникові Помаранчевої альтернативи до східних регіонів України, зокрема до Донецька? Адже там і досі існує певна агресія до помаранчевого кольору.

      — Нема на це ради...

      — Не думали про те, щоб забезпечити для себе охорону?

      — Думаю, що люди, які почуваються погано, бо сповідують інші ідеали, мають право так почуватися. Якщо б на мою адресу й виникла якась агресія, то що ж (сміється), я загинув би в ім'я революції.

ДОВІДКА «УМ»:

      Вальдемар Майор Фидрих (народився 8 квітня 1953 року), творець Помаранчевої альтернативи легендарно мистецько-політичного руху 80-х років у Польщі, що виник під час військової диктатури генерала Войцеха Ярузельського. Відомий як комендант фортеці Вроцлав», організатор масових хепенінгів, за свою діяльність отримав низку нагород. Розпочав незалежну діяльність з 70-х років минулого сторіччя. Після серпня 1980 року був одним із творців структур Солідарності у Вроцлаві, там створив рух за нову культуру. У рамках створеного ним руху Помаранчевої альтернативи у 1986—2004 роках організував більше 60 хепенінгів у Польщі та за кордоном. Зараз Майор викладає в європейських університетах на теми вуличного театру, організовує хепенінги і пише книжки. Проводив також хепенінги під час кампанії до Європарламенту, організованої депутаткою Європарламенту від Партії зелених Марі-Анн Іслер Бегуін.

  З ІСТОРІЇ КРАСНОЛЮДКІВ
Міліціонер як живий твір мистецтва

      —  Прошу розійтися, — повторює міліціонер у мегафон.

      — Прошу розійтися!!!

      Натовп аплодує.

      — У тих, хто не зніме шапок, будемо перевіряти документи!!!

      Натовп відповідає сміхом.

      — Прошу зняти червоні шапки!!! — повторює міліціонер у мегафон.

      З Ринку підтягується міліцейське підкріплення. Прибуває великий важкий транспорт, який називають «будками», стає людно.

      — Мамо, а чому будуть арештовувати гномів? — питає якась дитина.

      — Тому що вони є в капіталізмі, а в соціалізмі їх немає.

      В міліцейському фургоні короткохвильова рація працює на повних обертах.

      — Хто це там зібрався? — питає хтось із комендатури.

      — Тут гноми.

      — Які гноми?

      — Ну гноми, — відповідає по рації міліціонер.

      — Ви що, збожеволіли?! — кричить уже здивований голос із комендатури.

      — Ні, не збожеволіли, насправді на вулиці гноми. Ми їх затримали.

      — Слухайте, ви що, перепили сьогодні?

      — Ні, ми нічого не пили.

      — Тоді чому бачите гномів?

      — Це студенти переодяглися у гномів.

      — Ах так, — сказав голос у рації з полегшенням, — студенти.

      — А що роблять ці гноми? — стурбовано запитав голос із комендатури.

      — Співають.

      — Що співають?

      — «А ми — гноми».

      — Ну то везіть цих гномів до комендатури...

(Фрагмент із книжки Майора Фидриха «Житія Помаранчевих Мужів»)

 ДЕЯКI З АКЦIЙ ПОМАРАНЧЕВОЇ АЛЬТЕРНАТИВИ:

      Під час надзвичайного стану в Польщі була проведена демонстрація поблизу міського зоопарку з вимогою: «Відпустіть ведмедя!». Поліція не змогла відразу відреагувати на таку форму протесту, аж раптом з'явилися виряджені, мов клоуни, «гномські поліцейські», які почали «допомагати» міліції, заохочуючи арештовувати маніфестантів.

      Згодом було розроблено «інтелектуальний» маніфест, в якому йшлося про те, що соціалізм із його екстравагантним розподілом товарів висунув на перший план мрію людей про туалетний папір. Із гаслами «Хай справедливість почнеться з туалетного паперу!» і  «Ми можемо підтерти й урядові!» учасники акції роздавали перехожим на вулицях шматки дефіцитного за комунізму товару першої необхідності.

      А одного разу на центральних вулицях Варшави з'явилися тисячі плакатів із зображенням Карла Маркса. Поява критичної маси зображень бородатого класика на одному квадратному кілометрі вулиці викликала шалений регіт не лише перехожих, а й охоронців порядку.