Чи збагатять «скалки сонця» поліський край?

      Bерховна Рада України таки внесла зміни до законодавства та дозволила видобування бурштину приватним підприємницьким структурам. До цього часу, згідно із Законом України «Про підприємництво», видобуток бурштину могли здійснювати лише державні підприємства та організації. Такі обмеження серйозні, адже в тій же статті закону йдеться про виготовлення і реалізацію військової зброї та боєприпасів, а також про виробництво та експлуатацію ракет-носіїв і їх космічні запуски.

Забуті коралі поліських красунь

      Бурштин в Україні — не така вже й велика рідкість. Смуга покладів скам'янілої смоли викопних хвойних дерев — так звана Балтійсько-Дніпровська бурштиноносна провінція, пролягла від берегів Північного моря через Данію, Німеччину, Польщу, Прибалтику, Білорусь і через всю Україну аж до Чорного моря. Найбагатші запаси в Україні розвідані на Поліссі.

      Використання «горілого каменю», а саме так називали його поліщуки, сягає сивої давнини. З нього робили невеличкі медальйони-обереги від злого ока, дівчата носили бурштинові коралі, які не тільки прикрашали, а й лікували. Проте з часом сонячний камінь чомусь відійшов у тінь. З нього перестали виготовляти прикраси, а поодинокі майстри продовжували виточувати хіба що мундштуки та гудзики. Коли ж траплялися шматки iз включенням дрібних комах (що завжди цінували науковцi і ювеліри), то такі камені вважали ні до чого не придатними і знищували. Було й таке, що бурштином, який добре горить, топили піч і навіть згодовували його... свиням.

      Лише в сімдесятих роках минулого століття, врешті-решт, було організовано промислову заготівлю бурштину в найбагатшому на Поліссі родовищі поблизу селища Клесів на Рівненщині. У клесівських кар'єрах добували граніт, а попутно збирали й бурштин, якого траплялося чимало. За якістю він не поступається прибалтійському, а за багатством кольорової гами навіть переважає. Проте, маючи надпотужні поклади каменю на Балтійському узбережжі, радянська влада не особливо турбувалася про розвиток бурштинодобувної справи на Клесівському родовищі. Мовляв, навіщо створювати собі зайві турботи заради сотні кілограмів, коли в Калінінградській області добувають десятки тонн. Та зараз калінінградський бурштин уже не «общесоветское достояние», а лише російське. А Україна теж потребує краси...

Шибениці та спецзагони не зупинили бурштинових старателів

      Зрозуміло, що під час економічного розгардіяшу такий ласий шматок, як родовища бурштину, не міг залишитися без уваги. Підприємливі бізнесмени, заручившись підтримкою місцевої влади, розпочали видобуток власними силами. Чи мали якийсь зиск із цього дві сторони, зараз стверджувати важко, однак роботи тривали, аж доки розпорядженням Президента України «Про охорону і використання Клесівського родовища бурштину» у 1993 році виняткове право видобутку передали державі.

      Така ініціатива українських законотворців не була в контексті історії якоюсь дивиною. Адже десь до ХІІІ століття у багатьох державах бурштин слугував одиницею обміну поряд із золотом. Знайденому каменю раділи, а, бувало, й проклинали його. Свого часу бурштин приніс немало сліз. У давній Литві присвоєння бурштину загрожувало смертною карою. Можновладці Тевтонського ордену наказували карати на горло кожного, хто без спеціального дозволу насмілювався збирати цей камінь... Шибениця на пруському узбережжі Балтійського моря в середні віки була не дивиною.

      Однак у наш час боротися з поліщуками-старателями, які навчилися знаходити бурштинові жили, розробляти їх та продавати бурштин підприємливим прибалтам і полякам, котрі контрабандно вивозили його за межі України, державі виявилося значно складніше. «Великі території розповсюдження проявів, закритість місцевості, віддаленість від населених пунктів, легкодоступність для розробки ручним і гідромеханізованим способом призводять до масового несанкціонованого видобування бурштину приватними особами, старательськими артілями, іншими підприємницькими структурами», — наголошується в пояснювальній записці, поданій народними депутатами Миколою Шершуном і Валерієм Самоплавським до Верховної Ради. Навіть створені спецзагони міліції не могли зупинити людей, які заробляли на цьому непогані гроші.

      Стандартна артіль «чорних» старателів у Сарненському, Дубровицькому та кількох інших північних районах Рівненщини оснащена мотоциклом iз коляскою або ж УАЗом, мотопомпою та кількадесятками метрів пожежних рукавів. Головною умовою для «проведення робіт» є наявність води. За допомогою помпи вода із канав та болотець під тиском подається у визначене місце — старателі, здається, той бурштин і під землею бачать. Саме водою за лічені хвилини піщана порода розмивається, часом до глибини у три-чотири метри. Залишається лише вибрати основну масу бурштину та, покинувши чергову воронку, швидко зникнути. Місячний пейзаж із кратерами, поміж яких блукають поодинокі дядьки або ж діти із сачками в руках, добираючи те, що пропустили основні бригади, — типова картина навіть на околицях селища Клесів. Кажуть, що «вторинні» видобувачі бурштину легко можуть за день назбирати тих камінців на 30—50 гривень. А загальний тіньовий обіг бурштину місцева влада оцінює у сотні тисяч доларів.

Лише два слова в законі

      А от державні структури протягом п'ятнадцяти років налагодити регулярний, а головне — економічно вигідний видобуток бурштину в необхідних обсягах так і не змогли. Очевидно, саме тому вже тривалий час різні посадові особи Рівненщини висловлювали думку про доцільність легалізувати приватний видобуток бурштину. Про це говорив чи не кожен начальник обласної міліції, втомлений безперспективною боротьбою з «чорними» старателями. Водночас, призначаючи минулого місяця нового керівника місцевої міліції полковника Сергія Піддубного, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко серед п'яти головних напрямів його роботи визначив і бурштин.

      Народні депутати від Рівненщини Микола Шершун та Василь Червоній разом з депутатами Валерієм Самоплавським та Михайлом Мельничуком теж неодноразово порушували питання про легалізацію приватного видобутку бурштину. А от голова обласної Ради Роман Василишин, здається, вже давно переконаний, що робота мережі пунктів прийому бурштину від населення мало чим має відрізнятися від звичного нам процесу прийому молока. Однак щоб легалізувати цей вид діяльності, потрібно було внести низку змін у різні законодавчі акти України. На сесіях обласної ради її депутати неодноразово приймали звернення до Верховної Ради про необхідність надання можливості видобувати бурштин підприємницьким структурам.

      І ось врешті депутати Верховної Ради прислухалися до пропозицій рівненчан і таки прийняли довгоочікувані зміни до закону.«Легалізація такої підприємницької діяльності фактично узаконила те, що вже давно було, — приватний видобуток бурштину, — вважає один із ініціаторів таких змін народний депутат Микола Шершун. — Це дасть можливість отримати додаткові джерела надходжень до місцевих бюджетів, а окрім того, створити 200 нових робочих місць у північних районах Рівненщини. Нарешті міліція припинить брати «мзду» та ганяти людей, як зайців».

      Однак, щоб бурштиновий клондайк набрав обертів, необхідно на державному рівні вирішити ще низку проблем: спростити порядок отримання приватниками ліцензій на видобуток бурштину-сирцю та геолого-технічної документації на розробку родовищ і проявів бурштину, не придатних для промислового видобутку в широких масштабах; створити можливості для відкриття мережі пунктів прийому бурштину підприємством «Укрбурштин» і врегулювати відповідно до вимог ринку розмір закупівельних цін на нього.