Правда з-під лопати

12.11.2005

      Розкопки у Батурині проводити моторошно — адже не буває такого сезону, аби лопата археолога не натрапила на людські кістяки. Одна справа, якщо це некрополі довкола церков, і зовсім інша, коли доводиться натрапляти на останки жертв страшної різні 13 листопада 1708 року. Адже серед них багато дітей — московське військо не знало жалю. От і цьогоріч, як розповів «УМ» старший науковий співробітник Чернігівського педуніверситету Юрій Ситий, в одній із траншей, викопаних під комунікації, археологи знайшли зернову яму XVII—поч. XVIII ст. На її дні натрапили на останки дитини, яка, ймовірно, знайшла собі таку схованку під час пожежі та там і загинула.

      У травні, коли досліджували територію біля палацу Разумовського, де мали відновлювати флігель, знайшли 16 поховань XVII—поч. XVIII ст. Всі кістки археологи зібрали і передали до музею. Згодом ці християнські душі обов'язково будуть відспівані й перепоховані в спільній могилі. Власне, всі подібні знахідки зрештою повертають у землю. Якщо це могили, знайдені під час будівельних робіт, то останки виймають для подальшого перепоховання (ну не будувати ж на кістках!). А ті, що знаходять на некрополях біля церков, після розкопок повертають на місце — вони мусять залишатися там, де були свого часу поховані. Іноді ці поховання мають кілька шарів, як на цвинтарі дерев'яної козацької Воскресенської церкви, де влітку знайшли понад 15 поховань дорослих і дітей. Тобто діти, загиблі в 1708 році, були поховані над могилами дорослих, тоді як нижній, «дорослий», рівень з'явився значно раніше.

      Чимало корисних відкриттів зробили археологи й для того, щоб краще собі уявити тогочасний Батурин, а ще — «копнули» у його давнішу історію. Зокрема, знайдено споруди прадавніх слов'ян III—V ст. (так званої київської культури), чотири давньоруських житла XII ст., а на території самої фортеці — декілька ям з ліпною керамікою так званої роменської культури (IX — поч. X ст.).

      Будинок генерального судді Кочубея теж порадував учених: коли зняли культурний шар, виявили прибудову другої половини XVIII cт. Це велике приміщення (найімовірніше, з кількох кімнат) 14 на 25 метрів, яке розібрали у другій половині XIX століття. Тут же знайшли залишки кахляних печей часів Кирила Разумовського, облицьованих на голландський манер, тобто синьо-білими кахлями. Загалом ці знахідки підтверджують той факт, що під час розбудови Батурина за часів Кирила Разумовського у будинок Кочубея повернулися його справжні власники — нащадки Василя Кочубея, вони й розширили будинок, оскільки мали для цього фінансові можливості, працюючи у різних канцеляріях, гетьманських службах за часів Разумовського. Ці раритети потраплять в археологічний музей, який орієнтовно відкриють після нового року.

      До речі, цьогоріч у зв'язку з активним будівництвом у Батурині на розкопках працювала рекордна кількість археологів — лише волонтерів приїхало 160 осіб. Загалом же розкопки, за словами Юрія Ситого, триватимуть у заповіднику, доки не випаде сніг...

  • «Це напад на нашу історію»

    На заяву Об’єднання рідновірів України щодо руйнування в центрі Києва скульптури давньослов’янського бога Світовида міліція досі не дала ніякої відповіді. Про це в понеділок на прес­конференції повідомила засновниця Об’єднання рідновірів, релігієзнавець Галина Лозко. Пасивність правоохоронців наштовхує на думку, що кримінальної справи, най­імовірніше, не буде й злочинцям знову все зійде з рук. «Скульптура стояла навпроти будівлі Головного управління МВС у Києві, відтак камери відеоспостереження мали б зафіксувати зловмисників, — каже Галина Лозко. — Але складається враження, що винних і не збираються шукати. Цей та подібні факти спонукають до логічних висновків — відсутність покарання за злочин тягне за собою нові злочини». >>

  • Обкрадають навіть мертвих

    Пішов третій рік, відколи з київського цвинтаря «Берківці» було викрадено монумент з могили мого чоловіка, заслуженого тренера України Володимира Нагорного. Пам’ятник роботи народного художника України Юлія Сінькевича був занесений до Державного реєстру «Культурні цінності України» та простояв на цвинтарі 30 років і 5 місяців. >>

  • Історія однієї синагоги

    До наших днів у Львові збереглося лише дві синагоги, хоча до Другої світової війни в місті їх було аж понад чотири десятки. Лише одна з тих, що вціліли, діюча — «Бейт Аарон ве Ісраель». Про цю синагогу відомо практично всім городянам, вона розташована на вулиці Братів Міхновських у привокзальному районі. А ось про колишню хасидську синагогу, що стоїть майже в центрі Львова, мало хто знає. Зараз пам’ятка архітектури опинилася під загрозою, адже в кількох кроках від неї розпочали масштабне сучасне будівництво. >>

  • Помолімось, брати мої

    Середньовічна дерев’яна церква Святого Юра — одна з найстаріших у Дрогобичі будівель. Коли на цьому місці тільки–но почав зароджуватись солеварний завод, неподалік поселилися і перші мешканці нового району. З часом українці звели храм, в стінах якого не було жодного цвяха. >>

  • «Божественна» стратегія

    Це ще один приклад сміливої і грубої афери, типової для нашої країни, коли зацікавлена група людей створює фіктивну фірму або ж таку, справжні задачі якої далекі від заявлених, і під патронатом найвищих державних чиновників розкрадає землі, бю­джетні кошти, історичні пам’ятки. Пролобійований Московським патріархатом проект «музей Десятинної церкви», за задумом, мусив стати юридичним прикриттям для зведення на місці руїн церкви князя Володимира сучасного собору УПЦ МП iз подальшим захопленням заповідної Старокиївської гори і розбудовою тут грандіозного монастиря та іконописної школи. Найвища амбіція — «приватизувати» сакральне місце, яке зараз є пам’яткою національного значення.

    Складається враження, що хтось сильний і впливовий підганяє батогом виконавців. За інформацією світських співробітників музею, його церковне керівництво говорило, що на «об’єкт» днями вже заїде будівельна техніка. «Об’єкт» — це законсервовані археологами руїни фундаменту Десятинної церкви. >>

  • «Ми змушені правити служби в пітьмі»

    На вулиці Степана Бандери, 10, у Львові стоїть величний костел. Саме сюди львів’яни та гості міста приходять послухати музику органа — одного з найцінніших у Європі. Сама споруда вже давно потребує реставрації, адже зведена на початку XVII століття і за своє існування пережила чимало трагічних подій. Зараз з однієї сторони будівля огороджена смугастою стрічкою, на якій висить попередження: «Обережно! Падає каміння». Поруч — табличка «Пам’ятка архітектури». З приходом «совєтів» костел закрили, а в 80–х роках тут відкрили Будинок органної та камерної музики. З часів Незалежності римо–католицька громада просить владу віддати костел у користування віруючим, проте наразі прихожани мають змогу лише зрідка правити у храмі. Тисяча прихожан костелу святої Марії Магдалини змушена приходити на богослужіння о восьмій ранку і вже за годину розходитись.

    Конфлікт триває роками, а релігійна громада впевнена — щодо них ведеться цілеспрямована дискримінація. >>