Чарiвлива Фро.
Попри рясні намагання тотальної адаптації зразків американської телевізійної індустрії у пострадянських країнах, всі подібні експерименти переважно закінчуються фіаско. На перший погляд причина цілком очевидна: наш потенційний споживач подібної продукції психологічно інакший, ніж споживач американський. У нас різні країни, різні потреби (зокрема й економічні), ми маємо інакше, ніж в американців, ставлення до людей, не схожих на нас. Та попри всі ці очевидні моменти, невдалі й кволенькі клони американських ток-шоу рясно плодяться на вітчизняних телевізійних теренах. І тим блідіший вигляд має адаптований вітчизняний продукт порівняно з автентичними заморськими шоу, якими нас паралельно годують різні телеканали.
Найпереконливіший приклад такої нерівної конкуренції — це «Шоу Опри Вінфрі» на каналі «Тоніс» і «Лінія конфлікту» з Машею Єфросиніною на ICTV.
Зрозуміло, що всі американські так звані конфліктні ток-шоу покликані задовольняти єдине прагнення ситої і значно соціально успішнішої і захищенішої, ніж українська, заокеанської публіки: хліба і видовищ! Оскільки хліба американцям не бракує, то на місці цього телевізійного інгредієнта цілком органічно опиняється кров. Американці прагнуть гостренького, страшненького, патологічного. Щойно окремі випадки якоїсь патології вдається зафіксувати тамтешній поліції, цей отруйний чи то афродизіяк, чи то адреналіновий льодяник відразу стає надбанням ненажерливої телевізійної громадськості, а значить потрапляє до вправних рук Опри Вінфрі, жінки яскравої, несамовито емоційної і водночас дивовижно терпимої до розмаїтих збочень своїх співвітчизників. Окремі Оприні теми і їхня подача шокують і спантеличують. Але водночас цілком розумієш, що це питомо американські проблеми. Так і чекаєш, що в студії от-от врочисто і гордо замайорить зіркастий стяг Сполучених Штатів Америки, а глядачі в студії, приклавши руки до своїх полум'яних сердець, дружно заспівають американський гімн.
Я не є прихильницею жорсткої порнухи, але після одного Оприного шоу вирішила, що нехай ліпше порнуха, ніж така цинічна натуралістична наруга над людською природою, демонстрована десяткам мільйонів телеглядачів у різних країнах світу. Йшлося про двоголову дитину, що друга її голова була паразитом без сформованого тіла, себто без рук, ніг та внутрішніх органів. Мало того, що глядачам детально показували відео операції. Проопероване немовля ще й привезли разом із матір'ю на запис програми. Допитлива і талановита Опра зі словами: «А можна подивитись на її голову?» — все намагалася відгорнути ковдрочку, щоб продемонструвати глядачам моторошний прооперований череп. Але найцинічніше не це. Рiч у тім, що мати немовляти — мусульманка. Свою калічку-дитину вона назвала Манар. Голові-паразиту імені, природно, не давала. Але добрі лікарі виправили цей прорахунок і перед самою операцією назвали голову... Ісламом. Як бачите, коментарі зайві. Принаймні для нас. Міркування ж американської громадськості з цього приводу спрогнозувати складно. Цілком можливо, що вони навіть не звернуть увагу на таку дрібничку. Адже на вівтар ідеології по той бік океану легко кладуть моральні принципи.
Психологія американців частіше шокує. Їхнє парадоксальне, порівняно з нашим, сприйняття світу навіть не спонукає до того, щоб тішитися з тамтешнього високого життєвого рівня чи прагнути досягти чогось подібного. Скажімо, історія дівчини, яка регулярно себе різала, бо вигляд власної крові допомагав їй «почуватися живою», гостей студії Опри Вінфрі здивувала значно менше, ніж історія жінки, матері трьох дітей, яка розповіла американській публіці про те, що у свого чоловіка вона досі закохана і він для неї важливіший за дітей. «Діти понад усе!» — репетувала якась жіночка. — Чоловікові цілком достатньо задовольнити свої сексуальні потреби під час того, як я дивлюся телевізор!».
Як стверджують телекритики, величезну популярність Опра здобула насамперед не добором тем (а теми в її шоу щонайрізноманітніші), а вмінням поставити себе на місце гостя своєї програми, здатністю не засуджувати чи ставитися до певної життєвої ситуації відсторонено, а співпереживати. Її називають найдоступнішим психіатром Америки. Перед Опрою люди не бояться розкрити свою душу, бо вона й сама розкриває її перед глядачами й гостями студії. А це означає лише одне: суперпопулярна американська телеведуча чудово знає, для кого вона працює.
Чи усвідомлюють наші телеведучі, для глядачів якої країни і на яких ідеологічних чи й просто людських засадах працюють вони? Дивлячись широко розрекламоване шоу Маші Єфросиніної, цього не скажеш. Спілкуючись із Машею особисто, не можеш не віддати належне її чарівливості і розуму. Споглядаючи її на телевізійному екрані («уви і ах»), крім симпатичної «голівки» та стильного й дорогого вбрання, не помічаєш не лише бажання вислухати учасників шоу, а й щонайменшого інтересу ведучої до теми розмови. Але головне, чого, на жаль, неможливо збагнути в процесі перегляду «Лінії конфлікту», для глядачів якої країни це шоу робиться? На обговорення теми про всиновлення українських сиріт іноземними громадянами чомусь у ролі опонентів були запрошені громадські діячі й фахівці з Росії. Вони страшенно агресивно і безапеляційно доводили противникам подібних усиновлень, представникам української громадськості, які ж вони дурні, що не віддають своїх сиріт італійцям чи іспанцям. Маша Єфросиніна обрала нейтральну позицію «моя хата скраю», лише час від часу російською мовою закликала гостей студії до порядку. Дивує й робота редакторської групи «Лінії конфлікту», себто добір гостей, пошук тем і, зрештою, розробка сценаріїв програм. Одна з останніх тем цього ток-шоу звучала так: «Чи треба заборонити ненормативну лексику на вітчизняних телеекранах?». Одразу виникає кілька запитань. Перше: а що, вийшла якась постанова про відповідну заборону? Друге: невже раніше існував дозвіл на використання ненормативної лексики? Третє: невже така лексика справді існує, і на якому каналі її можна почути? Четверте: цікаво, чи можлива хоча б у тих же наших східних сусідів-росіян програма про російську ненормативну лексику, яку б вів україномовний ведучий?
Запитань багато. Висновок випрозорюється лише один: на українських телевізійних теренах шоу, яке б користувалося справді загальнонародною популярністю, немає і поки що не передбачається. Причина банальна: телевізійники впритул не бачать народу і навіть не уявляють своєї потенційної аудиторії, не знають її потреб і проблем. Менше того, вони навіть не визначилися, для громадян якої країни вони створюють шоу.
Юрко Покальчук, письменник:
— Мав нагоду брати участь у шоу «Лінія конфлікту» на тему використання ненормативної лексики на телебаченні. Сама тема програми — «Чи треба заборонити ненормативну лексику на вітчизняних телеекранах» — сформульована неправильно. Однозначно, що ненормативна лексика як самодостатнє явище на телебаченні неприпустима. Тому, в принципі, опонентів як таких на цьому шоу не існувало. По обидва боки студії люди були проти матюків із телеекрана. Хоча сама розмова була правильною у тому сенсі, що ненормативна лексика існує, а значить, має право на життя і на те, щоб цю тему обговорювати. Інша річ — як подавати цю лексику, в якому контексті вона звучить, зрештою, чи має смак людина, яка тією лексикою послуговується. Скажімо, смішно чути, як в американському бойовику словосполучення fuck you перекладають словом «лайно». У художніх стрічках відеоряд естетично і смислово поєднаний із текстовим рядом. Такий неточний переклад псує фільм. Тому, якщо наші телевізійні перекладачі такі цнотливі, то їм краще боротися за те, щоб фільми, в яких використана відповідна лексика, взагалі не купували вітчизняні телевізійники. Але кожен пристойний фахівець вам скаже, що цілком можна дійти нормального естетичного консенсусу в перекладі ненормативної лексики. Щоб у тієї частини глядачів, яких ображає мат, «не в'янули вуха», можна було б просто перекласти: «Твою мать...» У кожного народу ця мовна царина страшенно оригінальна, її дуже складно перекласти іншими мовами адекватно і насамперед так, щоб не образити глядачів, читачів чи слухачів. Достойно використовувати ненормативну лексику, незалежно чи то переклад, чи адаптація, чи й оригінальні національні зразки, можуть лише люди з високою внутрішньою культурою. Ця справа потребує естетизму і смаку.
А категорично-істеричне й агресивне неприйняття ненормативної лексики може бути лише у людей, які мають певні чи психічні, чи особисті проблеми і неодмінно — ще й купу комплексів. Скажімо, у програмі, в якій я брав участь, мій тодішній опонент Стас Чернілевський, якого я знаю як хорошого поета і делікатну людину, в своєму агресивному запереченні ненормативної лексики зміг без жодного матюка цілком брутально й грубо образити і принизити дівчину — гостю студії. Тож не в матюках зло.
Що стосується Маші Єфросиніної, то вона має не лише безпорадний вигляд як, власне, ведуча ток-шоу, а й суто по-людському викликає непорозуміння своєю «рускоязичностью». Останній момент, як на мене, взагалі псує більшість тем її шоу. Як можна компетентно обговорювати російською мовою тему української ненормативної лексики чи адаптацію цієї лексики на українському телебаченні? Надто дико і навіть невиховано виглядає її «мовна орієнтація», коли з шести запрошених до студії гостей — п'ятеро україномовні. До того ж один із цих п'ятьох людей — етнічний хорват, який, на відміну від ведучої, вважає для себе неприпустимим спілкуватися у нас в країні не нашою мовою.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
