Якщо пана зазвичай видно по халявах, то заможних пань, принаймні в холодну пору року — по шубах. Раніше цей вид зимового одягу вважався робочим у російських дворян та купців обох статей. Однак із часом бажаючих мати речі з хутра соболя чи горностая виявилося більше, ніж упольованих лісових хижаків, зі шкірок яких шили теплу і модну вдяганку. Тоді комусь у голову прийшла високорентабельна ідея вирощувати «хутроносних» звірів у неволі. Перші такі ферми з'явилися в Канаді і Росії у ХІХ столітті. Згодом ініціативу перехопили скандинави. Та так, що не випускають її з рук дотепер: в Данії зосереджена половина світового виробництва норкових шкірок, у Фінляндії — лисячих.
Незважаючи на суттєвий сплеск попиту на одяг з так званого «м'якого золота» (за даними Міжнародної федерації з торгівлі хутром, упродовж останньої п'ятирічки реалізація натуральних хутрових виробів та їх елементів зросла у світі на 28 відсотків і сягнула в 2004 році 11,7 мільярда доларів), вітчизняне пострадянське звіроводство минулого десятиліття пішло протилежним від світових тенденцій шляхом — руйнації.