Імідж «крутого» політичного діяча в Україні модно доповнювати президентством у якій-небудь спортивній структурі. Дехто таким чином компенсує нульову політичну діяльність і незасвіченість у пресі, іншому просто тішить самолюбство заповітне «звання» президента — хай не країни, а всього лише федерації, пінг-понгу чи карате, зате як звучить! Окрім того, на спортивному головуванні часом можна заробити не лише політичні та моральні, а й цілком матеріальні дивіденди. І якщо для першого достатньо організувати чемпіонат із плювання в стелю та стати на чолі прихильників нового «виду спорту», то для другого такий дрібний масштаб «не прокотить» — треба «хапати» щось серйозніше. Хтозна, чи знав би хтось, окрім експертів політичного та кримінального світу, про палкого шанувальника «гри мільйонів» Григорія Суркіса, якби з любителя поганяти м'яч і повболівати Григорій Михайлович не доріс до посад президента ФК «Динамо» та Федерації футболу України? Тепер навіть найбайдужіші до політики громадяни не лише чули про «об'єднаного» соціал-демократа Суркіса, а й на рівні підсвідомості чітко асоціюють його партію з найпопулярнішою грою у світі.
Висновок перший: «мати» під собою якусь спортивну організацію дуже вигідно: політиків поважають тисячі, спортсменів — мільйони. Висновок другий: дозволити, аби президентством у якійсь помітній спортивній структурі міг похизуватися твій політичний опонент, дуже невигідно — повага мільйонів може дістатися йому. Можливо, саме такі міркування й спричинили проблеми Федерації шахів України: хіба можна стерпіти той факт, що досягнення наших шахістів останнім часом привертають до себе увагу всього світу, а національною організацією найдавнішої гри у світі керує... представник опозиції?!
Президент ФШУ Віктор Петров на політичному компоненті «чорної» піар-кампанії, яку проти його «відомства» розгорнула контрольована певною партією преса, воліє не наголошувати. Шахи — спорт інтелектуальний, і негоже справжнім його шанувальникам опускатися до «розборок» та «з'ясування стосунків». Проте на порожні звинувачення, які можуть завдати шкоди не лише конкретним людям, а й шаховій Україні загалом, не відповісти не можна. Оскільки сторінки тих засобів мас-медіа, які поливають ФШУ брудом, для її керманича закриті, доведеться спростовувати наклепи зі шпальт «УМ».
Почалося все з того, що одного не надто чудового дня, а саме 4 жовтня цього року, у спортивнiй газетi «Команда», яку цілковито контролює вже згаданий провiдник футболу, — з'явився матеріал під назвою «Діти — щит для аферистів». Підзаголовок у тому ж дусі: «Фальсифікація турнірів в Україні викликає обурення світової громадськості». У статті за авторством (судячи з підпису) знаменитого міжнародного гросмейстера з Англії Найджела Шорта безапеляційно стверджується, що якщо «в часи Радянського Союзу Україна вирощувала хліб», то тепер «українці займаються штучним виведенням чемпіонів». А далі йде детальний опис шахової партії, яка нібито зробила «штучним» гросмейстером 13-річну Катерину Лагно з Краматорська. У кінці замітки — відділена версткою колонка без підпису, зате з недвозначним підзаголовком: «ФШУ заплямувала репутацію країни». Знову наголошуючи на тому, що «успіхом» виступ Катерини Лагно можна назвати лише в лапках, невідомий автор «проїжджається» ще й по Сергієві Карякіну — іншому юному таланту, який також у 13-річному віці виконав гросмейстерську норму. І теж «штучно». «Так ФШУ, прикриваючи стагнацію шахів в Україні, створює видимість роботи. Експлуатуючи для цього юні таланти», — завершує свій гнівний пасаж «Команда».
«Нас надзвичайно обурив цей матеріал! Це вже треба перейти всякі межі — стверджувати, що гордість України, наші діточки — Сергійко Карякін та Катеринка Лагно, є штучно зробленими гросмейстерами, нібито навмисне для них влаштовували турніри, перегравали партії... — констатує президент ФШУ, народний депутат 2-го скликання Верховної Ради й колишній міністр промисловості України, «наш українець» з УНП Віктор Петров. — Зверніть увагу, що стаття не підписана. Прізвище Шорта стоїть лише перед витягом з його матеріалу в газеті «Телеграф». Ми не полінувалися, розшукали в інтернеті оригінал цієї англомовної статті й переклали його. Насправді автор починає з того, що збірна команда Англії залишилася без спонсора для командної першості Європи, висловлює жаль з цього приводу й таке інше, а потім переходить до теми. Ось роздруківка цього пасажу: «...А тепер дозвольте почати спочатку. Йдемо далі: Україна раніше була відома як хлібний кошик Радянського Союзу. У наші часи гросмейстери — це саме те, що, вочевидь, випікається у цих печах. Остання зірочка — Катерина Лагно, 13-річна дівчина із Краматорська, — випадково чи ні, з батьківщини Руслана Пономарьова, чемпіона світу ФІДЕ. Зручно для миловидної міс Лагно, що їй не довелося далеко мандрувати за її першою (чоловічою) нормою ГМ, оскільки турнір проводили в її рідному місті...»
«Ви десь тут знайдете слова «штучне виведення нових гросмейстерів», як зазначено в «перекладі» газети «Команда»? — обурюється Віктор Михайлович. — Тобто це явна брехня. Можна багато сперечатися щодо підходів до шахової гри, розвитку шахів, але ж не можна бити по дітях! Навіщо писати, що це несправжні гросмейстери?! Дивіться, Сергійко Карякін уже цього року зіграв на кількох дуже серйозних турнірах, і виступив абсолютно достойно. 21 листопада починається дуже великий турнір, в якому грають такі гіганти, як Ананд, Карпов, і наш Сергій туди запрошений. Чи це не є свідченням того, що він справжній гросмейстер? Катерина Лагно у травні брала участь у європейській першості серед чоловіків і набрала 50 відсотків очок, що є дуже нормальним результатом для гросмейстера. Вона наприкінці вересня зіграла у складі клубу імені Момота на клубному чемпіонаті Європи, і виступила дуже гарно. Тож хіба можна їй щось закидати? Тому ми розцінюємо цю публікацію як огидний бруд!»
У пана Петрова, як і в кореспондента «УМ», «виникає логічне запитання»: навіщо? «Хай там дорослі дядьки щось між собою не поділили, це їхня справа, навіщо втягувати і поливати брудом малих дітей?» — риторично запитує президент ФШУ. І сам собі відповідає: «Можливо, у когось є бажання взяти під контроль Федерацію шахів».
Президент Федерації шахів має ще одну версію: це інспіровано людьми, котрі в якомусь вигляді були зачеплені принциповою позицією ФШУ щодо матчу між Гаррі Каспаровим та Русланом Пономарьовим, який не відбувся. «Я як президент Федерації виклав свої думки з цього приводу одразу після того, як цей матч було скасовано, у матеріалі на інтернет-сайті ФШУ. На мій погляд, молодий хлопчина потрапив під вплив людей, які використали його у своїх інтересах. У результаті постраждав саме Пономарьов, тому що втратив багато чого у своєму іміджі. Не можна ж не звертати уваги на те, що гра Руслана значно погіршилася, я на цьому теж акцентував! І назвав імена тих, хто, на мою думку, в цьому винен», — каже Віктор Петров. (У його матеріалі, зокрема, згадується прізвище менеджера Пономарьова, болгарина Данаїлова). Тож не виключено, веде далі керівник ФШУ, що вся ця «командна» кампанія викликана саме цим матеріалом. «Однак чому ж не вступити у чесну, відкриту дискусію? — говорить Петров. — Якщо не згодні з моїм баченням — скажіть, у чому я помиляюся, доведіть свою правоту. Але крити, виходить, нічим, тому й застосовуються ці брудні прийоми, вигадки й наклепи. Я вам абсолютно відповідально скажу, що та стаття з «Команди» не заслуговує навіть на дискусію, бо наукова дискусія все-таки передбачає якийсь рівень обговорення, володіння ситуацією. А з того, що там пишеться, можна зробити висновок: людина, яка на чиєсь замовлення виконує ці матеріали, взагалі на шахах не розуміється».
До речі, як переконалася авторка цих рядків, перечитавши сторінки «Шахи» в газеті «Команда» за кілька останніх тижнів (виходять по суботах), фактично в кожному «шаховому» номері трапляються «наїзди» на ФШУ. Наприклад, щодо складу збірної України на нещодавньому чемпіонаті Європи з шахів, який проходив у Болгарії. «Ми вирішили послати у Пловдив молодіжну команду, — пояснює Віктор Петров, — адже престиж цього турніру зовсім не такий високий, як, наприклад, шахової олімпіади, що проходитиме наступного року. Тому Федерація вирішила дати можливість нашій молоді пограти у командних турнірах, адже виступати індивідуально — це одне, а грати в команді — зовсім інше. Ви ж розумієте, що вибрати п'ятьох членів збірної з приблизно десятка кандидатів дуже складно, тим паче що всі вони приблизно рівні за класом і всі гідні того, аби представляти Україну. Але ж усіх взяти не можна! Перша четвірка ні в кого заперечень не викликала — це Руслан Пономарьов, Олександр Моїсеєнко, Олександр Баклан і Павло Ельянов. Усі ці хлопці дуже молоді — найстаршому близько 25 років, а головне, що між ними дуже нормальні стосунки, адже для командної гри дуже важливо, аби спортсмени один одного чудово розуміли. Ми в усьому намагалися діяти так, щоб усі наші дії були зрозумілими і прозорими, аби ні в якому разі когось не образити. Тому з деякими сильними шахістами, яким уже під п'ятдесят, я щиро поговорив, і ми дійшли згоди щодо того, щоб дати шанс молодим».
«УМ» поцікавилася у Віктора Михайловича, як він відповість на ще одне специфічне звинувачення: як стверджує «Команда» за 11 жовтня, ФШУ не створила чемпіонові світу Русланові Пономарьову належних умов для виступу на чемпіонаті. «Прагнучи продемонструвати якісну гру, Пономарьов попросив Федерацію шахів України створити йому більш сприятливі умови, які відповідали б статусу чемпіона світу... За найпесимістичнішими прогнозами, ФШУ, аби задовольнити невеликі прохання найкращого українського шахіста, мала розщедритися на... 300 доларів». Автор матеріалу, Ігор Ухтомський, і сам визнає, що з огляду на «урізане» Держкомспорту фінансування у Федерації таких грошей немає. І вигукує: «Але якщо ФШУ не може знайти спонсорів на суму 300 доларів, то кому потрібна така організація?».
«Мені дуже хотілося б, аби ви написали про те, чому чемпіонові світу Руслану Пономарьову не забезпечили номер «люкс» і все таке, — попросив президент ФШУ. — Це, знову ж таки, не лише від мене особисто — ми радилися щодо цього з багатьма колегами і фахівцями. Ситуація така: команду відряджає на європейський чемпіонат Держкомспорту. І гроші дає теж він. Тож коли ми отримали вимоги від Русланового менеджера, болгарина Данаїлова, який, до речі, вимагав, аби ми спілкувалися не з Пономарьовим, а лише з ним... Вам, між іншим, це не здається дивним: першість відбувається у Болгарії, болгарська збірна належить до наших суперників, а ми повинні погоджувати питання участі Руслана з болгарином? Я, звісно, не стверджую, що він щось робив би на шкоду українській команді, але все одно це дивно... Так от, ми звернулися до Держкомспорту, оскільки ФШУ — громадська організація, тому ніяких взаємних зобов'язань у нас із Пономарьовим немає, а з комітетом він підписав офіційний контракт, за яким зобов'язаний виступати за збірну України без жодних умов. І Держкомспорту відповів Данаїлову, що, мовляв, так і так — забезпечити особливі умови Русланові вони не можуть. На що менеджер відповів: нічого страшного, «гроші ми знайдемо». Це фактичний бік справи. А тепер візьмемо інший бік, який нас турбує найбільше. Хіба з точки зору етики, командної дружби, це чемно — створювати комусь одному розкішні умови окремо від інших? Уявіть собі ситуацію: ви разом граєте в шахи ще з 10-річного віку, одне одного знаєте, разом виступаєте, а тут заходите в один літак і всі йдете до економ-класу, а Руслан — до бізнес-класу. Неприємно, правда? Потім приїздите до Пловдива, і четверо їдуть в один готель (до слова, всі учасники турніру жили у чотиризірковому готелі «Маріца», по одному в номері), а один — у п'ятизірковий, номер «люкс». Ну хіба етично?» Тому у ФШУ й вирішили селити всіх разом — так буде краще і хлопцям, і Пономарьову. Не кажучи вже про тренерів, адже вони всі живуть в одному готелі, тренер постійно збирає команду, щоб дати певні вказівки, порадитися. Не викликати ж Руслана окремо!
Віктор Петров наголошує: «Люди, які зараз нав'язують Пономарьову таку «привілейовану» лінію поведінки, не хочуть зрозуміти найпростішого: клас шахіста визначається не вартістю готельного номера, в якому він мешкає, а результатами. Руслана тягнуть зовсім не в той бік, і це дуже небезпечно. Його зараз не захвалювати треба, не корону на голову чіпляти, а навпаки, спонукати до розвитку, вдосконалення»...
(До речі, тут саме місце вказати, що цього тижня ФІДЕ остаточно вирішила не задовольняти вимог Пономарьова щодо його фінального матчу за звання чемпіона світу з Гаррі Каспаровим і постановила: молодий вундеркінд із Донеччини має захищати свою корону в турнірі за нокаут-системою на рівних з іншими гросмейстерами, і переможець цього відбору отримає право зустрітися в фіналі з власником найвищого рейтингу — Каспаровим).
А «командні» закиди на адресу ФШУ ще не вичерпано. Дивуючись складом української збірної на європейській першості (до слова, чоловіча й жіноча команди України зайняли у Пловдиві 5-те й 6-те місця, відповідно), автор матеріалу зі спортивної газети констатує, що запитань з приводу того, чому на континентальний чемпіонат поїхав той, а не інший шахіст, не виникало б, якби в Україні своєчасно був проведений власний чемпіонат, переможці якого автоматично потрапляли б до складу збірної. «Знаєте, з національними чемпіонатами з шахів у всіх країнах ситуація вельми цікава, — посміхається Віктор Петров. Візьмемо, скажімо, Ананда. Хто пам'ятає, коли він востаннє грав у першості Індії або за її збірну? Але ж від цього повага до цього шахіста меншою не стає, бо всі розуміють, що для нього це надто низький рівень. А український чемпіонат, на жаль, традиційно слабкий. Тому ми не поспішали з його проведенням і відклали на листопад. Зараз активно займаємося зі спонсорами, аби організувати гідний призовий фонд. Натомість у «Команді» закидають, що шахісти відмовляються їхати на український чемпіонат, бо мало грошей пропонують. Та нормально запропонуємо!»
А чому переможець внутрішнього чемпіонату автоматично не потрапляє до збірної, Петров теж пояснює: «Рік тому рівень гравців на цьому турнірі був дуже низьким, тому ми не можемо гарантувати, що переможець однозначно потрапить до національної команди. Тож цілком логічно ухвалювати рішення вже після того, як буде сформований перелік учасників і можна буде оцінити їхній загальний рівень. Проте тих, хто пише ці звинувачення, логіка не цікавить. Замість того, щоб перейматися проблемами шахів, подавати якісь нормальні ідеї, щось обговорювати, адже істина народжується в дискусії, на Федерацію просто ллють бруд. А всі ці скандали довкола шахів, зокрема незіграного матчу між Каспаровим і Пономарьовим, лише відлякують потенційних спонсорів. І це не лише моя думка, це думка багатьох іноземних спостерігачів і журналістів. Ну який дивак вкладатиме гроші туди, де забувають навіть згадати ім'я спонсора, подякувати йому, а натомість творять такі дурниці, як оце публiкацiї в згаданiй мною газетi».
Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>
«Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>
«Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>
...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>
Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>
«Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>
