За туманом нічого не видно?

      Закономірність, з якою київське «Динамо» (та й інші наші клуби) пропускає м'ячі на останніх хвилинах, красномовно спростовує міф про нібито «традиційно сильну» функціональну підготовку українських команд. Як не парадоксально це звучить, але десятиразовий чемпіон України й постійний учасник Ліги чемпіонів лише вчиться розподіляти свої сили у щільному ігровому календарі. У цьому сезоні команда Олексія Михайличенка вперше не переносить матчі внутрішніх змагань «світ за очі» від єврокубків. По-перше, треба врешті-решт переймати досвід лідерів світового футболу, які ніколи не дозволяють собі таких «поблажок», а по-друге, гра «Динамо» в будь-якому випадку залежить не так від утоми після матчів національного чемпіонату, як від кадрового потенціалу та тренерської «установки» на поєдинок. І тут укотре можна кинути камінь у бік надмірної універсалізації гравців. Недарма ключовим моментом двобою на лондонському «Хайбері» став позиційний ляп Георгія Пеєва: півзахисникові у зрілому віці важко засвоїти  вузькопрофільні оборонні навички у штрафному майданчику.

      Утім у сучасному футболі, як відомо, всі 11 гравців одночасно відповідають і за атаку,  і за захист, тому не варто шукати проблему в діях одного-двох гравців (Сергій Федоров теж програв у гольовому епізоді повітряну дуель Тьєрі Анрі). Якщо в Києві запорукою успіху стала перевага над опонентами наших півзахисників, то тепер із різних причин середня лінія киян програла. Щоправда, у тренера гостей цього разу можливості для маневру були обмежені травмами досвідчених Дмитруліна та Хацкевича й післяопераційним відпочинком Флоріна Черната, якому напередодні несподівано видалили апендикс. Об'єктивно, на хід гри суттєво вплинула і передчасна заміна Дениса Онищенка, який до того, як травмуватися, надійно виконував функції «хвилеріза». (Горан Сабліч протистояти шаленому тиску «канонірів» в аналогічному темпі не міг, бо від природи є повільним гравцем). На жаль, укотре практично всім гравцям чемпіона України для повної реалізації виграшної тактики Олексія Михайличенка не вистачило майстерності. Бо за задумом наш молодий тренер досвідченого Арсена Венгера перевершив, що й довели перші 20 хвилин. «Арсенал», як відомо, полюбляє простір для темпових атак, і гості спочатку досить успішно «перекривали» господарям «кисень», пресингуючи на чужій половині поля. Непогано виглядали і спроби відповідати осмисленою атакою на кожен випад суперника. Така тактика вимагає величезних зусиль і мало який клуб застосовує її впродовж усього матчу, тож дуже важливо вчасно скористатися непідготовленістю суперника до такого тиску. Тим більше що моментів для взяття воріт багато бути не могло за визначенням: Максим Шацьких не той форвард, який уміє цінувати надані йому партнерами можливості. Ще на перших хвилинах Валентин Белькевич двічі ювелірно «вирізав» на узбецького легіонера, якому для того, щоб уразити ворота суперника, не вистачало елементарної координації та швидкості мислення. Як цілком слушно зауважив коментатор УТ-1, на гру команди суттєво вплинула й «дерев'яність» Андрія Несмачного, який відповідав за увесь лівий фланг. Не дивно, що після енного зриву розпочатої контратаки Белькевич на початку другого тайму фактично «загубився». Як наслідок, за часовим відсотком володіння м'ячем «Динамо» встановило антирекорд четвертого туру — 38%.

      А реально «Арсенал» переграв «Динамо» за всіма показниками: удари в ворота — 10:3, кутові — 7:1... Цікаво, що каноніри майже удвічі більше порушували правила, але практично всі дрібні фоли майстерно застосовувалися на далекій відстані від своїх воріт, тому розраховувати на «стандарти» нам не доводилося.

      А найгнітючіше враження справила навіть не поразка, а ганебний епізод, який продемонстрував, що в київській команді наявні ознаки... «дідівщини». Під час єдиного спалаху активності динамівців у другому таймі молодий Гусєв усе зробив просто блискуче — зіграв на правому фланзі в «стінку» з Пеєвим, обіграв Ешлі Коула (який згодом став героєм матчу), і нахабно зробив пас між ніг Сола Кембелла на Шацьких. Узбек ніяким рухом на таке щастя не зреагував, хоча для удару в отвір «ворожих» воріт досить було лише підставити ногу. Очевидно, що епізод не дограв саме нападаючий, але це не завадило йому на пару з Белькевичем «обкласти» Гусєва відбірною російською лайкою. Здивував і Михайличенко, який фактично одразу замінив... Гусєва.

      Щоправда, й невдаха матчу Максим Шацьких пограв ще всього 11 хвилин, поступившись місцем найдорожчому в історії клубу придбанню — аргентинцю Роберто Нанні. На жаль, голеадорські можливості Роберто оцінити важко, бо з виходом на поле Вільтора й Кану гості міцно присіли до своїх воріт, і про цілеспрямовану передачу на єдиного форварда вже не йшлося. Діого Рінкон, який замінив Гусєва, був інертним, а штатний «диригент» Белькевич просто втомився і в останні хвилин десять з м'ячем не зустрічався взагалі. Не дивно, що найкращі того вечора гравці «Динамо» — Федоров і Гавранчич — ворота Шовковського таки не вберегли...

      У той самий час «Локомотив» ледве не переміг у Мілані «Інтер». Але навіть нічия залишила команду Юрія Сьоміна серед претендентів на вихід у «плей-оф». З огляду на те, що в останньому турі москвичі їдуть у Лондон, їхній стратегічний шанс — це домашня гра з «Динамо». Утім і киянам не варто відтягувати вирішальну мить до останнього матчу з «Інтером», адже всі ми добре пам'ятаємо, чим для нашої команди завершувалися групові турніри з італійцями у рідних стінах, коли «біло-сині» ганебно поступилися фактично другим складам «Ювентуса» та «Лаціо».