Ящик Пандорри

      Валентина Бондаровська очолює Міжнародний гуманітарний центр «Розрада», який займається проблемою комп'ютерної та телевізійної залежності. Особливо страждають від теле- та комп'ютероманії діти. Тому Бондаровська переконана, що не обмежувати час перегляду телепередач дитині можна лише тоді, якщо вона уже не уявляє свого життя... без читання книжок. А сьогодні, на жаль, все більше батьків з розпачем кажуть, що їхніх дітей ... викрав телевізор.

      — Пані Валентино, чи справді іноді телевізор стає небезпечним?

      — Коли людина пасивно проглядає телепередачі, вона не підтримує енергетичний потенціал свого мозку. Потім у неї виникає потреба йти в казино або на ігрові автомати для того, щоб надати мозку бажаного адреналіну. Насправді ж потрібно самостійно щось робити й прагнути, аби заняття завершилося перемогою. Згадую, як колись давно в шкільних підручниках друкувалися непрості задачки на логічне мислення. Зазвичай у них iшлося про басейни. Так от, дитині було надзвичайно важко вирахувати ту справжню головоломку, і вся комунальна квартира збиралася на кухні й напружено думала... Раптом хтось знаходив рішення, обличчя всіх сяяли — є інсайт! Є перемога! От вам і адреналін...

      На жаль, багато хто з дорослих не задумується, наскільки небезпечним є пасивне сприймання дитиною інформації. Мама годує немовля при ввімкненому телевізорі, і воно звикає й далі сприймати життя пасивно. Мовою психологів це звучить так: у мозку не виникає гештальт-напруги, яка дає можливість зробити те чи iнше мікровідкриття. Нині поширюються дані про те, що трирічні діти, які щоденно дивляться телевізор, втрачають у своєму розвиткові цілий рік! Я чула й про те, що в Україні вже з'явилися відеокасети, які «заспокоюють» дітей під час їхнього нічного пробудження: дитина заплакала, мати не встає до неї, а просто натискає кнопку відеоплеєра, маля забавляється й невдовзі засинає...

      — Пройдуть роки, і та мати вже не знатиме, що робити, аби врівноважити психіку своєї дитини, яка стала телевізійно залежною. Скажіть, а якими є батьки таких дітей?

      — Насамперед вони вирізняються своєю постійною зайнятістю. Татусі часто вважають своїм головним обов'язком принести в сім'ю гроші. Він може працювати ким завгодно: бути бізнесменом, народним депутатом чи просто на трьох роботах заробляти, аби сім'я жила в достатку. «Не чіпайте мене, — кажуть зазвичай такі чоловіки, — я вам гроші дав, а ви наймайте чи то няньку, чи то гувернантку...» Їхня помилка у тому, що вони вважають: хтось мусить виховувати їхніх дітей. Зазначу, що дочки таких батьків зазвичай агресивні. Ці дівчатка в юному віці з нетерпінням чекають на повернення свого тата додому. Коли ж він приходить, то не знає, що робити з дочкою, і замість того, щоб виявити до неї почуття ніжності й віднести в ліжечко, починає з дитиною бавитись. Дитя ледве засинає о першій годині ночі... Як результат, у неї розвиваються психосоматичні захворювання.

      Загалом, такі батьки й матері ігнорують проблему телевізора. Скажімо, дружина просить чоловіка, щоб той побув з дворічною дитиною. Той погоджується. Але як же він себе поводить! Бере дитину на руки, вмикає телевізор. Він навіть не думає, що це за дитина, які особливості її характеру. Отож вибирає найпростіше — дивиться бойовик. Маля — так само. Коли дитині виповнюється три роки, її приводять у дитсадок. Там вона починає бити всіх підряд. Хто в цьому винен? Звісно, батьки, які свого часу не хотіли знати, що поряд із ними — особистість. Фактично виховання своєї дитини вони віддали в руки небезпечному вихователеві — телевізору. А він, той вихователь, не навчив маленьку людину співчувати, мислити, любити...

      Відомо, що після показу такого, наприклад, фільму, як «Бригада», у школах збільшувалася кількість бійок. З іншого боку, якщо з дитиною спілкуються батьки чи педагоги, у неї не відбувається прямого психологічного накладання того, що побачила на екрані, на реальне життя. Якщо педагоги й батьки пояснюють, що битися погано, бо це боляче, дитина не вийде на вулицю й не стане себе агресивно поводити. Дивно, але мало батьків це розуміють.

      Нині з'явилося покоління п'ятнадцятилітніх, які без пива не уявляють свого життя. Йдеш по Хрещатику, а там — діти телебачення з келихами «Славутича», «Чернігівського». А ми все стогнемо: «Чорнобиль, Чорнобиль...» , не помічаємо, яку біду принесло телебачення.

      — Кажуть, що про ефективність політичного устрою можна судити з телепрограм. Чи погодилися б ви з даним твердженням?

      — Я переконана, що наше телебачення треба практично повністю змінювати, особливо програми для дітей. Якби лишень батьки уявляли, як міцно в душу дитини западають цінності, що їх пропагує телебачення! В розвинених країнах до цього ставляться дуже пильно.    Наприклад, там постійно показують фільми, зняті за мотивами дитячих книжок, які у нас свого часу були заборонені як ідейно шкідливі. У Великобританії, наприклад, знято фільм «Поліанна» про дівчинку, яка перевиховала ціле містечко. Знаю, що вийшли такі чудові кінострічки «Маленький лорд Фонтерлойд», «Таємничий сад». Гадаєте, в Києві можна купити бодай один із цих фільмів? Особисто я хочу одній дівчинці, яка приходить на консультації до нашого центру, подарувати всі фільми з цієї серії. Де там! Вдалося придбати лише «Маленького лорда...» Я знаю, дівчинка щодня переглядає цю чудову стрічку. На жаль, наше телебачення продовжує пропагувати жорстокість та насильство.

      — Але ж телебачення всюдисуще, як від нього захиститися?

      — Якщо людина обрала правильну стратегію виховання своєї дитини, це питання не постане. У таких розвинених країнах, як Японія й Німеччина, дитина уже в 14-річному віці знає, що шкідливе для її здоров'я. Тому найголовніше збагнути: кого ви хочете виховати — благородну й гуманну людину чи жорстоку, яка заради грошей готова піти на все. Тому дедалі більше спілкуйтеся з дитиною, шукайте для неї гуманні книжки, обмежуйте кількість телепрограм, які вона дивиться. Ваша дитина має право бути здоровою. Та найважливіше — продумайте для дитини спеціальну програму маленьких перемог. Можливо, вам вдасться знайти разом із нею її улюблене заняття, яке подарує їй масу відкриттів. Потрібно пересвідчитися, що, отримуючи радість від своєї роботи, дитина все менше й менше цікавитиметься телевізором.

      — А якщо ситуація вже кепська, і дитина на всілякі вмовляння уже відказує жорстко: «Не чіпляйся до мене, я знаю, що мені дивитися?»

      — Не впадайте у відчай. Ще не пізно звернутися до психолога. Досвідчений фахівець підкаже, на які здібності дитини можна спертися, аби переключити її увагу. Одному батькові, який звернувся у нашу службу, я розповідала, як цікаво разом із дитиною гуляти на вулиці — йдеш й розповідаєш про все побачене. Тепер цей чоловік сяє. Він так мені й сказав: «Я не знав, що так просто бути щасливим». До цього свого відкриття він із дитиною «спілкувався» декількома фразами на кшталт «Стань тут», «Йди сюди!» Всі батьки — талановиті. Шкода, що вони часом не уявляють, скільки можуть зробити для своєї дитини, якщо творчо поставляться до виховання.

      Свого часу в московському університеті працював видатний психолог Петро Гальперін. Ми були з ним друзями. Коли він дізнався, що моя дочка йде до школи, то сказав слова, які я запам'ятала на все життя: «Це ще нічого не означає. Ви повинні взяти освіту дитини на себе». Звісно, це не означало, що я маю не довіряти школі. А означало, що як мати несу відповідальність за шлях пізнання своєї дитини.

Розмовляла

Тетяна НЕТУДИХАТА.