Бувають концерти, на які потрапити потрібно всім, не залежно від музичних уподобань. Приємно, що таких концертів у нашій країні більшає, і незабаром до Києва завітає 75-річна Омара Портуондо, «кубинська Едіт Піаф та Біллі Холідей», яка навіть у поважному віці продовжує гастролювати світом. У березні вона виступала в Москві, шокувала журналістів заявою, що «зараз незаміжня і готова розглянути пропозиції», а публіку — останньою, виконаною непоганою російською піснею «Ромашки спрятались». Кажуть, вона не тільки розкішно співає, а ще й має чудову міміку та пластику і легко знаходить контакт із будь-яким залом. «Живу музикою, а в цьому мистецтві головне — почуття», — говорить Омара й однаково чуттєво співає i романтичні балади, i джазові імпровізації.
Співачка — одна з засновників музичного стилю filin (від англійського — fееling, почуття), який об'єднує болеро («Кубинська музика — це Африка плюс Іспанія. З Африки прийшов ритм, а з Іспанії — мелодія», — говорить Портуондо) та американський джаз. Це поєднання вона зробила ще у своєму першому альбомі Magia Negra, який побачив світ у 1959 році. Кубинська криза застала Омару на гастролях у Сполучених Штатах, але попри відрізаність Острова Свободи від світу, вона одразу повернулася на батьківщину, продемонструвавши цим прихильність Фіделю Кастро. А незабаром Омара представляла Кубу на фестивалі в польському Сопоті у 1967 році. І знову гастролі та альбоми один за одним, останній з них — записаний разом з Адалберто Альваресом у 1984 році, а на початку дев'яностих на іспанському лейблі Nubenegra вийшли її платівки Palabras і Desafios.
...Якось у 1996-му американський блюз-гітарист Рай Кудер приїхав у Гавану з директором лейблу World Circuit Ніком Гоулдом для запису CD, а в студії зустрів Портуондо. Кудер запросив її виконати Veinte Anos. «Я навіть не знала, чи нам заплатять — мене це не цікавило, — розповідала співачка. — Мене запросили, я пішла і заспівала. Це була звичайна зустріч друзів». І ця зустріч виконавців кубинської традиційної музики була названа Buena Vista Social Club та розтиражована тримільйонним накладом по всій планеті, а пісня Омари, єдина, заспівана жінкою, — стрижневою на платівці. Рай Кудер отримав «Греммі», музиканти виступили в Карнегі-холi у Нью-Йорку, а відомий режисер Вім Вендерс зняв стрічку про цей проект та його учасників. Картину в свою чергу деякі критики називають найкращою роботою Вендерса.
Наприкінці осені, коли потреба у теплі депресивно загострюється, особливо доречно якщо не поїхати на Кубу, то хоча б послухати її голос у дощовій Україні (і Палаці теж) — цього повинно вистачити, щоб стало тепліше. Філософія співачки в даному випадку проста і дієва: «У нас позитивне світосприймання, ми оптимісти по натурі, завжди співаємо та намагаємося бути веселими. Знаємо, що живемо тільки раз і треба насолоджуватися життям».
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
