«Ну... за поцілунки!»
Місце дії: холодний перший павільйон кіностудії Довженка.
Час дії: 31.10.2005, з 16-ї до 17-ї години
Задіяні актори:
Вона (в беретику з хутряним помпоном, з-під нього — кучері з меліровкою, приталене пальто, черевички на каблуках, у руках — книжка в жовто-чорні квадрати з картонними сторінками, англійськими словами та «складними» ілюстраціями із зображеннями американців 50—60-х років) — Ані Лорак.
Він (у смугастій маринарці, в тон підібраній смугастій сорочці, коричневій жилетці в ромби, чорних штанях у смужку, посмужених черевиках та без окулярів) — Сашко Пономарьов.
Режисери (кліп для Пономарьова «Варто чи ні», остання робота — «Вище неба» для «ОЕ». Вони обклалися з трьох сторін білими ноутбуками. Один із них тримає мегафон) — Ігор та Олександр Стеколенки.
Кореспондент «УМ» (у лівій руці — диктофон, у правій — нотатник, біля вуха — телефон, на носі — окуляри (щоб більше побачити)) — Дарина Горова.
Інші: фотографи, стилісти, консультанти.
Хто не потрапив на сцену: працівники кіностудії, які сидять з обох боків декорації — вагона поїзда — на коробках і спостерігають за процесом; тварини кіностудії — коти, для яких настав теплий деньок, і вони всілися рядочком біля прожектора — гріються. Мружать свої котячі очі. На загравання не відповідають взаємністю.
Історичний відступ: це фактично перший дует для Ані Лорак (колись давно вона заспівала з Дмитром Клімашенком) та свіжий — для Олександра (до його альбому «Вона» ввійшла дуетна пісня «Ти моя», записана з Наталкою Могилевською: «Але все це було дуже спонтанно і давно. Зараз я зробив свідомий крок у виборі пари. Я дуже поважаю Кароліну як співачку, як людину, як жінку. Ми з нею хороші друзі», — каже Олександр). Він же — автор музики 100 Kisses, а слів — діджей Паша. В кінцевому варіанті вона була готова вже після «Євробачення». Пам'ятаєте, як Пономарьов на відбірковому турі з DJ Пашею писали СМС на користь Ані Лорак? Дописалися до пісні.
(Він і Вона сидять у купе поїзда, один навпроти одного. На сидінні стоять сумки та коробки з бантами. Звучить музика)
Режисер номер один: Сашо, зіпрись от так... добре, так і сиди.
Вона: А як мені тримати книжку? Так? Чи так? (підіймає вище)
Режисер номер один: Так, увага... почали!
Він (тримає Її за руки і закохано дивиться в очі): «...she is so sweet»
Вона (сором'язливо усміхається і співає разом із Ним)
Режисер номер один: Стоп. Знято. Добре.
Він (встає, підходить до режисера, одягає окуляри, дивиться на екран): Чьо, прікольноє такоє палучаєтся відєо! Как кіно просто...
До Неї підходять стилісти. Накидають на ноги в капронах куртку. Приносять чай у двох пластикових стаканчиках, щоб не пекло. Збоку встановлюють вентилятор із теплим повітрям.
Вона чекає на Нього.
З'являється кореспондент «УМ».
Він: Ця пісня про сто поцілунків, мільйон обіймів, тисячі дотиків...
Кореспондент «УМ»: Не можу позбутися настирливих асоціацій із дуетом Роббі Вільямса та Ніколь Кідман...
Він: Якщо ви знайдете в цій пісні хоч один мелодійний або гармонійний хід, подібний на ту музику, я вам виставлю великий могорич.
Кореспондент «УМ»: Ух ти, з читачами обов'язково пошукаємо!
Вона: Ну, настрій схожий. У будь-якому випадку це буде гарний подарунок до Нового року. В пісні закладена позитивна святкова енергетика: дзвіночки, гітари, мені все це нагадує казку. Крім того, в кінці кожен може фантазувати, вигадувати щось своє.
Режисер номер два: За сюжетом двоє молодих людей випадково зустрічаються у потязі і, побачивши один одного, починають мріяти про спільне щасливе майбутнє. Для реалізації сюжету кліпу, творчою групою було створено чотири унікальні декорації у стилі Америки шістдесятих років. До однієї із декорацій — квартира двох закоханих — у далеких архівах кіностудії ми знайшли платівки відомих на той час співаків, старі книжки, раритетні програвач та телевізор.
Фотографи блимають спалахами у «купе поїзда», де до зйомок сцени «Її зупинка, тому Вона збирає свої коробки і йде, а Він у шоці» готуються головні герої.
Кореспондент «УМ» (у телефон): Так, Михайле Івановичу... так, я вже біжу на редакційну нараду...»
Вхід на перегляд кінцевого результату: безкоштовний, для всіх, хто має доступ до телевізора.
Орієнтовна дата: 1.12.2005 + сюрприз: ще один дует пані Лорак та пана Пономарьова можна буде побачити в новорічну ніч на телеканалі «Інтер» — пісня Felicita італійського дуету Аль Бано і Раміни Пауер.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
