ОБОЛОНювання освіти

      Наша освітня система сформувалася не в найкращий для українців час — у «совєтський» період СРСР. Гуманітарні дисципліни — історія, літературознавство, філософія, культурологія — були значно обмежені у своєму розвитку доктриною «совєтського народу». А ось технічні спеціальності розвивалися досить активно і перспективно — доказом цього є високий попит на українських науковців технічних та природничих спеціальностей за кордоном. Тож багатьох сьогодні цікавить, чи не зруйнують запропоновані нововведення нашу «стару і добру» освітню систему? Значно поглиблює ці побоювання те, що про Болонський процес говорять або надміру деталізовано (тоді загальну стратегію цих змін прослідкувати практично неможливо), або — як лікар пацієнту: «Не хвилюйтеся, все буде добре, вирішиться найкращим чином, гарно стане і студентам, і науковцям, і викладачам, і країні».

      Не знаю, що саме примушує людей не довіряти цим словам — ментальність українців чи їхня недовіра до влади, базована на власному досвіді, — але від запроваждення нових норм очікують якогось «западла». Поборники старих методів узагалі мають похмурі передчуття — чи не планує глобалізований світ знищити нашу унікальну систему освіти для того, щоб потім українців використовувати як рабсилу? Міністр освіти Станіслав Ніколаєнко заспокоїв щодо цього сказавши, що руйнувати в національній системі освіти нічого. «Пам'ятаєте, коли у фільмі «Операция «Ы» казали: «Нічого не треба красти, там до нас усе вже вкрадено», то приблизно така ж ситуація у нас з освітою», — сказав Ніколаєнко на прес-конференції. І додав, що унормовують освіту для того, щоб дипломи наших випускників визнавали у світі, щоб європейці вчилися у нас, а ми – у них, та щоб дипломовані інженери не працювали малярами-штукатурами по закордонах.

      Йдеться передусім про формальні зміни — наприклад, у ВНЗ тих країн, які підписали Болонську декларацію, буде запроваджено дипломи нового зразка. В Україні вже розробили нову вкладку до диплому і зараз на «круглих столах» узгоджують її з ректорами ВНЗ.

      Крім цього, мають модернізувати і сам навчальний процес. І тут студентів та вчителів очікуватимуть серйозніші зміни.

Геть спеціалістів!

      Міносвіти розробило проект, згідно з яким ВНЗ випускатимуть не спеціалістів (термін навчання 5 років), а бакалаврів та магістрів, на підготовку яких виділяють 4 та 6 років. При цьому бакалаврський курс буде професійніше орієнтованим, а магістерський закінчуватимуть ті, хто схоче продовжувати наукову роботу. Бакалаврів випускатимуть значно більше, ніж магістрів, а до магістеріуму відбиратимуть на конкурсній основі. Складнощі становить те, що програми переважної більшості ВНЗ орієнтовані на п'ятирічний термін, тому частину курсів бакалаврам доведеться «втиснути» в чотири роки. Крім того, студенти хочуть отримувати якомога кращу освіту, щоб бути конкурентоспроможними, тому на бакалаврі зупинятися мало хто хоче. Як жартував мій знайомий, для того щоб тебе взяли секретарем чи «старшим куди пошлють», ти повинен володіти кількома іноземними мовами, мати дві вищі освіти та п'ятирічний досвід роботи, гарно виглядати і при цьому мати не більше 32 рокiв. Доки вимоги на ринку праці не стануть більш «людськими», бакалаврами ставатимуть найчастіше ті, кому дуже треба заробляти гроші (наприклад, діти з бідних сімей), а на магістеріум намагатимуться пропхнути «своїх».

Скорочення спеціальностей та дисциплін

      Як зізнався Станіслав Ніколаєнко, в Україні випускають незрозумілих для європейців спеціалістів. Та і серед українців такі спеціальності вже давно не користуються попитом. Тому список спеціальностей, які готують ВНЗ, буде скорочено. Які саме, міністр не назвав, пославшись на те, що це «розмова на цілий день». Думаю, це тому, що список скорочень ще остаточно не визначений. Проте вже зараз точно відомо, що пропонують збільшити перелік технічних спеціальностей і водночас значно скоротити гуманітарні.

      Виникла дискусія навколо навчальних курсів. Одні викладачі вважають, що їх варто «укрупнювати», тобто читати для студентів один, але розширений і поглиблений курс, а не примушувати відвідувати курси, створені під того чи іншого викладача кафедри. Інші — за «подрібнення» курсів.

      Анатолій Колот, проректор із навчальної роботи Київського національного економічного університету переконаний, що «надмірна кількість дисциплін (а по суті, це міні-дисципліни) — явище, що має переважно негативні наслідки». Серед «мінусів» він називає «безсистемність знань та неминуче дублювання одних і тих самих тем на інших курсах, що є неекономною витратою навчальних годин та в результаті призводить до перевантаження студентів і викладачів».

      Києво-Могилянська академія від дня свого започаткування намагалася наблизити свою освітню систему до європейської. Так, уже давно з її стін виходять магістри та бакалаври. В НаУКМА студенти, крім обов'язкових курсів, мають право обирати додаткові. Відбирають за назвою, тематикою чи намагаються потрапити до того чи іншого викладача. Тобто «дрібні курси» в НаУКМА також існують. І користуються неабиякою популярністю, адже часто саме на них студент отримує найновіші знання, має можливість ближче поспілкуватися з викладачем, порадитися щодо літератури. Так, крім загального та обов'язкового для всіх гуманітаріїв курсу з культури, можна було прослухати курс «Культура Давньої Греції» або, крім історії України, відвідувати курс з української історії ХХ століття чи з археології. Важливо, що цілісність сприйняття матеріалу при цьому не порушувалася, навпаки — місцями поглиблювалася. Студенти дійсно були завантаженими, проте набуті знання з одного прослуханого курсу допомагали розумінню та засвоєнню знань з іншого.

Кредитно-модульна система

      В Європі ця система діє давно. Суть її полягає в тому, що за кожен курс студент може отримати певну кількість кредитів (найчастіше від одного до трьох). Тобто кредити — це своєрідні бали, які показують, що студент не байдикував. Кредит можна записати на свій рахунок лише тоді, коли ти здав іспит із цього предмета. Кількість кредитів є своєрідним показником «важкості» курсу. Наприклад, після успішної здачі тесту з курсу «Наш освітній заклад в історії країни» студент отримує півкредиту, а за курс «Інформаційні системи та структури даних» — три. Для того, щоб отримати диплом ВНЗ, студент за роки навчання має набрати певну кількість кредитів.

      Кредити також стануть у нагоді, якщо студентам дозволять самостійно обирати частину предметів. Так студенти НаУКМА мають фактично індивідуальні плани навчання, серед яких є обов'язкові та вибіркові. Для того, щоб не допустити перевантаження студентів та запобігти спробам «хитрих» обрати кілька предметів та отримати за них повноцінний диплом, використали систему кредитів. Для того, щоб отримати диплом бакалавра, треба набрати не менше 120 кредитів чи залікових балів, як їх називають у Могилянці. Якщо у когось був «перебір» кредитів, за зайві прослухані курси доводилося сплачувати певну суму грошей. Тому тим, хто дуже хотів всюди встигнути і все послухати, краще було просто приходити послухати лекції  як  вільний слухач.

      Після запровадження норм Болонського договору студенти матимуть змогу вчитися то в одному, то в іншому ВНЗ. І при цьому отримати повноцінний диплом того закладу, в якому вони складатимуть іспити. Таким чином українська молодь зможе повчитися і в закордонних ВНЗ. Для того, щоб прослухані і зараховані курси «не пропали», а потрапили до диплому, і допомагає унормована для усіх ВНЗ Європи кредитно-модульна система.

Оцінки

      Було би добре, щоб навчальні заклади визначилися і з тим, за якою системою балів ставити студентам оцінки. Найрозповсюдженішою є стобальна система. Правда, в Могилянці студенти однаково «перекладали» стобальні оцінки у п'ятибальні й раділи, коли отримували 91 («п'ятірку») та сумували, коли це було лише 90 — не «дотягли», мовляв, трішечки.

      Частину балів із цієї стобальної оцінки студент зможе отримати за відвідування, за доповнення, за відповіді на семінарах, за письмові роботи та за іспит. При цьому іспитова оцінка не може перевищувати 50 балів. Тобто якщо студент прийшов лише на іспит, здати предмет навіть на найслабшу «трієчку», у нього немає жодної можливості. Працювати доведеться протягом року. Але така оцінка менше залежить від «людського фактору», і «своїм» поставити незаслужену оцінку буде значно важче.

      Планують перевести як школи, так і ВНЗ на тестування, причому бажано електронне. Це пов'язано з тим, що паперове буде занадто дорогим, до того ж гірше захищеним від різних корупційних махінацій. Тестування також викликає декілька зауважень. По-перше, часто для того, щоб отримати «трієчку»,  достатньо просто вгадати частину відповідей серед запропонованих варіантів. Розповідати ж докладно про творчість Нечуя-Левицького чи про особливості відмінювання займенників на усному іспиті значно важче. По-друге, залишається проблемою, як визначити творчих чи дуже талановитих дітей, якщо оцінювання розраховане на середнього учня? Чи не зникне мотивація вчитися у тих, хто усвідомить, що «вище планки не стрибнеш» і що не варто бути «надто розумним» — однаково не помітять?

      Випускні тести зі школи можуть бути водночас вступними до ВНЗ. Школяр зможе, як це прийнято за кордоном, відсилати результати своїх тестів до різних «вузів» та чекати на їхню відповідь — згодні чи не згодні прийняти автора таких відповідей до своїх лав. Треба врахувати, що, якщо цей процес не контролювати, до ВНЗ братимуть тих, за кого попередньо «домовилися». Також буде важко визначити кількість студентів, особливо якщо вступники довго вагатимуться, на яку ж із пропозицій погодитися. Буде сумно, якщо при вступі спрацьовуватиме принцип «хто не встиг, той запізнився». Тому непогано було би, якби акредитацію навчального закладу визначали не лише залежно від педскладу, а й від рівня освіченості випускників, їх привабливості для роботодавців.

 Платна чи безоплатна?

      Найбільше турбує батьків майбутніх студентів, чи не стане в Україні освіта вся платною, як це прийнято в капіталістичних країнах. Станіслав Ніколаєнко запевнив, що скорочення бюджетників не буде, нагадавши, що у державних ВНЗ має бути не менше 51 відсотка студентів, які вчаться за рахунок держави.

      Нещодавно Президент наклав вето на закон, який, за словами студентських спілок, загрожував перетворенню нашої освіти на платну. Відповідно до норм цього закону, студенти-бюджетники були змушені відпрацювати 3 роки за державним направленням, або в iншому випадку — повернути «вузу» витрачені на студента гроші. Таким чином або зі студента могли «здирати» гроші за «освітні послуги», або у нас вводилася примусова праця.

      Проте Міносвіти впевнене, що не все в цьому законі було несправедливим. Станіслав Ніколаєнко вважає, що при вступі до деяких ВНЗ зі студентом доведеться укладати угоду щодо відпрацювання трирічного терміну або пост-фактум оплати за навчання. Це буде стосуватися медиків, учителів, працівників енергетичної сфери. Тож для них Міносвіти пропонуватиме залишити норму, водночас зобов'язавши державу надати «відісланому» молодому спеціалісту підвищену заробітну платню та квартиру.

      «Я студентам пояснював, – розповiв Нiколаєнко , – люди добрi, молiться Богу, щоб вам зберiгли цi держзамовлення та вiдпрацювання. В зауваженнях Мiнфiну сказано,що, щоб на наступний рiк ми це зробили, потрiбно бiльше двох мiльярдiв гривень. Колi я студентам пояснив, що якби їм надали роботу, житло, як написано в законi, то багато хто сам би про це попросив.»

      До речі, Ніколаєнко вважає, що студентів надто часто використовують політичні партії. Через це під час наради ректорів він порадив керівникам ВНЗ не йти на конфлікт зі студентами, принаймні до цьогорічної виборчої кампанії. «Так тоді ж знову вибори!» — розпачливо вигукнув один із ректорів із залу. Міністр у відповідь лише сумно посміхнувся і розвів руками.

КОМЕНТАР

      Катерина Борисенко, кандидат філолог. наук, старший викладач кафедри української мови і літератури Київського міського педагогічного університету ім. Грінченка:

      — Студенти стикаються з проблемою, яку вже встигли самі охрестити як «постійна сесія», адже вони змушені протягом семестру старанно готуватися до кожної дисципліни, напрацьовуючи необхідну кількість балів. Скажіть, навіщо філологу нарівні з предметами лінгвістичного та літературознавчого циклу «вивчати» фізкультуру, правознавство, економічну теорію, соціологію, ОБЖД? А саме такими предметами вони переобтяжені. Тож, переходячи на європейську систему вищої освіти, спочатку треба було уніфіковувати не систему оцінювання, а саму структуру, коли студент має обов'язковий мінімум із профілюючих предметів плюс обирає кілька курсів згідно зі своєю спеціалізацією.

      Другим «болючим» місцем є те, що студентів третіх-четвертих курсів, котрі планували отримати диплом спеціаліста й, відповідно, навчатися п'ять років, поставили перед фактом, що правила гри змінено й чекає їх бакалаврське та магістерське майбутнє, — але ж навчалися вони за програмою, розрахованою на п'ять років, і багато важливих профілюючих предметів було заплановано саме на старші курси.

      Викладача завантажили годинами, необхідними для ставки, натомість кількість годин на кожну дисципліну зменшили. Відтак він змушений вести предмети, котрі відбігають від кола його наукових зацікавлень, отже, нівелюється таке поняття, як викладацька спеціалізація (до чого дуже уважно ставляться на Заході), що, ясна річ, не може не позначатися на якості знань, які він подає студентам. До того ж за всією цією метушнею викладача фактично позбавляють права самому повноцінно займатися наукою.

      І взагалі: про яку Європу ми можемо говорити, доки в нас існує наукова цензура в особі ВАК України? Про уніфікацію наукових ступенів уже краще промовчу... І про які європейські стандарти може йтися, коли зарплата нашого викладача-науковця дорівнює зарплаті прибиральниці банку?

      Володимир Панченко,  доктор філологічних наук, проф., віце-президент з навчально-наукових студій Національного університету «Києво-Могилянська академія»:

      — Підписані норми Болонського процесу передбачають значно більшу динаміку навчання. Студент зможе відвідувати курси десь в іншому університеті, і вони будуть йому зараховані. При цьому виникає своєрідна конкуренція між ВНЗ, а це може не всім сподобатися.

      Також інколи кажуть, що європеїзація освіти призведе до витікання інтелекту з України. Але до цього призводять зовсім інші причини соціально-економічного характеру. Якщо молода людина не зможе себе реалізувати у своїй країні, то тоді вона шукає більш успішне для неї місце за кордоном. Якщо ж вона має можливість для самозабезпечення та самореалізації, то хіба вона буде шукати для себе місце під чужим небом? Так що не треба плутати причини і наслідки.

      Я позитивно оцінюю цей процес, тому що він є частиною нашого прагнення інтегруватися в європейський простір. Не тільки в освітній, а й в економічний та культурний. І це одна зі складових цього процесу.

ДО РЕЧI

      Всеукраїнське педагогічне товариство ім. Григорія Ващенка висловлює занепокоєність негативними тенденціями, що спостерігаються у процесі приєднання України до Болонського процесу. Зараз значно менше вивчають дисципліни державницько-українознавчого циклу через те, що самі ВНЗ визначають, викладати ці дисципліни чи ні. «Прикро, але такі предмети необхідні з точки зору формування не тільки фахівців, а й патріотів країни», — переконаний голова Товариства, відомий науковець Анатолій Погрібний. Його також турбує те, що викладачі можуть поповнити армію безробітних після скорочення переліку спеціальностей. А поки що скорочується час, виділений на освоєння дисципліни, тому педагоги перетворюються на свого роду обліковця, який тільки і дбає про те, щоб встигнути нарахувати студентам необхідні бали. Негативною тенденцією, на думку Товариства, є також те, що фундаментальні дисципліни скорочуються і тим самим руйнується одна з донинішніх переваг вищої освіти у нашій країні.

* * *

      У Римі пройшли 50-тисячні демонстрації проти введення реформ в освіті. Студенти та викладачі вважають, що новації, запропоновані міносвіти Італії, антидемократичні та руйнують державну безкоштовну освіту, оскільки сприяють зближенню навчальних закладів з бізнесом за рахунок залучення компаній до їхнього фінансування.

* * *

      Міністр освіти Туреччини Хюсейн Челік під час відвідин Києва цілком підтримав реформи в освіті, запропоновані Болонською декларацією, та підкреслив, що він сам навчався деякий час у Європі, але залишився при цьому турком-патріотом. Тому руйнації національної освіти від її європеїзації не відбудеться, переконаний пан міністр.