Анатолій Тимощук: Хочу пограти в якомусь із найсильніших чемпіонатів Європи

      Сьогодні донецький «Шахтар» проведе свій другий матч у груповому турнірі Кубка УЄФА з німецьким «Штутгартом». Гірників на поле, за традицією, виведе капітан команди Анатолій Тимощук, 26-річний уродженець Луцька. Днями з півзахисником збірної України поспілкувався кореспондент «УМ». Щоправда, настрій у Тимощука був далеко не святковий, адже напередодні його «Шахтар» вибув із боротьби за Кубок України.

«Шахтар» недооцінив міць «Карпат»

      — Анатолію, «Шахтар» давненько не сходив із кубкової дистанції так рано. Як команда пережила поразку від «Карпат»?

      — Для себе я дуже емоційно сприйняв наш виліт iз Кубка України, бо, зрозуміло, програвати зовсім не хотілося. Не знаю, як пережили цю поразку партнери. Можливо, на декого вона не справила жодного враження. Я вийшов на поле лише на 30 хвилин, бо тренер спочатку думав дати мені відпочити. У відведений час робив усе можливе, аби загострити гру й допомогти команді перемогти, однак ми все ж поступилися.

      Що сталося — те сталося, треба від цього швидко відходити, бо чекають чергові серйозні противники — «Штутгарт», «Динамо». Через щільний графік тренер поберіг декого з лідерів, і ми вийшли проти «Карпат» не в найсильнішому складі. Але, гадаю, такий клуб, як «Шахтар», маючи гідних запасних, мусить вигравати у будь-якого опонента. Мабуть, до першолігових «Карпат» дехто з наших поставився зневажливо — не всі футболісти знали про амбіції й традиції львівського клубу, тому й недооцінили господарів.

      — Чи були в тебе, уродженця Луцька, якісь особливі почуття в тому матчі?

      — Ніякого психологічного тиску я не відчував. Навпаки, знаючи бойовий настрій вболівальників і футболістів «Карпат», хотілося їх переграти.

      — Після зустрічі Мірча Луческу казав, що донецькі футболісти постраждали від футбольного хуліганства. Як часто вам доводиться зустрічатися з подібними проявами?

      — Справді, на стадіоні «Україна» дуже багато пластикових пляшок летіло з трибун на поле, і це могло призвести до травм футболістів або суддів. Я розумію, що Львів скучив за великим футболом і що люди під час матчу негативно ставляться до гравців команди-суперника. Але ж треба дотримуватися певних рамок. У цілому в Україні такі випадки наразі поодинокі, однак намітилася неприємна тенденція в бік збільшення кількості порушень, як-то запалювання димових шашок, кидання їх і пляшок на поле. Мені особисто грати це не заважає, але подібні ситуації спостерігати неприємно.

      — Президент і тренер «Шахтаря» кажуть, що цього сезону команда ставить перед собою максимальні цілі. На твою думку, чи до снаги це нинішньому складу?

      — Завжди бути першим у спорті, так само як і максималістом у житті, дуже важко. У Кубку України ми також прагнули до більшого, але життя вносить свої корективи. Проте, думаю, команді до снаги піднятися високо як в Україні, так і «на Європі». Головне, щоб усі гравці були до цього готові психологічно, а також віддавалися боротьбі протягом усього матчу.

      — Формування у «Шахтарі» груп за національною ознакою не заважає грі команди?

      — Думаю, що ні. Поза газоном із кимсь спілкуєшся більше, із кимсь менше, все-таки дається взнаки мовний бар'єр. Із легіонерами, які знають російську, нормально розмовляємо, разом щось обговорюємо, жартуємо. У контрактах закордонних футболістів, наскільки я знаю, є пункт, що змушує їх вивчати російську мову. Той же Брандао вже непогано нею володіє. Але головне — щоб на полі ми діяли, як одна команда із спільною метою.

      — Отже, напруги у стосунках немає?

      — У будь-якому колективі часом трапляються певні непорозуміння, але в нас вони швидко й професійно вирішуються у робочому порядку.

Як «поставити» удар здалеку

      — Прихильники «Шахтаря» і збірної України люблять Тимощука за те, що він на полі справжній боєць...

      — Так мене виховали в дитинстві. Незалежно від результату, я буду діяти на повну потужність, аби відстояти честь команди й принести радість уболівальникам.

      — При цьому деякі фани закидають, що ти забагато пасів віддаєш назад, а в атакувальних діях береш участь доволі рідко...

      — Подібні думки можуть висловлювати не надто обізнані на футболі люди. На полі я маю виконувати те, що від мене вимагає тренер, а не вболівальник. Я мушу дотримуватися обраної тактики, аби не зламати концепцію гри команди. Намагаюся діяти надійно і назад відіграю лише тоді, коли тиснуть суперники, і є загроза втратити м'яч. Статистика техніко-тактичних дій, яка ведеться у клубі, свідчить, що кількість передач уперед, назад і поперек у мене приблизно однакова.

      — Футбол зараз став більш атлетичним, а твоя позиція опорного півзахисника передбачає багато єдиноборств і начебто вимагає мати міцну статуру, тоді як ти — хлопець худорлявий. Тренери не казали, що треба «підкачатися»?

      — Такого не було. У кожної людини формується своя структура тіла, і якщо її змінювати силоміць, ця неприродність буде тільки заважати на полі. Ви бачите, що я граю на рівних і переграю навіть кремезніших за мене суперників. Моя вроджена непоступливість і технічні навички допомагають гідно протистояти в єдиноборствах.

      — Потужні удари з далекої відстані вже давно стали візиткою Тимощука. Над ними ти працюєш окремо?

      — Зазвичай я прошу когось із голкіперів залишитися після тренування й стріляю по воротах із місця чи по м'ячу, що рухається. До й після тренувань заходжу до тренажерного залу, навантажую певні групи м'язів. Робота, яка виконується на тренуваннях, не може зникнути безслідно і дається взнаки під час матчів.

На чемпіонаті світу гратимемо на результат

      — Не можу не спитати про збірну. Наша команда впевнено провела майже весь відбірковий турнір, але кінцівку в домашніх матчах із Туреччиною й Албанією змазала. Чому?

      — Треба зазначити, що в поєдинках, у яких ми досягали успіху, команда грала на результат. Два останні матчі вийшли яскравими, над нами вже не висів тягар відповідальності, тому хлопці десь хотіли зіграти красивіше, більше атакувати, хоча діяли все одно самовіддано. Гра з Японією продемонструвала, що ніякого спаду в нас немає. Команда Японії, 16-та в рейтингу ФІФА, завдала лише два удари по воротах України, яка перебуває на 39-му місці. Ми діяли набагато гостріше, завдали 15 ударів, хоча спротив суперника зламали лише наприкінці зустрічі.

      — За словами Блохіна, якість гри нашої збірної у програному поєдинку з турками була чи не найкраща за весь відбірковий цикл, тоді як позитивний результат до українців приходив в основному в не надто видовищних матчах. Отже, як команда має діяти на чемпіонаті світу?

      — Думаю, треба грати на результат, бо наразі це приносить нам перемоги. У Німеччині ми маємо залишитися тим монолітним колективом однодумців, яким збірна виглядала у кваліфікації.

      — Ти вже протягом тривалого часу виступаєш за «Шахтар», водночас зацікавленість у твоїх послугах неодноразово виявляли закордонні клуби. У тебе самого є бажання спробувати сили за межами України?

      — Так, адже футбольне життя не таке вже й довге, тому хочеться відкрити для себе щось нове, пограти в якомусь із найсильніших чемпіонатів Європи. Я знаю, що пропозиції надходили, але все залежить від керівництва клубу «Шахтар». Певен, будуть і нові запрошення, але лише у випадку, якщо я разом з «Шахтарем» добре виступатиму в єврокубках, а національна команда добре себе покаже у Німеччині або в наступному відбірковому циклі.

      — Чи мав розмови з президентом клубу стосовно можливого трансферу?

      — Так, ми спілкувалися. Думаю, у разі надходження нових пропозицій також будемо говорити й знайдемо спільну мову.

      — У своїх інтерв'ю Андрій Воронін говорив, що Тимощук — один із найкращих його друзів. Як ваше знайомство відбулося?

      — Наші дороги перетнулися ще в юніорській збірній, причому тоді ми обидва діяли на позиції форварда. Потім не бачилися десь років чотири й зустрілися знову лише в головній команді країни. Тепер справді товаришуємо, скажімо, разом із родинами ми відпочивали у США. Поки що плани на зимову відпустку не складали, але, думаю, щось цікаве обов'язково вимислимо.

      — Нині ти мешкаєш у російськомовному регіоні. Не підзабув українську?

      — В жодному разі. З дружиною вдома спілкуємося українською, так само як і з товаришами по футболу — Пуканичем, Віртом, Гусиним, Шелаєвим, Єзерським... І мій сайт — www.tymoshchuk.com — має україномовну версію.