Любомир Госейко і його «кінeматографiчний хрест»

      На обкладинці своєї книжки він майже Річард Гір. Із беджиком на грудях. Зараз історик нашого кіномистецтва, Любомир Госейко, який народився в сім'ї українських політичних емігрантів у Парижі і все життя прожив у французькій столиці, на Гіра вже не схожий — відростив вуса. І в нього якесь дивне волосся: скрізь чорне, тільки біля лівої скроні — сива пляма. Але щось акторське в гарному сенсі цього слова, легкий пафос, шарм, лоск усе одно є у цьому 54-річному славістові, режисерові, кінознавцеві та рекламістові і т. д., включно з членством у Французькій асоціації дослідження історії кіно та Національній спілці кінематографістів України.

      «Історію українського кінематографа» Французький культурний центр презентує в рамцях фестивалю «Молодість», а взагалі-то це третя її презентація. Перший раз книжку в 2001 році видало у Франції видавництво «A Die». Другий раз це саме видання Госейко представив у Києво-Могилянській академії. І от нещодавно «A Die» безкоштовно передало права на «Історію українського кінематографа» видавництву «Kinо-Коло» (не часопису, не кінопорталу, а саме видавництву, першою книжкою якого і стала монографія Любомира Госейка). Посольство Франції в Україні та Міністерство закордонних справ Франції «посприяло», як зазначено в післяслові. До речі, саме Програмі сприяння видавничій справі «Сковорода» ми завдячуємо виходу не тільки книжки Любомира Госейка, а й шикарному кальварійському «Гаргантюа і Пантагрюелю», безлічі видань Віана, Малларме, Бодлера.

      Можна сперечатися, чи вдало вибране місце — хоч кав'ярня «Бабуїн» і книжкова, і більшість столиків у ній зарезервовано, це все-таки кав'ярня. О дев'ятнадцятій тридцять тут доста людей, які хочуть їсти-пити. Тому презентація йде під тихеньке клацання виделочок об тарілочки та келишка об келишок. Прийшли новий посол Франції в Україні Жан-Поль Везіан, Ігор Стрембіцький та Наталка Конончук, співачка, вдова Івана Миколайчука Марія Миколайчук, Вадим Скуратівський, Володимир Войтенко і всі, хто якось дотичний до кіномистецтва і не пішов на іншi заходи «Молодості».    

      Критики в один голос називають монографію Любомира Госейка унікальною. Володимир Войтенко, ведучий «Аргументу кіно» на «Плюсах» і головний редактор журналу «Кіno-Коло», каже, що це «перша в Україні професійна монографія, яка без викривлень і в повному обсязі показала українське кіно з 1896 по 1995 роки». Бо монографії, які видавалися до цього, більше схожі на кінематографічний казус або просто є історичними дослідженнями, неповні чи недопрацьовані, чи видані дуже давно.

      Книжка на 464 сторінки має сім розділів: «Початки кінематографа в Україні», «ВУФКУ» (Всеукраїнське фотокіноуправління), «Від розкуркулювання до соціалістичного реалізму», «Сталінське кіно», «Відлига», «Застій», «Від перебудови до незалежності». Олег Сидор-Гібелинда, який написав рецензію на цю книжку, ще коли її презентували в 2002 році у Києво-Могилянці, говорить: «Мало не кожен кінотвір розглянуто крізь призму партійного тиску на автора і спроб його подолання останнім — найчастіше невдалих. Часом це може видатися наївним — та, на жаль, це правда».

      Войтенко розповідає, що над українським перекладом працювали майже три роки: «Спочатку домовлялися, потім почали перекладати, потім редагувати. Велике спасибі за інфографіку Музею Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка». Слід віддати належне ілюстраціям — вони тут починаються з 1924 року, з фільму Володимира Гардіна «Отаман Хміль».

      Любомир додає: «Я не дуже добре володію українською мовою (і правда, він постійно замість «кінО» каже «кІно». — Авт.) Перші два розділи переклав сам, а над п'ятьма іншими працював мій колега зі Львова Станіслав Довганюк. Колись він зробив велику помилку — виїхав із Франції. Опинився на «Мосфільмі», перекладав там французькі стрічки. Не можна сказати, що він закопав свій талант, але у Парижі для нього було б ширше поле діяльності».

      Цікавий правопис перекладу. Не затверджений нині, а дещо змінений, таким, до речі, послуговується понад п'ять років журнал «Кіno-Коло». Мотив, як зазначають видавці, — «український правопис потребує реформування по роках численних ідеологічних та політичних спотворень та репресій».

      Наклад українського видання — всього 1000 примірників. Поки що, запевняє Володимир Войтенко, цього досить, аби заповнити полиці книжкових магазинів у столиці та найбільших містах України. «Але на 2008 рік запланований Рік України у Франції. Думаю, тоді вийде друге видання, доповнене, — говорить Госейко. — А на схилі літ сподіваюся видати дво- чи навіть тритомову історію українського кінематографа». На обкладинці французькомовного видання «Історії українського кінематографа» кадр із фільму Юрія Іллєнка «Лебедине озеро. Зона». Коли перевидавали книжку українською, Госейко наполіг, аби на обкладинці був кадр зі стрічки «Кам'яний хрест»: «Це людина, яка іде по кам'янистій землі із мішком перегною на плечах. Я в цій людині вбачаю себе. Можливо, тому що роблю важку роботу — розповідаю французам, які дуже часто асоціюють українське кіно з російським, — про українських режисерів». Українські ж кінокритики в один голос запевняють, що не тільки для француза, а й для українця книжка Любомира Госейка дасть купу нової інформації для роздумiв.