Дух і літера канону

01.11.2005
Дух і літера канону

(Олега ГРИБА.)

      Читачка з Волині пише: «Мене шокувала розповідь родички про те, як під час хрещення батюшка відмовився здійснювати таїнство, бо, мовляв, хрещений батько (16-річний хлопець) свого часу був охрещений у неканонічній церкві. Інцидент вичерпався лише після того, як «канонічний» служитель культу тут же перехрестив злощасного кума».

 

      В останні роки слово «канон» стало чи не найуживанішим у навколоцерковних колах. Яка церква канонічна, а яка ні? Які священики та єпископи канонічні? Чи таїнства, що здійснюються в «неканонічній» церкві, дають благодать? Чи душі спочилих християн, які поховані «неканонічними» священиками, упокояться? А може, їх треба перепоховувати? А може, варто перепоховати тих померлих, яких ховали священики «канонічної» нині церкви в 141-річний період її колишньої «неканонічності»?.. Вирують пристрасті. Брат не розмовляє з братом, діти відвертаються від батьків...

      Канон (грецькою) — тростина, теслярське мірило, правило. Це слово стало в наші дні символом розколу, розбрату, непорозуміння. Може, людський канон застелив перед нашими очима канон Божий? Може, ми хочемо прикрити тим каноном, як фіговим листком, свою ж таки людську духовну наготу? І чи є взагалі сьогодні справді канонічна церква — яка б суворо виконувала всі канони Канонічного права православної церкви? Чи є насправді сьогодні такий Канон, який не роз'єднував би, а об'єднував? Щоб дати відповіді на ці запитання, звернімося до першоджерел (Першоканон кожного християнина — Слово Боже) та на джерела Канонічного права православ'я.

      Існує таке поняття «страйк по-італійськи». Суть його в тому, що персонал якогось підприємства або установи, аби примусити керівництво задовольнити їхні вимоги, не припиняє роботи, а просто починає чітко, не ухиляючись, виконувати всі приписи й інструкції. У результаті через короткий час таке підприємство паралізується і припиняє свою роботу. Подібну аналогію можна застосувати й до Канонічного права. Якщо церква, яка стверджує, що вона «канонічна», буде справді суворо виконувати церковні канони, то в дуже короткий час вона, як релігійна структура, просто розвалиться. І тому не думаю, що погрішу проти істини, коли скажу, що канонічної церкви в буквальному розумінні цього слова на сьогодні просто не існує (!), і, таким чином, представники так званої «канонічної» церкви в Україні тільки обманюють і себе, і свою паству.

      Для прикладу відкриймо Канонічне право і проаналізуймо деякі його пункти в розрізі церковного життя сьогодення: «Усіх вірних, що приходять до церкви й Святе Письмо слухають, але не перебувають на молитві й Святому причасті до кінця, за те, що тим самим безчинствують у церкві, належить відлучати від церковного єднання» (Правила Святих Апостолів, канон 9). Чи багатьох із тих, хто виходить із храму вже по «Отче наш», відлучено «канонічною» церквою? Не думаю, щоб хтось пригадав сьогодні такий випадок.

      «Ніхто з приналежних до духовного сану або з мирян аж ніяк не повинен їсти опрісноків, що їх дають юдеї, не входити в дружбу з ними, ні під час хвороби не закликати їх, і лікування від них не приймати, і в лазнях разом iз ними не митись. Якщо хто наважиться це робити, то духовну особу позбавляти сану, а мирянина відлучати» (11-й канон П'ято-Шостого Вселенського Трульського собору). А тепер уявімо на хвилинку, що «канонічний» священик допитуватиметься у лікаря «швидкої» про його національність...

      Очевидно, сьогодні слід або терміново переглянути Канонічне право православної церкви і внести зміни відповідно до вимог часу, або припинити оце штучне розділення на «канонічних» і «неканонічних» з тої простої причини, що жодна конфесія суворо не дотримується канонів православ'я через те, що цього не можна зробити фізично.

      Ще один міф представників «канонічної» церкви — це те, що канони, мовляв, дають благодать Святого Духа, і, таким чином, церква «неканонічна» відповідно є і «безблагодатною». Тут бачимо змішання людського і Божого, святого і не святого; підміну понять. Канони — це збірник церковних правил, які регламентують деякі сфери життя церкви. І не більше! Канони не можуть давати чи віднімати благодать, бо благодать Божа — це прерогатива Святого Духа. А Він, Дух Святий, як сказано в Євангелії від Івана, «дихає, де хоче» (див. Євангеліє від Івана, 3 розділ, 8 вірш), а не згідно з приписами церковних правил.

      Господь читає серця. Він «противиться гордим, а смиренним дає благодать» — ось канон, ось правило, згідно з яким насправді розподіляється благодать Божа. Віра смиренна, що чинна любов'ю, — ось єдиноправдиві ознаки дійсного християнства, відмітні риси істинної православності. І якщо в церкві царює смирення, братерство й любов, то не залишиться вона без благодаті Всесвятого Духа Божого.

  • Повернення церкви

    До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>

  • Пристрасті навколо храмів

    На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>

  • Речники кривавого «миру»

    Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>

  • Таємний фронт

    Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>

  • Скарбниця мощей

    Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>

  • Після Пасхи — до єднання

    Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>