Генеральним контрактом №10/498 від 10 грудня 2004 року та Додатковими угодами до нього було передбачено перерахувати з державних коштів на рахунки приватного консорціуму «ЄДАПС» 495 460 041 (чотириста дев'яносто п'ять мільйонів чотириста шістдесят тисяч сорок одну) гривню. З боку замовника цю угоду підписав колишній начальник Державного департаменту ресурсного забезпечення МВС України генерал-лейтенант Василь Грицак. З боку виконавця — діючий президент консорціуму «ЄДАПС» Ірина Обиденко.
Тому, хто до мільйонів не звик і словосполучення «багато грошей» розуміє як 350 гривень пенсії в день її отримання, пояснимо: сума згаданого контракту дорівнює 0,5 відсотка від доходів бюджету України за 2005 рік! Підкреслимо час підписання контракту: це були дні Помаранчевої революції, останні дні правління Леоніда Кучми.
Мародери, як відомо, безчинствують саме під час зміни влади. Судячи з усього, генерал Василь Грицак дійсно поспішав. Адже державна людина, котрій не байдужий власний імідж («Генерали з челядниками на дуелях не стріляються», — сказав він якось про журналістів, які написали про його оборудки), потурбувався б про те, щоб угода мала хоча б пристойний вигляд.
Інформацію про реальних власників консорціуму «ЄДАПС» оприлюднювали не раз. Та й у рідному міністерстві, очевидно, можна було дізнатися, що, цитую, «за наявною інформацією, безпосереднім або опосередкованим власником підприємств, що увійшли до консорціуму «ЄДАПС», є громадянин Сидоренко Ю. Г., який проживає нині у Швейцарії і де його було притягнуто до кримінальної відповідальності та стосовно якого прокуратурою України порушено кримінальну справу». Це витяги з відповіді міністра МВС України на запит народного депутата Сергія Олексіюка.
Забігаючи наперед, зазначимо, що кримінальних справ проти консорціуму Юрія Сидоренка та осіб, які мають до нього безпосередній стосунок, відкрито сім. Чи стане Генеральний контракт № 10/ 498 приводом до ще однієї — питання, ясна річ, не до журналіста. Проте навіть пересічна людина, не кажучи вже про правоохоронців, прочитавши умови контракту, може схопитися за серце. Наприклад, пункт 8 зазначає: «Контракт може бути розірваний тільки за взаємною згодою сторін». А як бути, наприклад, у випадку неналежного чи неякісного виконання угоди виконавцем, тобто консорціумом «ЄДАПС»?...
Узагалі, чим більше аналізуєш зміст і можливі наслідки цієї угоди, тим важче позбутися думки, що колишній головний інтендант МВС України захищав зовсім не інтереси держави, а навпаки, сприяв розкраданню державних коштів. І не тільки. За гамбурзьким рахунком, цей бізнес-документ зав'язує у міцний вузол криміналітет і державні структури.
Так категорично я висловлююсь через те, що (увага!), за умовою вищезазначеного контракту, приватному консорціуму «ЄДАПС» надавалося право виготовляти державні бланки і документи сурової звітності 30 найменувань! Серед них: бланки посвідчення водія, дозволи на придбання, право зберігання та носіння громадянином зброї, документи на право виготовлення та перевезення територією України предметів і матеріалів, що підпадають під дію дозвільної системи, тобто тієї ж таки зброї, наркотиків, ядерних матеріалів тощо. Усе це, ясна річ, усупереч чинному законодавству та здоровому глузду.
Нормальній людині важко собі уявити, щоб (тоді ще діючий) генерал МВС не знав про постанову Кабінету Міністрів № 719-р, якою ще 26 жовтня 1992 року виготовлення документів суворого обліку, що потребують нумерації та спеціального захисту, покладено на державне підприємство Мінфіну, створене спеціально для цієї мети. А саме: на державне підприємство Поліграфічний комбінат «Україна» з виготовлення цінних паперів. Або про те, що 19 квітня 1993 року КМ України прийняв спеціальну постанову, згідно з якою виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку здійснюється лише на державних спеціалізованих підприємствах.
І ще. Як відомо, необізнаність у чинному законодавстві не звільняє правопорушника від відповідальності. А чиновник рангу рівня начальника держдепартаменту просто зобов'язаний був у своїх діях керуватися спільним наказом Мінфіну, Служби безпеки та МВС України, зареєстрованим Мін'юстом 14 січня 1994 року, в якому пунктом 1.2 ще раз наголошується: «Виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку здійснюється тільки на державних спеціалізованих підприємствах». А раз так, то виходить, що генерал Василь Грицак, підписуючи контракт iз приватним консорціумом, свідомо порушив чинні урядові рішення і нормативи.
Усі ці нецікаві подробиці наводяться з єдиною метою: ще раз підкреслити, що державне замовлення з виготовлення продукції суворої державної конфіденційності, такої, за яку відповідає держава перед своїм народом, передано до приватної фірми, яку правоохоронці ідентифікують з кримінальними елементами.
До речі, контракт №10/498 від 10 грудня 2004 року не перший, який усупереч чинному законодавству уклав з приватним консорціумом «генерал Вася» — так іронічно між собою називали пана Грицака його колеги. Втім за часів кучмізму вони нічого не могли вдіяти, бо бравий інтендант МВС мав прикриття не тільки з боку тодішнього міністра Миколи Білоконя, якого, до речі, оголошено у міжнародний розшук, а й можновладців найвищого ступеня.
Іронія ця була невипадковою. Попри те, що мільйони бюджетних гривень міцним потоком переливалися у приватні кишені з рахунків МВС, грошей у колишнього головного інтенданта цього відомства не вистачало навіть на те, щоб одягнути українських міліціонерів: державну форму вони придбали за власний кошт.
Утім улітку минулого року пан Грицак за контрактом №10/312 —1/04-06 (вартістю понад 40 мільйонів доларів США) доручив усе тому ж консорціуму Юрія Сидоренка створювати державну автоматизовану паспортну систему та єдиний реєстр фізичних осіб. Умови цього контракту не виконано, проте консорціум витратив понад 30 мільйонів гривень, отриманих iз рахунків МВС, розробляючи новий зразок паспорта громадянина України для поїздок за кордон, у якому, як з'ясувалося, не було ніякої потреби! Але це так, до речі.
Щоб переконатися, що дон Корлеоне або Аль Капоне у порівнянні зі славнозвісним паном Сидоренком відпочивають, нагадаємо деякі подвиги цього вельми активного контрагента нашого генерала з бізнесу.
У 1994 році Україну потряс «гасовий скандал», коли ділки примудрилися продати стратегічний запас авіапального. Саме внаслідок цього тодішній в. о. Прем'єра Юхим Звягільський тривалий час перебував у добровільному вигнанні, а організатор афери (власник Даміана-банку Юрій Сидоренко) втік за кордон і мусив вивчати необхідність «законослухняності» при здійсненні фінансових операцій за гратами швейцарської в'язниці.
Широкій громадськості малозрозумілим був замах на народного депутата Володимира Бортника у травні 1996 року. І лише посвячені знали, що кілерська куля була випущена після того, як Генеральна прокуратура України за зверненням Бортника висунула тому ж таки Юрію Сидоренку звинувачення в незаконному знятті з кореспондентського рахунку «Украгротехсервісу» близько 20 млн. доларів.
Змістом ще одного злочину, організацію якого правоохоронні органи інкримінують Юрію Сидоренку, також є вбивство на замовлення громадянина Сергія Полєтаєва, який першим відкрив для України голографічну індустрію, зокрема, виготовлення голографічних захисних елементів (ГЗЕ). Нагадаємо.
Несподівано для всіх учасників українського голографічного ринку 27 грудня 2002 року Указом Президента Леоніда Кучми № 1234 «Про невідкладні заходи із забезпечення контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів» ТОВ СП «Голографія» було призначене монополістом з виготовлення ГЗЕ для акцизних марок. Спалахнув грандіозний скандал, бо за цим підприємством стояв... Юрій Сидоренко! Той самий, з якого прокуратура не зняла своїх звинувачень 1994 року.
Куля кілера наздогнала Сергія Полєтаєва 19 березня 2003 року. Спочатку досудове слідство велося досить ефективно. Принаймні вже 6 травня 2003 року суддя Солом'янського районного суду м. Києва, вивчивши матеріали кримінальної справи за фактом вбивства гр. Полєтаєва С.М., постановив: «Дати дозвіл на затримання і доставку під вартою в суд Солом'янського району м. Києва для вирішення питання про обрання запобіжного заходу обвинуваченому Сидоренку Юрію Григоровичу». Але згодом ця кримінальна справа потрапила у розряд «висяків»...
Цю постанову суду, як і зазначені вище урядові рішення і накази, ніхто не відміняв. Тому преференції, які до останнього часу отримували підприємства, підконтрольні дону Корлеоне з берегів Дніпра, приводять до сумних висновків.
Не будемо зараз про державних чиновників найвищих щаблiв. Якщо вже попередній Президент країни підмахнув протизаконний указ на користь пана Сидоренка, то того ж генерала Грицака можна вважати якщо не за «шістку», то принаймні не за дуже високу карту в корупційному пасьянсі. Проте аналітики вважають, що вся гра велася й ведеться за консультаціями найдосвідченіших вітчизняних правознавців.
І з цим не можна не погодитись. Принаймні, авторство створення бренду «Консорціум «ЄДАПС» (рідною мовою ця назва повністю дублює абревіатуру національної програми зі створення в Україні Єдиної державної автоматизованої паспортної системи) чутки приписують ... народному депутатові України Миколі Онищуку. І в це можна повірити. Бо в усіх судових справах (а їх, повірте, чимало), так чи інакше пов'язаних або з паном Сидоренком, або з його комерційними структурами, інтереси останніх захищають адвокати правознавчих фірм, до яких пан Онищук має якийсь стосунок. Як, скажімо, до фірми «Юріс», яка, як правило, виграє справи своїх клієнтів. Проте щодо деяких iз цих перемог годi вести мову про державний патріотизм.
Утім довести це, повірте, дуже важко. Окрім досконалого знання законів і механізмів легітимізації протиправних дій, усі вони добре оволоділи методами закриття від сторонніх очей своїх професійних і фінансових зв'язків.
І все ж таки в одному проекті пан Онищук «засвітився». На кiлькох велелюдних прес-конференцiях, в яких вiн брав участь, його представляли як голову громадської ради приватного консорціуму «ЄДАПС», консорціуму, в якому (і це добре відомо правоохоронцям) задіяні відверто кримінальні капітали.
І дійсно, навіщо ця посада народному депутату України, першому заступнику голови Комітету з питань правової політики, уповноваженому представнику фракцій партії ППУ, а потім — «Трудова Україна» у Верховній Раді та інших державних органів, заступнику голови Спілки юристів України, віце-президенту УСПП, члену координаційного комітету з приватизації важливих підприємств при Президенті України...
Утім якщо перелічувати всі посади Миколи Онищука — не вистачить газетної площі. Ну вкрай незамінна особа. Як бачимо, стала вона в нагоді і пану Сидоренку.
Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>
«Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>
«Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>
...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>
Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>
«Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>
