Гра в бантики

      Цей текст з'явився через брудну футболку з написом «Україна молода». Точніше, через те, що її забруднило. Але — по черзі.

      Львівський книжковий форум. Хто не був там ні разу, уявіть лабіринти стелажів із великою кількістю книжкових новинок. До кожної треба підійти, помацати, деякі купити. «Після такого книжкового «лапання» — як правило повний наплічник книжок. Цього разу в мене були ще й чорні руки — так, наче ходила ними по підлозі палацу Потоцьких. Бруд я помітила запізно. І встигла випацькати тією фарбою (а це була саме друкарська фарба) свою футболку, носа і навіть протерти нею очі. Як я вимивала їх у готелі «Львів», інша історія. Але після неї мені стало цікаво: чи контролює хтось в Україні поліграфічну якість художньої книжки? Зрештою, чи можна про таку якість говорити взагалі?

      Дзвінки в Міністерство науки та освіти нічого не дали. На запитання, хто контролює поліграфічну якість художньої книжки, прес-служба відповіла: «В нас нема кому контролювати якість хліба, а ви хочете, щоб якість книжок хтось контролював... Міносвіти (точніше — Інститут навчальної літератури. — Авт.) займається лише книжками, на яких є держзамовлення». Звісно, левова частка тут — підручники.

      «В Україні на сьогодні немає інституції, яка контролювала б поліграфічну якість книжок», — повідомила «УМ» заступник директора Інституту навчальної літератури Віра Бевз. «Більшість українських (не державних, а приватних) видавництв виходять із власних міркувань, що таке поліграфічна якість книжки. А на це впливає її собівартість. Тут і з'являється бісерний шрифт, малий інтервал, друкарська фарба на руках, сліпучо-білі сторінки. Видавництва друкують як можуть, а можуть вони дешево. Такі книжки неможливо читати, особливо на сонці — дуже псується зір, — прокоментував «УМ» член науково-медичного товариства офтальмологів, кандидат медичних наук Борис Коган. — Цієї продукції в Україні дуже багато». «При виробництві того сліпучо-білого паперу використовують хлор», — стверджує директор видавництва «Кальварія» Петро Мацкевич. «Але наші видавництва і далі будуть надавати перевагу такому хлорованому паперу, — додає головний редактор видавництва «Факт» Леонід Фінкельштейн, — бо український папір виробляють тільки в Дніпропетровську, і він, крім того, що дорожчий за фінський, словацький та російський, ще й дуже неякісний».

      Як правило, під «неякістю» розуміють шерехуватість паперу (картинка може осипатися і стертись), жорсткість (дуже жорсткий папір може застрягнути в друкарському станку тощо ). А фінський продукт (до речі, не весь папір у Фінляндії хлорований — тільки той, що експортується), крім того, що якісніший, ще й дешевший. Леонід Фінкельштейн говорить «УМ»: «Ви граєтеся в бантики. Сьогодні не можна говорити про медико-санітарні норми книжок, якщо український книжковий ринок ледве живий. У мене на столі лежать медико-санітарні норми для книжок, які не оновлювалися з 1988 чи 1989 року. В цих нормах є пункти, що папір у книжці не має містити важкі метали, щоб книжка не була «густо надрукована», щоб мала відповідний кегль. І «Факт», повірте, намагається цих норм дотримуватися. Але треба, щоб в Україні була медико-санітарна служба, яка відслідковує якість паперу української книжки. А за весь час існування видавництва я про таку не чув. Про якість паперу можу подбати тільки я. Але коли я дзвоню на якусь фірму, яка постачає папір, і питаю: «Там хлору багато?» — мені відповідають: «Та який хлор?!», хоча знають про це так само, як і я. Адже їх теж ніхто не контролює».

      Цікаво, «коли наші, українські, книжки везуть за кордон, на них потрібні документи, де вказано, що вони не суперечать медико-санітарним нормам тієї країни, в яку ввозяться», — говорить завідувач виробництвом видавництва «Знання» Денис Ревуцький. Отже, за кордоном бояться фізичної шкоди, яку може спричинити українська художня книжка. «Зрозуміло, наша митниця «не контролює якість поліграфічної продукції, яка ввозиться в Україну», — повідомив «УМ» начальник відділу декларування Державної митної служби України Олександр Павличенко.

      «Хоча один раз нами все-таки зацікавилася дуже поважна інституція, і заговорила про медико-санітарні норми наших книжок, — говорить редактор «Факту» Леонід Фінкельштейн. — Приходить якось у видавництво лист: «Ви видали таку-то книжку. Вона не відповідає медико-санітарним нормам. А взагалі у нашій бібліотеці такої книжки нема, то вишліть примірників з п'ять». Називається: «Вишли сало. Здрастуй, мамо». Тому, впевнений головний редактор «Факту», сьогодні не так шкідливий хлор на книжкових сторінках, як відсутність книжок узагалі. І буде добре, якщо українці читатимуть сліпучо-білі книжки на світлі, в темряві, навіть при свічці. Бо зараз вони їх узагалі не читають. «Про медико-санітарні норми, — каже Леонід Фінкельштейн, — можна буде говорити тоді, коли українській книжці не доведеться виживати, коли нею почне опікуватися держава». Прикладів багато. Взяти хоча б Спілку письменників, яка видає (давайте говорити відверто) нецікаві журнали «Дзвін» і «Дніпро». Це тоді, коли письменники в первісному, а не кулуарному значенні цього слова давно перейшли в Асоціацію українських письменників. Проте державні гроші на «Дзвін» і «Дніпро» виділяються регулярно. «Тоді, коли українською книжкою почне опікуватися держава, з'являться відповідні інституції. І тільки тоді видавництва будуть опікуватися медико-санітарними нормами нашої продукції, — продовжує Леонід Фінкельштейн. — Але в найближчому десятиліттi нам це не загрожує». І як я можу йому заперечити?

ДОВIДКА «УМ»

      Державні санітарні норми і правила для художньої літератури. В європейських країнах — норми і правила, які обумовлюють якість паперу, тип фарби, розмір шрифту, інтервали між рядками в книжці, яка іде до друку, тощо. Незалежно від того, державне чи приватне видавництво друкує цю книжку. В Україні на сьогодні таких норм не існує. Нашим законодавством перевірка художніх книжкових видань не вимагається. Державні санітарні норми і правила для художньої та дитячої літератури, які були затверджені при Радянському Союзі (1988 рік), на сьогодні не дійсні. ( Інформація надана завідувачкою відділом державної стандартизації Книжкової палати Галиною Лисою).