Минулого тижня, випадково завітавши до рідного незакінченого інституту, я була просто вражена: у половини дівчат-однокурсниць і навіть одного з хлопців безiменний палець правої руки прикрашала обручка. Відсутність на парах другої половини дівчат нашого потоку староста пояснював викладачам передшлюбними клопотами. Оце так! Тоді як я, поринувши у кар'єрний вир, словосполучення «особисте життя» вживала лише як форму майбутнього, мої подруги активно його влаштовували. І таки влаштували! Мої недолугі спроби наздогнати втрачене звелись — ні, не до приставання до всіх знайомих і незнайомих чоловіків із пропозицією руки, серця та інших життєво важливих органів, а до пошуку відповідей на запитання: «Чому?», «Чи не зарано?», «Чому саме зараз?».
Малий син питає у батька:
— Тату, а навіщо ти одружився з мамою?
Батько повертається до дружини і каже:
— Бачиш, навіть дитина дивується!
Одруження гірше за чорну кішку
Чому дівчата, які досягли шлюбного віку, квапляться вийти заміж саме цього року, мені хором пояснили всі власниці обручок. Наступний рік — високосний, а одружуватись у такий рік — прикмета, страшніша за чорну кішку із порожнім відром та розбитим дзеркалом разом. Рік після високосного (у нашому випадку 2005) є роком удови, а після нього йде рік удівця (2006). Тобто «закільцьовувати» себе наступні три роки — все одно, що власноруч під марш Мендельсона рити могилу своєму подружньому щастю. Отже, всі під вінець! «Це все бабусині забобони! Я не вірю в прикмети», — казала моя добра знайома, 22-річна Оксана, яка, проте, дізнавшись про такі справи чотири роки тому, перенесла дату свого одруження на 31 грудня 1999 року (бо ж 2000-й був високосним, а далі — за сценарієм).
Осінь — традиційна пора одружень. Для слов'янських народів ця добра прикмета пояснюється просто: лише після обжинків, коли господарі трохи відходили від літньо-робочої «запарки», можна було думати і про гульки, тобто гуляння весіль. Тим більше що саме на жнива потенційній майбутній родині (свекру і свекрусі) можна було придивитись, наскільки невістка роботяща та вправна. Сучасна молодь про жнива та інші господарчі проблеми знає лише зі сторінок газет (наприклад, «Селяни і Ко» в «Україні молодій»), але звичай гуляти восени залишився, мабуть, на генному рівні. Та й, погодьтесь, приємніше почуваєшся у весільній сукні, аніж у весільному кожусі та білій шапці-вушанці.
13-річні «старухи», або У любов, як у вир з головою
З точки зору наших далеких пращурів, вік бажаючих пов'язати себе путами Гіменея неприпустимо похилий. Проте, з точки зору здорового глузду, сучасні ромео з джульєттами все-таки непристойно молоді. Так, за даними відділу демографії та перепису населення Управління статистики Києва, цього року багато шлюбів беруть пари, де наречена чи наречений (або й обидва) 1983 року народження — тобто двадцятирічні хлопці та дівчата. Як на мене, можна було б і погуляти років із...Ну та це справа особиста. За такі крамольні висловлювання мене б, мабуть, закидали камінням на Стародавньому Сході. Бо, наприклад, давньоєврейська незаміжня дівчина у 13 років вважалася уже старою дівкою. У Стародавньому Римі найоптимальнішим віком для одруження для дівчат вважалося 12 років, для хлопців — 14. Погодьтеся, сварки у такій сім'ї — «осередку суспільства» — могли виникати не через непопрасовані сорочки та холодну вечерю, а хіба що через ляльок малолітньої дружини та солдатиків чоловіка. А що, теж непогано. А далі всіх пішли давні єгиптяни. Наприклад, фараони та верхівка суспільства будували сім'ю у віці 9—11 років. А легендарний Тутанхамон спромігся одружитися у вісім із половиною років! Щоправда, подружнім життям насолоджувався зовсім недовго — лише 10 років, адже помер у 18-річному віці. От до чого призводять ранні шлюби!
Зараз таке «свавілля» припинено на законодавчому рівні. У нашій державі «віковий мінімум» для одруження регламентується 17 роками для дівчат та 18 — для хлопців. Виняток із правил — наречена при надії. Таким є середньосвітовий «офіційно дозволений» вік.
За даними відділу демографії і відновлення трудових ресурсів Інституту економіки НАНУ, в Україні доволі розповсюджені ранні шлюби. Особливо поспішають добровільно пов'язати себе путами Гіменея дівчата: третина українок виходить заміж до 20 років. Хоча американка б ніколи не зрозуміла слов'янського виразу «в любов, як у вир з головою», адже любов любов'ю, а задля шлюбу треба дещо більше: кар'єра, стабільне фінансове становище, зрештою, незалежність. Так що шекспірівські пристрасті про закоханих малоліток (якщо пам'ятаєте, Джульєтті було 13 років, а Ромео ледве сягнув 15-річчя) біля статуї Свободи «не прокатять».
До- і післяшлюбні «прибамбаси»
На питання «що таке шлюб?» і «для чого він потрібний?» кожен знаходить відповіді самостійно. Звичайно, відповідає більшість, заради шаленого кохання, життя разом «у горі та в радості», заради дітей, врешті-решт. Хоча і тут зустрічаються оригінали. Наприклад, мій колишній наречений убив собі в голову, що має одружитися саме влітку 2003 року (в 22-річному віці) і саме з дівчиною на ім'я Марина. Не що інше, як одруження заради одруження. Так і тільки так, казав він, йому буде щастя на все життя. Так воно і сталося. Щоправда, тією самою Мариною стала вже не я. А одна моя однокурсниця з дитинства мріяла про білу сукню, фату, лімузин, марш Мендельсона, щасливих гостей... Протягом чотирьох років вона настільки дістала свого хлопця докладними описами усіляких весільних принад, що йому, бідному, нічого не залишалося, крім як повести її до вівтаря. Щоправда, одружилися вони в досить «поважному» віці: нареченій виповнилося 20, а нареченому — 23.
Якщо серйозно, всі психологи в один голос стверджують, що ранні шлюби не бувають довговічними. 10 років — абсолютний максимум, який чекає на подружжя, що поставили штампи в паспорті у віці до 20 років. Діти «переростають», переростає і закоханість. Як там у відомому анекдоті: дівчина, яка нещодавно одружилася, захоплено каже своїй подрузі: «Сімейне життя — як оаза в пустелі: пальми, фонтани, верблюди». Подруга, заміжня вже 5 років, додає: «А потім міраж оази тане, і залишається один верблюд!». Як не дивно, але так стається з ранніми шлюбами. У молодих людей з'являються інші інтереси, робота, співробітники, серед яких є чоловіки і жінки, іноді досить симпатичні... Утім не буває правил без винятків. Батьки мого колишнього нареченого (третього за рахунком) одружилися у 17-річному віці. Не подумайте поганого, лише за великим коханням. Вони живуть разом 26 років, причому здається, що вони — щойно одружені молодята, адже таких знаків уваги не завжди діждешся від нареченого.
Отже, одружуватися чи не одружуватися — рішення, яке кожен приймає самостійно. Хтось готовий варити борщі й прати чоловічі шкарпетки у 17 років, а хтось не готовий до цього і в 30. Я, наприклад, за свої далеко не похилі роки збиралася до вівтаря п'ять разів. І всі п'ять моїх наречених були прекрасними хлопцями. Але особисто для мене свобода приходити додому після 12-ї ночі «під мухою», не варити їсти тижнями та витрачати гроші як заманеться набагато дорожча за «чоловіче плече», постійно працюючий телевізор та вчасно вкручені лампочки. Мабуть, ще не доросла.
