Здавалося б, на початку року Фонд держмайна України здійснив потужний старт, принаймні у власній уяві. Саме ця структура, згідно з президентським указом, який було підписано у січні, мала б отримати всі корпоративні права з управління державними підприємствами. На той час було не зовсім зрозуміло, як міг статися такий шалений прорив у статусі цього постійно принижуваного відомства: чого вартий хоча б той факт, що воно з 1992 року працює за тимчасовим положенням. Не вірилося, що орган із таким непевним іміджем може зосередити у своїх руках належну владу з управління державними частками майна на величезній кількості підприємств. Шефство над приватизаційним ринком узяв на себе перший віце-прем'єр Микола Азаров. Він же й оголосив про активізацію руху на цьому ринку і зажадав від приватизаційного відомства Програми дій аж по 2008 рік включно. Після того у цьому секторі економіки відбулося багато такого, про що розповідали у ЗМІ з азартом футбольного коментатора, завдяки чому складалося враження, ніби всю країну втягнуто у приватизаційні перегони. Насправді ж сварилися за ласий шматок кілька фінансово-промислових груп (ФПГ). Причому шматків ставало все менше. Сьогодні їх так мало, що «нагорі» заговорили про мирову між владним олімпом і ФПГ, які претендують на ті привабливі промислові об'єкти, які залишились у державній власності.