«Гуманітарка» для Всесвіту

      «Лірика і фізика» — тема вічної, здавалося б, суперечки між природничниками і гуманітаріями. Утім світ уже вчиться мирити цю суперечку в новітньому симбіозі, коли на службі наук гуманітарних (про вершину Творіння, людину) стають науки природничі (про Всесвіт), неабияк збагачуючись людинознавством. У результаті з'являються електронні бази даних з історії, використання математичних методів у мовознавстві... А молоде покоління у цьому, як і в будь-якій іншій перспективній справі, передує. І де, як не в університеті, звершуватися такому симбіозу?

      Доктор фізико-математичних наук Олег Третяк уже тринадцятий рік є першим проректором Київського національного університету. Сьогодні наша розмова з доктором Третяком — про найвідоміший ВНЗ України, його випробування нелегкими для науки 90-ми роками і не менш трудомісткий шлях у майбутнє.

      — Олеже Васильовичу, відомо, що у Київському університеті працюють кваліфіковані викладачі, які, очевидно, мають змогу хоча б раз на п'ятирічку виступити на науковій конференції за кордоном. Представники яких наукових дисциплін найвідкритіші для такого, міжнародного, спілкування?

      — Я б не сказав, що тут є якась перевага чи то природничників, чи гуманітаріїв. Багато їздять усі. Частково за рахунок Київського університету, але, як правило, за рахунок приймаючої сторони. Наших співробітників охоче запрошують.

      — Мабуть, це неабияке полегшення для скарбниці навчального закладу. До речі, як найбільшому ВНЗ України вдавалося виживати у складні 90-ті роки?

      — Навіть коли фінансування заледве вистачало на зарплату викладачам і стипендію, університет продовжував нарощувати сучасні методи навчання, впроваджувати комп'ютеризацію. Пригадую, 10 років тому ВНЗ не мав можливості друкувати навіть «Вісник Київського університету», вже не кажучи про підручники. За 5 останніх років ми створили видавництво, яке забезпечує друк майже всіх університетських підручників і посібників. У значній мірі завдяки авторитетові й активній діяльності ректора університет зберіг і наукові школи, і територію, і будівлі...

      — А що, були зазіхання на майно?

      — Звичайно. І зараз є такі, що не проти забрати у нас приміщення. Приміром, нас постійно звинувачують, що корпус ректорату рахується на балансі Унiверситету харчових технологiй, який поруч. Ще в 1950-ті роки, коли розпочали будівництво приміщень у районі виставки, Кабмін прийняв рішення передати цей будинок сусідньому інститутові. Передачі не відбулося, ректорат де був, там і залишається. Але постійно відбуваються якісь перевірки з КРУ, нас звинувачують, що ми розміщуємося в чужому корпусі... Але ж це — історична будівля, де працювали перші ректори Київського університету, тут завжди була канцелярія закладу. Це ж усе треба було відстояти. І, не зважаючи на фінансові складнощі, ми побудували нові корпуси — спершу для біологічного факультету, а потім і для географічного.

      — І ще збираєтеся будувати житло для викладачів?

      — Так, адже понад 200 наших працівників стоять на квартирній черзі. А ще в наших планах — нові гуртожитки, навчальні корпуси, бібліотека, готель, майстерня. У нас здавна діють майстерні з виготовлення специфічних меблів для аудиторій, приладдя для природничих факультетів. Ще з радянських часів є ідея зробити на базі цих майстерень свій експериментальний завод. Тоді, 15 років тому, корпус для нього не добудували. Ми плануємо його завершити. Адже навіть меблі для студентських гуртожитків значно дешевше виробляти на власному заводі. Ми сьогодні маємо інвесторів, які погодилися споруджувати житлові будинки на землі, що належить університетові, на вигідних для нас умовах, а саме: в цих будинках нашим співробітникам нададуть безкоштовно квартири та ще й побудують різні університетські приміщення.

      — При багатьох європейських «універах» є студентські культурні центри, де в одному місці хлопці й дівчата можуть і позайматися спортом, і поїсти, та ще й подивитися виставку... Чи є при Київському університеті такий студентський культурний центр, де і фільм на історичну тематику можна було б переглянути, і з власної ініціативи організувати вечір поезії, скажімо, випускника університету Василя Симоненка?

      — У нас є те, що раніше називалося «клуб», а тепер — Молодіжний центр університету. Там є різні гуртки, зі студентами працюють відомі співаки, народні артисти. Є  танцювальні й хорові ансамблі. Основна база — це Червоний корпус, де відбуваються усі урочисті заходи: огляди, конкурси, КВК. Безумовно, хотілося б мати «Студентський дім», що цілковито належав би молоді, де в одній будівлі було б усе: і виставкові зали, і книгозбірня, і кав'ярня, і навіть перукарня. Сподіваємося, що такий план допоможуть нам здійснити ті ж інвестори.

      — Комп'ютерні посібники, мабуть, не менш коштовна річ, ніж модерні навчальні корпуси. Чи є в університеті електронні посібники з археології, лінгвістики?

      — В університеті створені сучасні електронні підручники. Це трудомістка, складна і коштовна праця. Сподіваюся, що найближчим часом значно зросте їхня кiлькiсть. На сьогодні в університеті понад 3 тисячі персональних комп'ютерів. У нас — найбільший в Україні комп'ютерний обчислювальний кластер! Це центр, якому можуть позаздрити всі університети України, наукові інститути й академії. Сьогодні є три комп'ютерні класи загальноуніверситетського користування, крім того, на кожному факультеті є свої класи. Разом iз Національною бібліотекою України імені Вернадського, Парламентською і університетською ми створили потужну мережу, яка сьогодні працює на базі Київського університету. У нас розташований головний сервер, який діє на нашому програмному забезпеченні, обслуговують його наші кадри.

      — Як ви гадаєте, університетське життя полегшиться після впровадження загального тестування?

      — Не впевнений. Стандарти виявляють середній рівень. Якщо на цей стандарт однаково відповідають 100 учнів, серед них обов'язково будуть 10 — 20, в яких знання набагато глибші. Але вони «розчиняються». І всі ці 100 абітурієнтів приїжджають поступати, скажімо, в Київський університет, де є всього 50 місць. Як із тих 100 обрати 50 найкращих? Отже, треба проводити ще свої, додаткові, тести. Тестування не є панацеєю від корупції. Якщо ми хочемо серйозно боротися з цим злом в Україні, слід створювати умови, за яких не виникало б думки комусь давати гроші. Адже коли даватимуть — то і братимуть. Я переконаний, що коли б на Заході, в країнах, де на сьогодні практикується винятково тестування, застосувати нашу систему вступних випробувань — вона працювала б там без збоїв і корупції. Бо там немає загальних умов для цього. Але, як це часто у нас буває, — приймається рішення і починаємо боротися з ситуацією, не зачіпаючи її основу, коріння. Мовляв, немає тестів — тому беруть хабарі. Те, що пропонується, тільки ускладнює цей процес. Я думаю, правильним є рішення нашого міністерства робити експеримент спершу в якійсь частині України, наприклад, у двох-трьох областях. Якщо експеримент підтвердить свою ефективність — можна буде поширити його на інші області. Але все одно, слово вищого навчального закладу має залишатися, щоб можна було відбирати кращих. 

      — До столичного університету вступають, усе ж, кращі. Хоча випускників природничих факультетів КНУ, як правило, охочіше приймають на роботу за кордоном, ніж гуманітаріїв.

      — Безумовно, більшим попитом користуються студенти природничих спеціальностей. Це загальна тенденція у світі. Сьогодні конкурс на Заході більший саме на природничі факультети. Бо не вистачає людей, які володіли б фундаментальними знаннями з математики, фізики, електроніки. У нас же, за інерцією, найбільший конкурс на гуманітарні факультети. Зараз є «перевиробництво» гуманітаріїв. З права, міжнародних відносин... Але тішить, що на такі факультети, як кібернетики, радіофізичний — конкурс уже становить 2-3 претенденти на місце. Зараз важливим є питання: як посилювати об'єктивність гуманітарних наук за посередництвом природничих. Чому раніше в наших освітніх закладах філософи вивчали і фізику, і хімію, і математику. Чому б зараз не впровадити комп'ютерні технології на гуманітарних факультетах, щоб навчити студентів, скажімо, змоделювати ситуацію...

      — А чому б і не впровадити, справді? Тим паче, що у львівському Українському католицькому університеті вже не перший рік читається курс «Комп'ютерні технології у дослідженні історії».

      — Ми починаємо це робити у великих обсягах. І треба докласти зусиль, щоб наші науковці-природничники допомогли нам це здійснити.

      — У найвідоміших університетах світу є факультети богослов'я. Такі факультети або ж кафедри вже є в деяких українських вузах. Чи планується відкрити богословський факультет також в університеті, який свого часу мав ім'я Святого Володимира?

      — Таке питання не ставилося, і в найближчі часи, гадаю, ставитися не може. Якщо створити таку кафедру якогось одного напрямку, то виникне питання: а чому є, скажімо, тільки православна, а немає мусульманської... Думаю, що в нас вистачає професійних релігійних організацій, які цим процесом краще б займалися. Ми займаємося тим, чим можемо, виходячи з того, які в нас є кадри і наукові школи.

      — Вважається, що українські дипломи не приймаються у світі...

      — Я не можу сказати про дипломи інших вузів України, але жодного разу не чув, щоб десь не визнавали диплом Київського університету. Переважно, запрошують на постійне місце роботи природничників. Але знаю, що й наші журналісти в тісному контакті із закордоном, мають різні проекти, їздять у відрядження. Декілька наших працівників викладають українську мову на Далекому Сході, на Тайвані, в Австрії та в багатьох інших країнах.

      — А в самому університеті всi предмети викладають українською?

      — Не знаю випадків, коли б у нас якийсь предмет не викладався б українською мовою. Ще 5—10 років тому в університеті була спеціальна комісія, що розглядала питання впровадження державної мови. Сьогодні таких питань уже не виникає. Хоча нині, у відповідності до Болонської декларації, маємо створювати групи, де викладання вестиметься міжнародними мовами.

      — Наскільки доступні й цікаві на сьогодні викладачам-негуманітаріям знання з історії, що нині виходять на світло?

      — Історія — дуже складна наука. Кожна влада у світі, як правило, перекроює її на свою користь. Ми чули одну історію, тепер є інша... Дуже важко, мабуть, пізнати об'єктивну історію. Я знаю, як це зробити в фізиці. Там дуже просто — закон Ома діє і при соціалізмі, і при капіталізмі. Але є громадянська позиція людей. Вона, безумовно, формується у значній мірі тим, як подаються історичні факти. Думаю, що в цілому у нас в університеті ситуація нормальна. Останні події в країні, я маю на увазі нашу незалежність і можливість іти до європейського співтовариства — безумовно, радують серце і сприймаються всіма нормально.

ДОСЬЄ «УМ»

      Олег Васильович Третяк народився 1942 року. У 1965 році закінчив радіофізичний факультет Київського державного університету. Доктор фізико-математичних наук, академік Академії педагогічних наук України. Коло наукових інтересів — явища переносу та рекомбінації в напівпровідниках та напівпровідникових структурах, використання сучасних комп'ютерних технологій у процесі наукових досліджень та автоматизації процесу навчання. З 1992 року — перший проректор Київського національного університету.