Прокат по-чорному

      Днями черговий власник Макiївського металургiйного комбiнату — російська компанія «Смарт-груп» — урочисто прозвітував про закінчення докорінної реконструкції. Більше того, компанія сповістила про контракт, який уклала з відомою у світі компанією Magdeburger Walzwerk Engineering GmbH (MWE) на проектування та спорудження середньосортового стану «390». Відшукати аналогічний за своєю масштабністю проект за роки незалежності непросто. Проте зіпсувала свято Генпрокуратура, яка навдивовижу синхронно повідомила про порушення кримінальної справи за підозрою в незаконному продажу виробничих фондів « Макіївки». У заяві, яку поширили з цього приводу адміністрації підприємства та профспілковий комітет, проступає явне розчарування, якщо не сказати — приголомшення. Росіяни лише за останній рік убухали в реанімацію майже безнадійного об'єкта індустрії понад півмільярда гривень, і от, виходить, інвестора можуть безцеремонно виставити за двері. Історія цього комбінату, на жаль, знає чимало подібних фактів.

Прийшов — пішов

      Макіївський меткомбінат упродовж тривалого часу був Попелюшкою вітчизняної важкої промисловості. Коли за контрольні пакети акцій інших металургійних підприємств України затято змагалися найпотужніші промислово-фінансові групи, звідси «пачками» розбігалися потенційні інвестори.

      А почалося з того, що на початку української незалежності комбінат закупив у кредит, під урядові гарантії, кілька прокатних станів імпортного виробництва. Відмовитися від цього придбання справді було вкрай важко. Німеччина, яка на той момент якраз возз'єдналася, швиденько розпродувала неконкурентну на Заході продукцію машинобудівних центрів східної, соціалістичної, зони. Тож «під обнову» макіївчанам запропонували і божеську позику в одному з комерційних банків, і пристойні знижки. У результаті два «чуда» ендеерівської техніки таки встановили на комбінаті. Пуск решти станів загальмувала нестача 49,3 мільйона доларів, необхідних для доукомплектування, монтажу та налагоджувальних робіт. Відтоді за меткомбінатом значиться практично безнадійний валютний борг, який становить нині, з відсотками, що набігли, близько чверті мільярда «вічнозелених». Зрозуміло, що приватизувати завод із таким «приданим» місцеві й іноземні капіталісти аж ніяк не поспішали, навіть на тлі райдужних перспектив поліпшення кон'юнктури світових ринків чорного металу.

      Хронічна біда Макіївського меткомбінату полягала також у тому, що низові металургійні переділи тут було оснащено застарілим та вкрай неекономним обладнанням. Це робило кінцеву продукцію підприємства апріорі неконкурентоздатною. Досить нагадати, що донедавна тут діяв блюмінг, закуплений та встановлений ще за часів «сталінських» п'ятирічок індустріалізації. Усе сказане вище і породило феномен ММК: роками підприємство, номінально залишаючись у руках держави (63 відсотки акцій), було своєрідною мишоловкою для довірливих інвесторів. Принадою в ній служили новенькі прокатні стани, здатні продукувати дефіцитний, дорогий асортимент чорного металу — зокрема, арматуру для прогресуючого будівництва, а також дріт для випуску шахтних канатів. А замість безжального сталевого зашморгу для необережних були архаїчні «гарячі» переділи — доменний та мартенівський.

      Свого часу деякі з потенційних інвесторів «Макіївки» навіть обдумували досить екзотичні схеми кооперації, згідно з якими сталеві заготовки для модерних макіївських прокатних станів мали б возити із сусіднього Єнакієва, з тамтешнього металургійного комбінату. Проте виявилося, що необхідність у додатковому циклі розігрівання «чужих» сталевих слябів перед прокаткою, з урахуванням ціни на природний газ, відкидає той проект далеко за межі здорового глузду.

      Як результат, на виробництво товарної продукції вартістю, умовно кажучи, в одну гривню тут донедавна витрачали 1,26 гривні ресурсів. На спробах розв'язати це фатальне рівняння протягом останніх років обламала зуби ціла низка досвідчених операторів ринку металу, починаючи від суто донецьких «Емброл-Україна» та концерну «Енерго» і закінчуючи транснаціональною компанією Trans World Group. Останнім з-поміж таких невдах-інвесторів наприкінці минулого року був НАК «Нафтогаз України», який згодом пішов із комбінату. Утім цього «заможненького» вітчизняного монополіста з продажу енергоносіїв примусово «під'єднали» до фактично збанкрутілого комбінату, тому що наближалися президентські вибори, а ММК для Макіївки є так званим містоутворюючим підприємством. Більше у півмільйонному місті працювати фактично нема де.

      Відразу ж по черговому «розлученню» (з НАК «Нафтогаз України») на комбінаті почалися аварійні зупинки агрегатів, що в безперервному металургійному виробництві практично дорівнює катастрофі. Згодом вони, через нестачу сировини, палива та електроенергії, стали, швидше, правилом, аніж винятком.

Весь у білому, під марш-але

      Чесно кажучи, важко зрозуміти, чому компанiя «Смарт-груп» російського громадянина Вадима Новинського зненацька вирішила випробувати долю, виявивши бажання стати аж сьомим за ліком стратегічним інвестором Макіївського меткомбінату. Можливо, зіграв роль фактор «останнього розбору». На той час, коли ця бізнес-структура набрала ваги й наважилася серйозно грати на металургійному ринку, решта більш-менш помітних заводів цієї галузі на теренах СНД виявилася міцно «прихопленою». Згодом сталися дві значні бізнесові події. По-перше, на Макіївський металургійний комбінат таки прийшла «Смарт-груп», по-друге, холдинг донецького олігарха Ріната Ахметова продав харцизький завод «Сілур», який із часів СРСР є єдиним виробником довгомірних сталевих канатів для потреб гірничовидобувних підприємств. Незалежні експерти з регіону встановили, що між цими подіями є зв'язок. У тому сенсі, що витрати на модернізацію Макіївського меткомбінату («Сілур» є його традиційним партнером) можна згодом «відбити» завдяки надприбуткам, якщо утворити монопольний ланцюжок виробників дефіцитної продукції.

      Водночас побутує й найбанальніша версія: недостатньо обізнаного з українськими економічними тонкощами чужинця місцева влада елементарно «розвела на Макіївку», пообіцявши неабиякі преференції від держави. Адже в країні стрімко наближаються чергові, цього разу парламентські, вибори, і питання соціальної стабільності в «проблемному» регіонi знову стає актуальним. Чим ближче березень наступного року, тим суворіше питатиме Київ з обласних чиновників за порядок на місцях, то ж чому, питається, не підстрахуватись...

      Так чи інакше, але, починаючи з 2005 року, «Смарт-груп» «конкретно» входить у менеджмент Макіївського металургійного підприємства. Зрозуміло, новий інвестор поквапився відгородитися від застарілих боргів ММК: було розіграно класичну організаційну комбінацію зі створенням «дочки» (у вигляді ЗАТ «Макіївський металургійний завод»), недоступної для численних кредиторів комбінату. Оцій «спадкоємиці по прямій» і передали всі виробничі фонди. Після цього «Смарт-груп» без вагань виклала 170 мільйонів гривень на першочергові потреби, такі як закупівля сировини, енергоносіїв, а також погасила заборгованість із зарплати обсягом 32,4 мільйона гривень. На посаду керівника металургійного комбінату запросили Володимира Нечепоренка з «Криворіжсталі» — топ-менеджера з більш ніж тридцятирічним стажем.

      Минулого літа чималого галасу серед фахівців галузі наробила звістка про зупинку гарячих цехів підприємства. Як повідомляла адміністрація, підприємства, це було пов'язано з капітальним ремонтом. Проте дехто з незалежних вітчизняних експертів кваліфікував цю зупинку як пропагандистський прийом, покликаний приховати черговий рецидив хронічного банкрутства комбінату. Утім нові господарі, не пошкодувавши на реконструкцію 150 мільйонів гривень, почали в точно визначений термін, до нинішнього жовтня, поступово запускати агрегати в роботу. Модернізовано повний цикл виробництва. При цьому, як зізнався голова правління заводу пан Нечепоренко, стратегічне завдання було таке — переломити економіку підприємства, знизивши собівартість чавуну з 316 до 220 доларів за тонну.

      Повідомлення Генпрокуратури України про те, що вона порушує кримінальну справу за фактом зловживань майном ММК, звалилося на голови менеджменту цього підприємства як сніг. Під слідство потрапили посадовці державної госпрозрахункової установи «Агентство з питань банкрутства», а також керуючий санацією ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» та численні чиновники регіонального віддення Фонду держмайна України.

      Судячи з інформації, випущеної працівниками ГПУ у «контрольований витік», ідеться про незаконний продаж матеріальних фондів ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» на загальну суму понад 30 мільйонів гривень. Це, взагалі-то, не є дивиною, тому що впродовж багаторічної гри в «дочки-матері» майно підприємства-банкрута безліч разів перекидалося на підставні господарські структури з метою не допустити його арешту кредиторами. Щось дiйсно могло «прилипнути» до недостатньо чистих рук розпорядників.

      Можливо, як кажуть обізнані на ситуації фахівці, йдеться про події лютого 2005 року, коли «Агентство з питань банкрутства» виставило на продаж майно ММК за стартовою ціною 75,78 мільйона гривень. Зацікавленим покупцем, ясна річ, зрештою, виявилося саме ЗАТ «Макіївський металургійний завод». «Але, якщо в працівників прокуратури є якісь претензії до рівня прозорості конкурсу, чому про це стає відомо лише зараз?» — здивовано запитують працівники комбінату. І чому Генпрокуратура не бере до уваги рішення Господарського суду Донецької області, який розглядав аналогічний позов Фонду держмайна України і визнав його безпідставним?

      Місцевим чиновникам, якщо їхній злочин буде доведено, згідно із статтями 364 і 367 Кримінального кодексу України «світить» до восьми років позбавлення волі. Проте, відверто кажучи, це не видається тотальною трагедією на тлі сотень мільйонів доларів, якими можуть вимірюватися втрати ТОВ «Смарт-груп», яке ризикнуло піти ва-банк із непутящим комбінатом і, схоже, програло. Адже вилучення (нехай навіть просто тимчасове, на час слідства) якоїсь із ланок технологічного ланцюжка з-під оруди єдиного адміністратора загрожує, без перебільшення, фатальними наслідками для такого підприємства. Спробуйте зварити борщ, коли з кухні несподівано щезає сковорідка! А тут же чавун, сталь... Мабуть, ображений інвестор найближчим часом поскаржиться на «підступних українців» Кремлю, оскільки це є нормою в стосунках між великим бізнесом і владою в цій країні. Відповідно, до газових, трубних, цукрових та інших державних проблем у відносинах із північним сусідом додасться ще одна.

      Наразі напевне можна стверждувати хіба що дві речі. По-перше, якщо нинішнього, сьомого, інвестора Макіївського меткомбінату брутально «прокатять», то чергового заможного дурника для цього підприємства вже не знайдуть ніколи. І по-друге: скидається на те, що доля багатостраждального ММК, з його 9,5-тисячним колективом, ніби замкнувши зачароване коло, повертається на висхідні позиції. Тобто до глухого кута, з якого все і почалося.