Якщо ви запитаєте Руслану, хто автор «Диких танців», то вона — автор слів, музики та аранжування — згадає ще дизайнера костюмів Роксолану Богуцьку та модерн-балет «Життя». Якби не ті маскулінні хлопці, які щойно спустилися з вітряних полонин, прихопивши з собою парочку трембіт та круг бринзи, то низька зростом Руслана на сцені виглядала би зовсім не так розкішно.
Іноді ми знаємо тільки назви балетів та імена артистів, з якими вони співпрацюють чи співпрацювали: «А6» — з Ані Лорак, Павлом Дворським, Гайтаною; дитяча студія «А6» — з Аліною Гросу; модерн-балет «Акверіас» — iз Софією Ротару, Brand club — з Петєю Чорним та Іриною Шинкарук; «Арт-Класік» — з Іриною Білик, Ані Лорак, проектом «Шанс» на «Інтері». Ну і виступ гурту «Гринджоли» на сцені «Євробачення-2005» iз балетом «Соул-Бі» пам'ятають усі. Крім «Гринджол», «Соул-Бі» танцювали з Пономарьовим, Дімою Клімашенком, «ТНМК», Don't Touch, «Талітою Кум» та «Алібі».
Та мало хто здогадується, що виступи з артистами для «балерунів» — тільки масло до хліба, і часто колективи мають, а чи тільки мріють про сольну програму, що вони можуть збирати зали, влаштовуючи двогодинні сольники, що, прилетівши з Берліна й одразу готуючись до виступу в Палаці «Україна», дехто з учасників балетів ще й показує па-де-де діткам у загальноосвітніх школах.
Які люди танцюють у сучасному балеті? Різні, але «особливі», на цьому наполягають практично всі керівники шоу-балетів. Найвимогливішим виявився Дмитро Коляденко, керівник одного з найзатребуваніших сьогодні балетів — «Арт-Класік»: «В першу чергу артисти мого балету повинні бути красивими, — говорить він. — Я не кажу «професійні», а наголошую на «красиві». Це, по-перше, — красиве обличчя, по-друге, фігура, ну і душа. Плюс бажання працювати саме зі мною, а не з іншим хореографом».
Керівник балету Freedom Олена Коляденко (колишня дружина Дмитра Коляденка) хоче отримати вогник в очах: «Я, наприклад, шукаю тільки позитивних людей. Дуже позитивних. Які готові вчитися. Без зайвих амбіцій, причому амбіції творчі повинні проглядатися, а от якийсь зайвий пафос не приживається. Буває, прийде людина з гарною школою, впевнена, а не приживеться. А коли прийде людина з вулиці, яка й освіти відповідної не має, але хоче чогось досягнути, коли очі в неї горять, — приживеться».
— І в таких арт-модернових строях (киваючи в бік артистів Freedom, які саме одягають для виступу ролики. — Авт.), мабуть, не кожен захоче ходити: пір'я, блискітки, шортики «в облипку» , побриті голови, намальовані очі...
— А ці — особливі. Вони гармонійно розвинуті: це сучасні молоді люди, які розбираються в танці, сучасному кіно і театрі, вони не зупиняються, хочуть робити щось знову і знову, вони можуть самі зробити зачіску і власноруч шиють одяг — у кожного є швейна машинка...
— Не треба бути злим, — доповнює Олену Оксана Лань, керівник модерн-балету «Акверіас». — У мене колись давно був такий випадок: прийшла в колектив нова людина, і, звичайно, її треба трошки підтягнути, щось показати, коли керівник зайнятий на репетиції іншим. Один — покаже, а інший і не стане, вигадає 58 причин, щоб нікому не передавати те, що він уміє. І от уявіть собі величезний колектив і там один жлоб. Як ви думаєте, цей жлоб приживеться? З одного боку, не передасть комусь свої знання — збереже місце, а з іншого — це страх його втратити, невпевненість не тільки у своїх силах, а й у моїх.
Олена Шевченко в балеті «Акверіас» танцює з 95-го — тепер уже на сольних ролях. Говорить: сцена — це діагноз. Танцями вона займається з п'яти років, і окрім педагогічної хореографічної освіти, закінчила Львівську хореографічну школу, брала уроки в Опері.
Коли Олена завагітніла, вирішила, що на сцену вже не повернеться. «Але залишити це за власним бажанням неймовірно важко. Коли ти виходиш на сцену і передаєш свої емоції вщерть заповненій залі... Між іншим, після народження сина під час виступів я відкриваю себе по-новому. Якщо раніше мені була цікавою реакція людей, коли була пауза в номері, я шукала очима очі глядачів, то тепер — виходжу на сцену і «балдію» просто для себе».
Танець, як і журналістика, — стан душі, йому треба віддати не тільки всього себе, а й свою сім'ю та друзів: репетиції «від світання до смеркання», гастролі без вихідних — і так мало спокою. Олена Шевченко — невістка Оксани Лань, вона заміжня за її племінником, який теж свого часу танцював в «Акверіасі». Старша дочка Оксани вже п'ять років їздить із маминим балетом на гастролі, а молодша — займається в студії «Акверіасу». Син Ірини Мазур, керівника балету «Життя», Володя танцює з Русланою на перших ролях. Керівник балету «А6» Андрій Єрьомін зареєстрував студію, яка діє при балеті, на свою дружину Аню (сценічний псевдонім «Бані»), теж артистку «А6». А екс-подружжя Дмитро та Олена Коляденки свого часу займалися балетом «Арт-Класік», але після розлучення Олена на базі клубу Freedom створила новий балет, який так і назвали.
Усміхнені і, здається, безтурботні та легкі на сцені, спустившись за лаштунками, «балеруни» живуть своїми історіями. Одна з них — від «динозавра» вітчизняних шоу-балетів — «Акверіасу» (в перекладі «Водолій»). Оксана Лань керує «Акверіасом» 20 років. Як хореограф вона також працювала на «Пісенному вернісажі», як режисер — на фестивалях моди та інших заходах, словом, колектив помітили, і Софія Ротару запросила Оксану працювати лише з нею. Відтак для «Акверіасу» почався величезний гастрольний тур, довжиною в дев'ять років. «І ми не те щоб перепрофілювалися, але робота в програмі Софії Ротару займала практично весь вільний час, — говорить Оксана Лань. — Тобто власних композицій було створено менше, зате з'явилося чотири програми по 30 номерів для Софії Михайлівни. Між іншим, декілька композицій ми виконуємо на її концертах сольно».
— Ви говорите, що Софія Михайлівна запросила вас працювати «лише з нею». Тобто ви підписували контракт?
— Ми співпрацюємо, але як? Як усі, зрештою. Десь на джентльменських домовленостях, десь на контрактах...
Цікаво, що налагодженої системи з виплатою гонорарів у шоу-балетній сфері немає. Деяких балетів юридично не існує взагалі, вони не зареєстровані, а тому не платять податків. І часто свій заробіток танцівники отримують після виступу в конвертиках. Залежно від професійного рівня та кількості спонсорів акції, де виступали, сума коливається від 10 до 100 умовних одиниць. Є також своєрідна «дідівщина» — ті, хто на перших ролях, отримують преміальні. Немає податків, відповідно — немає стажу і немає пенсії, соціальний статус — безробітний. Тому багато хто з артистів балету змушений ще й «підпрацьовувати» — вести гуртки у державних будинках творчості чи викладати хореографію у школах.
«Не треба плутати балет «Акверіас» із трупою Софії Михайлівни», — роз'яснює Оксана Лань. Розрізняйте також Студію сучасного та класичного танцю «А6» та людей, які виходять на сцену з Гайтаною. Офіційно зареєстрованою є тільки студія. Крім того, туди входять різні за віком та професійним стажем групи. Керівник «Акверіасу» говорить, що їхня студія діє на базі одного з львівських будинків творчості. Набирають діток за «госпрозрахунковим принципом», але переводити цей гурток у самостійне плавання, із сертифікованими дипломами та окремим приміщенням не ризикне — в нашій країні це майже нереально: «Я думаю, що відкривати офіційну балетну школу невигідно, тому що в ній будуть такі зарплати і та-а-акі податки!.. Ну і, крім того, мало кому воно потрібно. Дитину тягнеш, працюєш iз нею, доходить час вступу, вибору майбутньої професії і куди вона піде?
— У медичний чи на юрфак.
— Так. Тобто не факт, що 16-річна молодь, яка в нас займалася і володіє достатнім багажем, щоб перейти у професійний колектив, узагалі зважиться займатися танцями.
Де може виступати колектив сучасної хореографії? Раз — театральна сцена, що, зрозуміло, мало реально, друге — велика сцена, в сольному концерті — таке трапляється від часу до часу; третє — нічні клуби з маленькими майданчиками і дуже розважальною програмою, де в основному більшість балетів і працює.
Є колективи, які співпрацю з виконавцем вважають звичайними підтанцьовками, їх недостойними, крім того, важко не погодитись, розгорнутися всім їхнім креативним задаткам за таких умов, зрештою, і нема де. Андрій Єрьомін з цього приводу каже «УМ»: «На першому місці для нас — сольна програма. 25 жовтня ми вилітаємо у Швейцарію. Буде нове циркове шоу в цюрихському цирку «Сальто Наталі». Чекаємо співробітництва з Максимом Дунаєвським. Він побачив наш відеоматеріал, запросив у Москву. На другому місці для «А6» — школа танців і дитячий колектив при «А6». Останнє місце займають підтанцьовки, бо в них ми найменше можемо себе виразити. Хоча артисти різні і всі по-своєму цікаві. Наприклад, Павло Дворський повертається до глядача спиною, до нас обличчям, і співає тільки нам. Коли ми танцюємо, Дворський завжди каже: «А наступну пісню ми виконаємо разом із балетом «А6». І я собі завжди уявляю картину, як «А6» виходить, і підспівує Дворському».
Андрію опонує Оксана Лань: «Свого часу я пробувала гастролювати зі своєю сольною програмою. І що вийшло? Жоден з імпресаріо не хотів братися прокатувати таку купу людей по концертах: це готелі, проїзд, дорожні витрати, харчування. Уявіть, що ви — цей організатор. Що буде вигіднішим? Звичайно, один соліст, якого ви привезли, відвезли — немає мороки. Отже, велике балетне мистецтво в його театральному вимірі не розвивається. Існують якісь антрепризи, які промайнули і досить».
Роман Горбач теж додає: «Є такі організатори, які просто забувають зустріти на вокзалі. Або погано погодують, або не встигли погодувати. Для нас не важливо, чи є чорна ікра і як сервірований стіл. Просто якість продуктів має бути і якась їх кiлькiсть. А не так: стоїть маленька тарілка з порізаними шматочками рибки. Або кажуть: «А ми взагалі не думали вас годувати. Ми думали, ви виступите, сядете в автобус і поїдете». Або селять у готель, а в ньому нема води. От ми були на фестивалі «Сузір'я» в смт Сєвєрноє. Не готель, а палати на вісім чоловік. Ну і їдальня — я навіть не знаю, як там дітей годують».
Дмитро Коляденко, каже, що в нього питань, де і з ким працювати не виникає: «Важко прокатувати такі балети, як «Акверіас», тому що їх багато. От у нас маленький склад — троє чоловіків і троє жінок... І взагалі в мене все розкішно! Якщо ми хочемо — працюємо сольно, уже третій рік їздимо в Німеччину. От брали участь у постановці новорічного мюзиклу в Берліні, його покажуть телеканали трьох країн: Франції, Швейцарії, Німеччини. Зараз готуємо нове шоу Ірини Білик (балет працює з нею постійно, а Дмитро близько трьох років живе з Ірою у громадянському шлюбі. — Авт.) «Навсегда» — це на сьогодні для мене основне, щодня репетиції, одяг, взуття підбираємо. Ну і відома участь у програмі «Шанс».
Олена Коляденко розповідає, що Freedom нещодавно презентував свій 40-хвилинний сольник на композиції Стінга. Але: «Все для нас важливо. Робота з артистом так само цікава, як і сольні виступи.
— Тобто не перебираєте харчами. От вам запропонує, наприклад, Андрій Данилко, ви з ним будете танцювати...
— А от ми якраз 17 жовтня почали зйомки музичного новорічного фільму, де буде задіяний і Freedom, і я як хореограф Данилка. Щодо приватних вечірок, то тут буваємо часто. Востаннє танцювали на весіллі Жені Тимошенко. А останній важливий для мене досвід — це робота в кордебалеті. Ми тоді танцювали на московському сольному концерті Лоліти Мілявської, де також брав участь соліст Большого театру, народний артист Росії Микола Цискарідзе. Щоправда, той виступ був гротеском, але все одно приємно».
А ще їдуть наші артисти хлопати вухами в якісь діснейленди. Отак танцюють до сьомого поту на репетиціях, на дієтах сидять, а потім купують квиток і їдуть. Дівчата, зазвичай, влаштовуються в нічні клуби, окрім маленької концертної програми, яку вони виконують, в їхні функції входить також консумація. Ця послуга зобов'язує їх перебувати в барі чи клубі і розважати клієнтів розмовами або просто своєю присутністю. Як правило, з напоїв, які замовляють дівчата в барі під час таких «розваг», їм потім теж вираховуються відсотки: дорожчий замовиш — більше отримаєш.
28-річний Роман Горбач, керівник шоу-балету Brand club спочатку починав у «А6», потім поїхав «на контракти» в Європу та Азію. Наприклад, рік Роман виступав у корейському театрі Lotte Pusan Theater. Така робота добре оплачувана — $1100 за місяць. Був і на кораблі «Аріас», який курсував по Жовтому морю. За контрактом, Горбач повинен був організовувати шоу. «Але насправді доводилося зустрічати багатих дядечок і тіточок, коли вони піднімалися на корабель, махати їм ручкою, коли вони сходили на берег, — розповідає «УМ» Роман. — Давав уроки танців пасажирам (і це при тому, що вони ставляться до тебе, як до меблів). А під кінець плавання пошкодив хребет — невдало приземлився під час стрибка в танці. Довелося розривати контракт. Їхати до Києва, два місяці лікуватися». Варто зауважити, що під час такої закордонної «роботи» залишаються час і сили тільки на сон, а після неї — в кращому випадку неприємні спогади, а у гіршому — серйозні проблеми зі здоров'ям. Та й узагалі танці — така справа, якою все життя займатися не можна, тим паче після таких рейсів.
Зі спонсорами теж туго — мистецтво арт-балетів в Україні невідоме. «Колись одна меблева фабрика хотіла нас спонсорувати. Ну уявіть, як би це було. Нас би одягали в їхні логотипи, ще й, чого доброго, змусили б назватися балетом «Шкафчик», — жартує Єрьомін з «А6». Дмитро Коляденко говорить «УМ», що в нього спонсорів не було ніколи, мовляв, і не треба. Щоправда, днями у Діми виникла цікава балетна ідея — хоче втілити її на сцені, і спонсор уже є: «Я тільки сьогодні говорив про це своєму балету. Вважаю, що сучасний танець — це голе тіло, і що зараз я вже в стані поставити шоу без одягу. Більше того, в мене вже є спонсор — це Іра Білик, у нас буде розкішна прем'єра, а потім — бенкет, і вже через дві години мене посадять у тюрму. Тому що в нашій країні таке не пройде».
Відтак: «Балетів, які люблять і знають глядачі в Україні, мало, — підсумовує Дмитро Коляденко. — Так, я хочу бачити в нас і такий балет, і сякий, і маленький, і великий, але їх немає... Юра Нікітін колись сказав мені слова, і якось вони так запам'яталися: «Треба працювати, і цю роботу побачать продюсери, і тоді знайдеться серед них та людина, яка вас запросить і врешті дасть зелену дорогу». Так-от, я думаю, що єдиний вихід для всіх — це багато працювати, врешті заробити гроші, а потім вкладати їх у себе знову».
Утім позиція сліпого трудоголізму не завжди приведе до бажаних результатів, вважає Василь Вовкун, режисер масових свят: «Безпосередньо я працював із Андрієм Єрьоміним iз «А6». Мені здається, він надто багато працює. Настільки багато, що якість у нього почала переходити в кількість. «А6» не виробляє своєї стилістики, якою він відрізнявся б від інших балетів. А хотілося б чогось такого, як їхнє шоу колись у Палаці «Україна», де «А6» виступили з сольною програмою. Раніше мені подобалося працювати з шоу-балетом Вадима Прохоренка. Але, наскільки мені відомо, балет змінив багатьох керівників і творчо здеградував. Наразі я працюю з театром сучасного танцю «Сузір'я Аніко». Вони беруть класику, а подають її в модерному стилі. Тому, коли я роблю постановку якогось свята, перевагу як режисер надаю саме «Сузір'ю Аніко».
Для того щоб не здеградувати і завжди бути «в струї» Олена Коляденко робить от що: «Я мало дивлюсь на виступи інших балетів. Боюсь загубити свою індивідуальність. Мені подобається все, що танцюють інші. Люблю всіх, хто танцює...».
...І вони знову всідаються на десятихвилинні шпагати перед виступом за лаштунками, вдягають кольорові боа і на ходу домальовують «стрілки» під очима. Ще молоді та стрункі вони вибирають цю професію, подекуди вивчившись на когось іншого, — для галочки («В моїй трудовій книжці написано: «Освіта — підземний електромеханік. Фах — артист балету», — каже Єрьомін), а може, і для майбутнього — балетне життя нетривале («Коли на сцені стою 33-річна я і дівчинка, якій 15, то різницю помітно одразу. Може, в мене школа краща чи досвіду більше, все одно виграватиме вона», — говорить Олена Шевченко) або тому що вірять — зміни будуть («Все, врешті, змінюється на краще, я думаю, майже в кожній галузі так», — міркує Олена Коляденко)!
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
