Легітимне порно — суть еротика?

21.10.2005
Легітимне порно — суть еротика?

Кадр із еротичного мюзиклу режисера Цай Мін-Ляня «Вередлива хмарка». Виробництво Китай—Франція—Тайвань—Малайзія.

«Playboy, їзуймося», бо ми цього варті

      Як повідомив журналістам деяких iнтернет-видань директор компанії VіaMedіa Сергій Осадчий, початок трансляції залежатиме від рішення регулюючих органів. Пан Осадчий переконаний, що з боку держави негативу стосовно каналу не буде. Питання трансляції каналу обговорювалося з Державним комітетом з телебачення і радіомовлення, а зараз компанія готується ознайомити комісію із захисту суспільної моралі при Держкомітеті з програмами, які планують поширювати на території України. Директор VіaMedіa наголошує, що транслюватиметься канал лише на легальних умовах.

      Сергій Осадчий констатує, що в Україні сформувався великий попит на подібну продукцію і до кабельних операторів надходять численні запити на трансляцію каналу. Передплатниками цього каналу могла б стати майже третина від загального числа передплатників українських кабельних операторів. Стосовно ж «обліко моралє» українських діточок, то вітчизняні вчительки вкупі з відсталими від життя матусями можуть не хвилюватися. Генеральний директор європейського представництва Playboy TV Девід Портер гарантує, що відповідно до світової практики від допитливих дітлахів, батьки яких народилися в країні, де сексу взагалі не існувало, канал буде захищений пін-кодами.

«Усі ми однакі, коли голі»...

      «Усі ми однакі, коли голі», — казала моя бабця. Бог же, той узагалі суворо заповідав нам «плодитися і розмножуватися». Щоправда, не менш суворо радив задля майбутньої реабілітації в ім'я вічного життя прикривати чимось грішні частини тіла. А ім'я біблійного нечеми Хама, який сміявся з випадково оголених уві сні геніталій свого батька, перетворилося на образливу лайку.

      Проте з тезою про людську однаковість цілком можна погодитися хіба що на схилі років. Але бодай для того, щоб виконати головну Божу настанову і продовжувати грішний рід людський, кожна молода людина мусить таки переконатися — а чи справді такі вже ми й «однакі». А переконавшись в існуванні певних відмінностей, самотужки береться працювати над «розбудовою» і продовженням свого роду.

      Показовим є факт, що за часів совєтської імперії найзапеклішими поборниками цноти, моральності, платонічної любові (звісно ж, у марксистсько-ленінському тлумаченні) та «життя без сексу» були верховні партійні функціонери, зазвичай — носії примітивних і брутальних тваринних інстинктів, відомі несамовитими оргіями та розпустою. Імперія відійшла в історію, а на інфантильні душі колишніх «совєцьких граждан» упав шквал дешевої і низькопробної порнопродукції найрізноманітнішого штибу, включно з дитячою порнографією та іншими дегенеративними збоченнями.

      Підвищенню культурного рівня громадян це аж ніяк не сприяло, та й понівечених доль та кількості самогубств і абортів від такого «просвітительства» не поменшало.

      Упроваджений свого часу в середніх школах факультатив із обнадійливою назвою «Етика і психологія сімейного життя», звісно ж, жодних позитивних наслідків не дав. Насамперед через відсутність відповідної підготовки вчителів, які на горезвісних факультативах (про це навіть анекдоти складали) розповідали учням, буцімто цнотлива полонянка Роксоляна в султанських гаремах день і ніч лише тим і займалася, що розписувала писанки.

      Першим аргументом вітчизняних поборників моралі завжди була теза про те, що українська нація найцнотливіша у світі. Нині кожна нормальна людина скаже, що цнота і святенництво — це різні речі. Скажімо, колекція українського сороміцького фольклору — чи не найбагатша у світі. Розмаїта і наївно-цинічна народна обрядовість на пуританство і «відсутність сексу» так само аж ніяк не страждала. Інша річ, що всі ці етнічні артефакти були призначені, послуговуючись телевізійною термінологією, не для сімейного перегляду. А їхню граничну відвертість, гедоністичний натуралізм і плотськість аж ніяк не можна зарахувати в розряд порнографії саме через присутність у тих артефактах високої особистої і цивілізаційної культури їх носіїв і реципієнтів.

Боротьба з «аморалкою» потребує тих же методів, що й боротьба з мораллю

      Минулого тижня в Голландії на молодіжному каналі BNN стартувало нове реаліті-шоу, що має назву Spuiten & Slikken, на роль ведучих якого зголосилися два тележурналісти-екстремали. Переклад назви шоу звучить приблизно як «Уколись і проковтни». Як розумієте, йдеться зовсім не про кулінарне шоу для «чайників». Його ведучі вживатимуть у живому ефірі наркотики, з дозволу сказати, кохатися, а потім ділитимуться враженнями з глядачами. Зо два роки тому цей телевізійний канал збуджував молодих глядачів програмою з не менш викличною назвою Neuken doe je zo (інструкція про те, як слід «оте-о» робити). На всі закиди на власну адресу творці шоу відповідають, що їхня мета не шокувати, а інформувати, а нездоровий ажіотаж і необгрунтовані «наїзди» пояснюють відсутністю культури сприйняття відповідної продукції насамперед у дорослого населення.

      «Наша мета — щоб глядачі ставилися до подібних тем як до театру, робили критичні огляди програм, — пояснює продюсер шоу Сйорд Ван ден Броек. — Поки що навколо цих тем точаться лише нескінченні і порожні обговорення, проте жодною дорослою критикою навіть не пахне. Ми лише хочемо без демагогії і моралізаторства пояснити вплив подібних речей на людину».

      Інше популярне в Європі реаліті-шоу «Великий брат» пропонує телеглядачам не лише секс і наркотики, а й пологи в живому ефірі. Новонароджене немовля фільмуватимуть, і воно стане повноправним учасником гри. Варто зауважити, що стосовно наркотиків і сексу на телебаченні, то з точки зору демократичного законодавства, практично нема за що ті телепродукти заборонити чи засудити їхніх творців. Що ж стосується немовляти, то народитися перед мільйонами глядачів він цілком зможе, зате подальша його участь у шоу залишається поки що під знаком питання, адже суперечить закону про заборону...  дитячої праці. Хоча міністерство з соціальних питань, здається, не проти подібного «дитячого працевлаштування».

      З усього цього напрошується оптимістичний висновок, що головною засадою демократії є не гвалтовна заборона суперечливих явищ, а надання своїм громадянам свободи естетичного і морального вибору. Адже розпуста і підпільна низькопробна порнуха існували задовго до Playboy з його телевізійними втіленнями. Збоченців та психів так само ніколи не бракувало. Минуло року в Німеччині замість того, щоб моралізаторствувати й забороняти, створили дотепну телевізійну кавер-версію на того-таки відомого «Великого брата»: шоу з назвою «Брат-свиня». Учасниками цієї телепародії було трійко кабанів і трійко свиноматок. Робили вони практично те ж, що і їхні колеги-люди. Чим не чудовий, а головне дієвий приклад антипропаганди. Головне — цілком демократичний. А в Данії учасники «Великого брата», усвідомивши й не витримавши всієї ідіотичності власної ролі, надурили відеокамери і пильних охоронців i порозбігалися по домівках.

      Інша річ, що більше вражає і калічить несформовану юнацьку психіку, — естетично довершені любовні сцени, порноідіотичний театр абсурду чи цілком легітимні криваві побоїська, зокрема й на пострадянських теренах, та сюжети нашої ж рідної «Магнолії-ТБ», в яких смакуються в кадрі, даруйте, намотані на колеса кишечки?

      Нещодавно головний редактор вітчизняного інтернет-сайту proza.com.ua Анатолій Ульянов розгорнув полеміку з приводу того, що ж таки варто називати порнографією, а що — ні. Для переконливості там чергувалися світлини — дітей-жертв хіміної зброї різних миротворчих контингентів і злитих коханням тіл; розтрощені навпіл черепи терористів і легковажна оголена панна. То що є більша порнографія?

      Навряд чи якісна програма від Playboy здатна викликати більшу огиду, ніж обличчя діячів на кшталт В’ячеслава Піховшека, якими й досі годують вітчизняного глядача, чи розмови про «оте-о» у виконанні співочого ректора Поплавського «В гостях у Дмитра Гордона». Варто уявити цих персонажів у інтимній ситуації, от вам і є — класичне збоченське порно.

      На превеликий жаль, до створення якісного і естетичного вітчизняного еротичного телепродукту ми поки що не доросли. Єдине, що залишається — споглядати, щоправда, поки що не такі відверті, мавпування західних шоу Росією. Ось і зараз, вже другу неділю поспіль, бачимо, як бадьоро розгортаються події на «Острові спокус» (ICTV). Що на нас чекає далі — побачимо. Єдине можна стверджувати напевно: мистецтво боротьби з мораллю сучасне суспільство успішно опанувало. Можливо, щоб обеззброїти аморальність, варто вдатися до тих же методів, за допомогою яких ми мораль долали, створивши вітчизняну високохудожню еротику. Як китайці. За принципом — «клин клином».

  • Сашко Лірник: Казку пропускаю через себе...

    Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>

  • Розкадровані мандри

    Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>

  • Сміятися з леді-боса

    Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>

  • «За мною там Непал, Гімалаї сумують»

    Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>

  • У новинах немає змоги «погратися»

    Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>

  • Провокатори з мікрофонами

    У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>